WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Незаконний обігнаркотичних засобів в україні - Курсова робота

Незаконний обігнаркотичних засобів в україні - Курсова робота

грабежів, 91 розбійний напад і 41 вбивство.
Такимиж тривожними є і статистичні дані про судимість за злочини, пов'язані з наркотичними засобами. За них засуджено: в 1992 р. - 6498 осіб, у 1993 р. - 11 918 (+83,4%), у 1994 р. - 14 004 (+17,4%), у 1995 р. - 17 870 (+27,7%), у 1996 р. - 21 571 (+20,7%). З 1992 р. по 1996 р. число засуджених зросло більше, ніж утричі. Якщо ж порівнювати ці дані з 1988 і 1989 рр., коли в Україні щороку засуджувалося по 2,5 тис. осіб, то судимість зросла майже в 9 разів. Отже, динаміка судимості корелює зі станом злочинності в даній сфері. В загальній структурі судимості частка засуджених за злочини, пов'язані з наркотичними засобами, збільшилася з 5,6% у 1992 р. до 8,9% - у 1996 р.
Аналіз даних про судимість показує, що найбільш поширеним видом злочинів у даній сфері є незаконні вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів. У 1996 р. за вчинення таких дій засуджено: за ст. 2296 КК (без мети збуту наркотичних засобів чи психотропних речовин) 18 491 особу (85,7%); за ст. 2291 КК (за діяння, вчинені з метою збуту, а також за збут наркотичних засобів або психотропних речовин) 2005 (9,3%); за ст. 2298 КК (за діяння, вчинені без мети збуту в невеликому розмірі наркотичних засобів або психотропних речовин) 48 (0,2%).
Статистичні дані Мін'юсту України свідчать про те, що в 1995 - 1996 рр. за статтями 22911, 22912, 22914 - 22919 КК не було засуджено жодної особи, тобто нові статті Кримінального кодексу, за винятком двох - 22913 і 22920, можливо, взагалі не застосовувались на практиці. Чому вони не "працюють" - через надмірну правову регламентацію відповідних суспільних відносин чи з причин іншого порядку (небажання правоохоронних органів навантажувати себе "зайвою" роботою; фінансова незабезпеченість потенційного збільшення обсягу роботи у зв'язку з новим законодавством), - є важливим питанням, яке потребує спеціального дослідження. Але треба уникати й іншої крайності - "поліпшення" ситуації шляхом оголошення і проведення чергової кампанії для звіту про удавану активність у боротьбі з поширенням наркоманії.
Результати дослідження свідчать про те, що боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів не можна визнати успішною. По суті, боротьба ведеться із споживачами наркотиків - переважно хворими на наркоманію, наркоділки ж майже не викриваються. Є над чим замислитись адміністрації виправно-трудових установ. За даними автора, 17% опитаних наркоманів вперше вжили наркотичний засіб у місцях позбавлення волі.
Для незаконного обігу наркотиків є характерними міжнародні злочинні зв'язки. Тому ситуація, яка складається у найближчих сусідів України, не може не хвилювати нас.
Російські вчені та практики провели в 1996 р. міжвідомче соціологічне дослідження з питань контрабанди наркотиків у Російську Федерацію, в процесі якого з'ясувалося, що серед колишніх союзних республік у цьому плані виділяються Узбекистан - 17,1%, Україна - 16,8, Таджикистан - 13,6, Казахстан - 12,7, Азербайджан - 11,2%.
Викладене має враховуватися правоохоронними органами у процесі розроблення заходів, спрямованих на профілактику контрабанди наркотиків та інших пов'язаних з ними злочинів.
У підрозділі 1.2. "Наркоманія і права людини" шляхом аналізу конвенцій, національного законодавства, відомчих нормативних актів про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, поширенням наркоманії та практики їх застосування автор доводить, що у цій галузі не все гаразд з правами людини. Оскільки значна кількість негативних фактів даної теми сприймається, на перший погляд, як парадоксальні речі, це надало дисертанту підставу існуючі проблеми так і назвати - проблемами-парадоксами. До них належать такі соціально-правові явища: "не лікувати, а карати", "щодо легалізації вживання наркотичних засобів", "примусове лікування є порушенням прав людини", "заборона культивування наркотиковмісних рослин порушує права людини", "законні" заходи, що порушують права людини".
Автор привертає увагу до того, що Президія Верховної Ради УРСР, спираючись на висновок Комітету конституційного нагляду СРСР від 25 жовтня 1990 р. про невідповідність Конституції СРСР і міжнародним актам про права людини окремих положень чинного законодавства з питань примусового лікування і трудового перевиховання осіб, хворих на хронічний алкоголізм і наркоманію, постановою від 10 грудня 1990 р. "Про порядок звільнення деяких категорій осіб від примусового лікування, кримінального покарання або адміністративного стягнення" визнала за необхідне звільнити деякі категорії осіб з лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіїв. Пункт 7 постанови містить таку норму: "...підставою для направлення до лікувально-трудового або лікувально-виховного профілакторію громадян, які ухиляються від лікування алкоголізму чи наркоманії або продовжують пиячити після лікування, є лише систематичне порушення ними громадського порядку або прав інших осіб" (виділено нами. - А. М.).
При відпрацюванні пакета законопроектів про заходи протидії незаконному обігу в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів були спроби повернутися до старого законодавства, яке підставою для застосування примусового лікування особи передбачало лише ухилення від лікування. Беручи участь у розробленні антинаркотичних законів, автору вдалося захистити існуючу з цих питань законодавчу базу від руйнації. В Законі від 15 лютого 1995 р. "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" враховані права людини. В ньому втілені уже демократично вирішені питання примусового лікування наркоманів, які узгоджені з Конституцією України і міжнародно-правовими актами.
Далі розглядається проблема легалізації вживання наркотичних засобів. У цілому дисертант не заперечує проти її втілення в життя, але з одним важливим застереженням - програму легалізації вживання наркотиків необхідно розглядати як один із напрямів державної політики в галузі соціальної реабілітації наркологічних хворих.
Треба чітко усвідомити, що легалізація вживання наркотиків і відсутність відповідальності за їх немедичне вживання (чи декриміналізація таких дій) - це різні, хоча й близькі, тісно пов'язані питання. У зв'язку з цим наголошується на тому, що скасування відповідальності за вживання наркотичних засобів без призначення лікаря не означає легалізацію немедичного вживання наркотиків. Останнє передбачає втілення в життя комплексу державних заходів щодо забезпечення хворих на наркоманію відповідною опікою і контролем. Це своєрідна наркологічна допомога.
Автор зазначає, що встановлення у 1995 р. кримінальної відповідальності за незаконне публічне вживання наркотичних засобів (ст. 22916 КК) порушує права людини, суперечить чинному Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 28 січня 1991 р. "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР" (ним була
Loading...

 
 

Цікаве