WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття і значення принципів кримінального процесу - Курсова робота

Поняття і значення принципів кримінального процесу - Курсова робота

і обґрунтованого вироку або іншого рішення.
4.2. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист(ч.2 ст.63 Конституції).
Забезпечення даним суб'єктам права на захист відповідно до п.6 ч.З ст.129 Конституції є одним із основних принципів судочинства. Він закріплений в ст.21 КПК.
Під правом на захист розуміється сукупність процесуальних прав, які закон надає підозрюваному і обвинуваченому для заперечення висунути проти них підозр і обвинувачень, поданні доказів, що виправдовують їх або пом'якшують відповідальність, а також для захисту інших законних інтересів в кримінальній справі. Не слід зводити поняття права на захист до права підозрюваного і обвинуваченого мати захисника.
Зміст першого значно ширший. Право мати захисника - це один із виявів права на захист, його складова частина.
Зміст принципу забезпечення права підозрюваному і обвинуваченому на захист полягає в наступному:
1. Підозрюваний і обвинувачений як суб'єкти кримінального судочинства на кожній його стадії наділяються такою сукупністю процесуальних прав, яка дозволяє їм особисто захищатись від висунутих проти них підозр і обвинувачень у вчиненні злочину і відстоювати свої законні інтереси в кримінальній справі (ст. ст.43,43,142,263 КПК).
2. Закон надає вказаним особам можливість користуватись допомогою професійного захисника, а в деяких випадках визнає можливим здійснення правосуддя по справі без його участі (ст. 45,ч.З ст.46 КПК).
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при б.вирішенні справ у судах та інших органах в Україні діє адвокатура (ч.2 ст.59 Конституції).
Право на захист невід'ємне від його здійснення. Відповідно до ч.2 ст.21 КПК України особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.
Суб'єкти, що здійснюють провадження в справі, зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі, в тому числі підозрюваному і обвинуваченому, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав (ст.53 КПК). Про виконання даних дій робиться відмітка в протоколі затримання, постанові про притягнення особи, як обвинуваченої, у протоколі ознайомлення підозрюваного і обвинуваченого з постановою про призначення експертизи, протоколі судового засідання.
Суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, зобов'язані встановлювати по кожній справі, поряд з обставинами, що викривають підозрюваного і обвинуваченого, також обставини, що виправдовують або пом'якшують їх вину (ст.22 КПК), незалежно від того виявлені вони захистом чи ні.
Всі клопотання підозрюваного і обвинуваченого, їх захисника, спрямовані на оспорювання підозри або обвинувачення, отримання доказів, що виправдовують або пом'якшують відповідальність особи, повинні розглядатись і вирішуватись у встановленому законом порядку. Відмова в задоволенні таких клопотань повинна бути мотивована відповідною постановою (ст.129 КПК).
Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист виявляється також і в забороні повороту до гіршого в кримінальному процесі.
Суд при розгляді кримінальної справи по суті не може вийти за межі того обвинувачення, яке було сформульовано на попередньому слідстві і за яким обвинувачений був відданий до суду.
Касаційна і наглядна інстанції при скасуванні вироку не вправі посилити міру покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Поворот до гіршого означає грубе порушення права на захист і тому в кримінальному процесі не допустимий.
Обвинувачений є суб'єктом права на захист на всіх стадіях кримінального процесу. Право на захист - не тільки гарантія інтересів особи, а й гарантія інтересів правосуддя. Тому обмеження права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист є істотним порушенням кримінально-процесуального законодавства, яке тягне повернення кримінальної справи на додаткове розслідування (підпункт б п.13 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 року "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, яке регулює повернення справ на додаткове розслідування"), а також на безумовне скасування вироку (ст.370 КПК).
4.3. Принцип вільної оцінки доказів
Даний принцип полягає в тому, що суд, прокурор, слідчий і особа, що провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили (ст. 67 КПК).
Зокрема, показання підозрюваного і обвинуваченого, в яких вони визнають свою вину у вчиненні злочину, не є вирішальним доказом.
Закон передбачає, що будь-які показання підозрюваного й обвинуваченого підлягають перевірці; визнання ними своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі (ч.2 ст.73, ч.2 ст.74 КПК).
Навіть такий авторитетний, науковий доказ, як висновок експерта, теж не є обов'язковим для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (ч.4 ст.75 КПК).
Якщо вони переоцінюють доказове значення визнання підозрюваним і обвинуваченим своєї вини, висновку експерта, не критично ставляться до них, це призводить до слідчих і судових помилок, неправильного прийняття рішення по справі, яке підлягає зміні або скасуванню.
Вільна за внутрішнім переконанням оцінка доказів слідчими органами, прокурором і судом не означає їх сваволі. Вона є контрольованою. Закон передбачає, що їх внутрішнє переконання повинно ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, і керуватись вони повинні законом; всі рішення приймають в справі, повинні бути мотивованими і ґрунтуватись на аналізі всіх доказів, що є в справі, а не на враженнях, міркуваннях, припущеннях, цих органів.
Принцип вільної оцінки доказів (іноді в юридичний літературі його називають принципом оцінки доказів за внутрішнім переконанням, що є менш точним) діє у всіх стадіях кримінального процесу і поширюється не тільки на державні органи та особи, які ведуть процес, а й інших кримінально-процесуальної діяльності.
4.4.Принцип безпосередності дослідження доказів.
Принцип безпосередності означає, що суд першої інстанції при розгляді справи зобов'язаний безпосередньо дослідити докази в справі а саме:
- допитати підсудних, потерпілих, свідків; - заслухати висновки експертів;
- оглянути речові
Loading...

 
 

Цікаве