WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Незаконний обігнаркотичних засобів в україні - Курсова робота

Незаконний обігнаркотичних засобів в україні - Курсова робота

осудності? Чи будуть визнавати наркологічних хворих(алкоголіків, наркоманів і токсикоманів) обмежено осудними? Це запитання не вигадане, оскільки має реальне підгрунтя. В Законі "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" поняття наркоманії визначається саме як хворобливий психічний стан (ст. 1).
Доречно зазначити, що над проблемою обмеженої осудності Український науково-дослідний інститут соціальної та судової психіатрії працює понад три роки. Проте дослідники даної проблеми слушно зауважують, що на сьогодні немає чіткої, науково обгрунтованої теорії обмеженої осудності.
Обгрунтовуючи свою позицію, автор заперечує доцільність закріплення в Кримінальному кодексі України інституту обмеженої осудності.
Розділ третій "Українська карна політика в галузі боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів" складається із двох підрозділів. У підрозділі 3.1. "Запобігання незаконному обігу наркотиків як пріоритетний напрям української карної політики (кримінологічні та криміналь-но-правові проблеми)" розглядається поняття політики в галузі боротьби зі злочинністю, обгрунтовується доцільність позначення її терміном "карна політика" (рос. - "уголовная политика"). Аналізується стан дослідження карної політики українськими юристами на сучасному етапі.
Автор вважає, що карна політика обов'язково зосереджує в собі, поряд з іншими, заходи протидії незаконному обігу наркотиків і поширенню наркоманії в Україні. Таке відгалуження (елемент, підсистему) державної політики в галузі боротьби зі злочинністю можна назвати антинаркотичною політикою. На думку дисертанта, антинаркотична політика - це комплекс заходів державного, громадського, релігійного, приватного та іншого характеру, спрямованих проти незаконного обігу наркотиків і поширення наркоманії в Україні, що охоплює програми боротьби з незаконними пропозиціями і (чи) попитом на наркотики, профілактику зловживання ними (в тому числі антинаркотичну пропаганду), формування правильної громадської думки щодо хворих на наркоманію, лікування і створення альтернативних систем медико-соціальної реабілітації наркологічних хворих та осіб, що допускають немедичне вживання наркотиків.
В арсеналі антинаркотичної політики є різні засоби організаційного, медичного, соціального та правового характеру. Серед кримінально-правових засобів запобігання наркоманії та незаконному обігу наркотиків особливу роль відіграють заохочувальні норми, адміністративна преюдиція, примусове і профілактичне лікування наркоманів та кримінальне покарання. Розглядаються їх зміст і механізм дії.
У процесі узагальнення судової практики автору не трапився жоден випадок застосування ст. 22910 КК. Як з'ясувалося, облік застосування норм ст. 22910 КК (як і ч. 2 ст. 44 КпАП) не ведеться. На думку дисертанта, це шкодить створенню нормальних умов для реалізації профілактичних функцій антинаркотичного законодавства. Адже відсутність необхідної інформації з цього питання може свідчити і про те, що положення ст. 22910 КК взагалі не застосовуються. І якщо це так, то подібна практика спотворює карну політику в галузі подолання наркоманії, породжує правовий нігілізм у громадян і посадових осіб. Отже, централізований облік застосування ст. 22910 КК і ч. 2 ст. 44 КпАП обов'язково має бути впроваджений.
Дисертант вважає, що заохочувальні норми потребують вдосконалення. Доцільно об'єднати дві частини ст. 22910 КК в одну норму, розпочати її положенням щодо хворих на наркоманію чи токсикоманію і передбачити для них можливість звільнення від відповідальності за ті ж злочини, що перелічені в ч. 1 ст. 22910 КК. Аналогічні зміни й доповнення необхідно внести до адміністративного законодавства.
Досліджуючи інститут адміністративної преюдиції в кримінальному законодавстві, автор критично оцінює підхід законодавця до вирішення питання про притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, коли в його основу покладено не діяння, а особу.
Адміністративну преюдицію мають два склади злочинів, пов'язаних з наркотичними засобами і психотропними речовинами (статті 2293, 2298 КК). Колишня редакція ст. 2293 КК адміністративної преюдиції не передбачала. Вирішуючи питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 2293 або ст. 2298 КК, необхідно всебічно і повно досліджувати всі матеріали справи, в тому числі обставини, пов'язані із застосуванням заходів адміністративного стягнення.
Особливо ретельно належить досліджувати адміністративні матеріали щодо неповнолітніх. Необхідно пам'ятати, що Кодекс України про адміністративні правопорушення 15 листопада 1994 р. було доповнено ст. 241 (заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх). Згідно з цією статтею до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані за вчинення адміністративних правопорушень певні заходи впливу (застереження, догана, сувора догана тощо). Оскільки дані заходи не є видами адміністративного стягнення (вони не згадуються серед останніх у ст. 24 КпАП, а саме про них йдеться у ч. 1 ст. 2293, ст. 2298 КК), то застосування до неповнолітнього ст. 241 КпАП виключає врахування повторності дій в разі вчинення нового правопорушення. Тобто за таких обставин щодо особи не можуть бути застосовані кримінально-правові норми з адміністративною преюдицією.
Використання в кримінальному законодавстві заходів, що належать до арсеналу інших галузей права, критично оцінюється багатьма правниками. Не випадково новим Кримінальним кодексом РФ адміністративна преюдиція повністю вилучена з правового обігу. Можливо, таким шляхом піде й український законодавець. Якщо ж збережеться стара законодавча практика, то треба визнати недостатнім використання адміністративної преюдиції як профілактичного напрямку кримінально-правової політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків. Часткової декриміналізації за допомогою інституту адміністративної преюдиції в такому випадку потребують суспільно небезпечні діяння, передбачені ч. 2 ст. 229, ч. 1 ст. 2297, ч. 1 ст. 22920 КК.
За глибоким переконанням автора, адміністративна преюдиція, що закріплена в статтях 2293, 2298 КК (та в інших подібних складах злочинів), має правове значення, тобто може бути передумовою притягнення до кримінальної відповідальності, лише у випадках дійсного застосування адміністративного стягнення. Будь-який інший підхід до цього питання є небезпечним, оскільки приховує в собі потенційне порушення законності та прав людини.
Підрозділ 3.1. завершується аналізом практики призначення кримінального покарання за злочини, пов'язані з наркотиками. У 1996 р. в Україні за статтями 701, 2291 - 2298, 22913, 22920 КК засуджено 21 571 особу, з них: до позбавлення волі - 11 058 (51,3%); до виправних робіт - 451 (2,1%); умовно із застосуванням ст. 45 КК - 3214 (14,9%); з відстрочкою виконання вироку відповідно до ст. 461 КК - 4712 (21,8%); до штрафу - 1898 (8,8%); до інших видів покарання -
Loading...

 
 

Цікаве