WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Податки в системі фінансових методів - Дипломна робота

Податки в системі фінансових методів - Дипломна робота

податковий характер. Але принципова відміна від податків полягала в індивідуальності ставок, можливості змінити їх у будь-який момент галузевими міністерствами і фінансовими органами без участі законодавчих гілок влади. Будь-яких науково-обгрунтованих критеріїв визначення частки прибутку, що вносилась у бюджет, і частки, що залишалась у розпорядженні суб'єкта господарювання, не існувало. На практиці .таким критерієм служила прибутковість того чи іншого підприємства. Чим краще працювало підприємство, тим більше фінансових ресурсів із нього стягувалось у бюджет, і тим вищі процентні відрахування встановлювались на наступний плановий період. Ставку відрахувань можна було підняти протягом календарного року, якщо державному або місцевому бюджету потрібні були додаткові кошти.
Централізація максимально можливої маси фінансових ресурсів і наступний перерозподіл їх через витратну частину бюджету неминуче призвели до їх переливу від добре працюючих до слабо працюючих підприємств. У підприємств була відсутня заінтересованість в одержанні максимального прибутку. Наслідком цього стали низька ефективність виробництва, нераціональна витрата товарно-матеріальних цінностей, зростання собівартості продукції, хоч в планах закладалось її зниження. Останнє спричинило зниження платежів підприємств і організацій у державний бюджет. Так, якщо у 1980 р. частка платежів із прибутку підприємств у державному бюджеті становила 36,8 %, то в 1989 р. вона знизилась до 24,5 %[26,C.442-443].
З метою підвищення ефективності виробництва з середини 1980-х років в Україні почали проводитись економічні експерименти по розширенню прав підприємств у плануванні та економічному стимулюванні виробництва, запроваджуватись нормативні методи розподілу прибутку, ресурсні платежі тощо. Перевага нормативного методу розподілу прибутку перед обов'язковими відрахуваннями прибутку підприємств у бюджет полягає в тому, що він зацікавлював підприємства в зростанні загальної маси прибутку. Нормативний метод повинен був виключити необгрунтоване адміністративне втручання галузевих міністерств і фінансових органів протягом календарного періоду, перегляд фінансових нормативів.
Впровадження нормативного методу розподілу прибутку - це перший крок до податкової системи. Однак між нормативом розподілу прибутку і податком на прибуток велика різниця. По-перше, податок встановлюється законодавче за єдиною ставкою для всіх підприємств і організацій за винятком окремих галузей або категорій платників, для яких податкова ставка може бути вища або нижча, але також заздалегідь визначена законом. При нормативному методі проценти відрахувань встановлювались диференційовано для кожного окремого підприємства галузевими органами управління (за узгодженням з фінансовими органами) у річному плані. Нормативні відрахування від прибутку робились не від загального, а від розрахункового прибутку, тобто за вирахуванням першочергових платежів у бюджет і процентів за користування кредитом. Понадплановий прибуток розподілявся за встановленим загальним нормативом, а деколи норматив для планового і понадпланового прибутку був різним. По-друге, норматив вилучення прибутку в бюджет спирався на ті свпіввідношення, що складалися роками при обов'язкових відрахуваннях від прибутку в бюджет, через що встановлювався, звичайно, на рівні вище 50 %, досягаючи для окремих підприємств понад 90%[27,C.346]. Крім того, існував ще норматив відрахувань у централізовані галузеві фонди, тобто в розпорядження міністерств. По-третє, прибуток, що залишався в організації, розподілявся згідно незмінному нормативу, хоч тут обмеження були рухливішими.
Другою передумовою переходу до податкової системи було введення ресурсних платежів. Плата за основні виробничі фонди є прообразом податку на майно підприємств. Як і нормативи відрахувань від прибутку ставки плати за фонди були диференційовані, а величина ставок надмірно висока. Звичайно, ставки становили 8-12 % вартості фондів. Але головна причина невдачі даної політики полягала в тому, що при стягненні основної маси прибутку колективу підприємства було байдуже, якими саме способами він втягується: через плату за фонди або прямим методом відрахувань у бюджет. Так що матеріальної зацікавленості в кращому використанні виробничого потенціалу не виникало, витратний механізм продовжував функціонувати.
Була введена також плата за трудові ресурси, яка на перший погляд переслідувала дві цілі: 1) зміцнити фінансовий стан місцевих бюджетів і 2) знизити трудозатрати і стимулювати підвищення продуктивності праці. Однак введена в планові доходи міст плата за трудові ресурси зумовила парадокс. Проведення трудовивільняючої політики стимулювалось на рівні підприємств, але ставало невигідним територіальним органам влади. Адже скорочення чисельності працюючих призводило до випадання планових платежів, збільшувало дефіцит бюджету, а збалансований бюджет могло перетворити в дефіцитний. Таким чином була штучно посилена різнонаправленість інтересів підприємств і місцевих органів управління. Норматив плати за трудові ресурси не був диференційований залежно від кваліфікації, рівня забезпечення регіонів трудовими ресурсами. На підприємствах помітних позитивних зрушень також не відбувалося з тих же причин, що стосувалися введення плати за основні фонди.
Поряд із відрахуваннями від прибутків і ресурсними платежами важливим джерелом доходів бюджету був податок з обороту. Він стягувався головним чином з галузей, що виробляли товари народного споживання, і виконував у надто розширених масштабах ті функції, які сьогодні здійснюють акцизні збори. Податок з обороту вносився підприємствами-виробниками і включався в ціну товарів. На відміну від акцизних зборів, що охоплювали вузьке коло виробів, ціна на які визначається високим попитом при низькій, як правило, собівартості, податок з обороту розповсюджувався майже на весь асортимент споживчих товарів: продукцію легкої, текстильної, місцевої промисловості, агропромислового комплексу, автомобільної промисловості (легкові автомобілі в межах ринкового фонду), вироби складної побутової техніки (побутові холодильники, телевізори, магнітофони, радіоприймачі тощо). Податком з обороту обкладались і теперішні підакцизні товари, в першу чергу алкогольні і тютюнові вироби. Цей податок служив регулюючим доходом бюджету і диференційовано розподілявся по бюджетах усіх рівнів.
Податок з обороту був, з одного боку, гарантованим і стабільним джерелом доходів бюджету (в 1990 р. частка податку з обороту становила 28,1 % доходів державного бюджету),[28,C.34-35] а з другого, - регулятором госпрозрахункової рентабельності по окремих видах продукції. Він стягувався з конкретних видів юдукції за багаточисельними індивідуальними ставками, що призводило до багатьох викривлень у ціновій структурі.Податки з обороту іноді використовувались для регулювання попиту і узгодження його з пропозицією. Наприклад, для деяких споживчих товарів, яких було недостатньо, ставки податку з обороту могли бути
Loading...

 
 

Цікаве