WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правовий статус пацієнта - Реферат

Правовий статус пацієнта - Реферат

сторони особи, якої це стосується [7, с.37].
При цьому суттєво дотримання таких принципів як персональної автономності, приватності, конфіденційності та кількість і час наданої інформації.
Слід визнати, що поняття інформованої згоди знайшло своє відображення в Основах законодавства України про охорону здоров'я [5, ст.43] та ЦК України [8, ст.285], а принципи почали застосовуватися у відповідних законах (Про трансплантацію органів, Про боротьбу з туберкульозом, Про попередження захворювання на СНІД та ін.), проте вона ще нестала основним принципом повсякденної медичної практики, про що свідчать відповідні соціологічні дані.
Про плановані медичні втручання і їхні можливі впливи на організм пацієнта повідомлялося тільки 50,4 % опитаним, іншим 49,6 % респондентів це не повідомлялося взагалі, або не завжди, що відповідно суперечить законодавству України та міжнародним принципам [9, с.45].
Досі залишається дискусійним питання інформації про стан здоров'я та її об'єму.
Своє законодавче закріплення дані положення знайшли в ЦК України (ст.285) та Основах законодавства про охорону здоров'я (ст.39).
На протязі десятиліть це право не гарантувалося законом, і серед медичних працівників склалось стійке переконання, що у всіх критичних ситуаціях від хворого слід приховувати правду або повідомляти її лише інтелігентним, мислячим, думаючим [10, с.147].
Пацієнти (не дивлячись на однозначне вирішення цього питання в законі) до цих пір не знають, як повинен поступати лікар, якщо ним встановлений діагноз невиліковної хвороби. За даними соціологічних опитувань 44% респондентів вважають, що лікар зобов'язаний повідомити про це родичів, 27% - хворого, 11% - лікар сам може прийняти хворого, 11% - не визначились, 7% - лікар не повинен повідомляти про це нікому [11, с.31].
Думається, пацієнту повинен надаватися повний об'єм інформації про стан його здоров'я і не обмежуватися ніякими факторами (такими наприклад, які знайшли своє відображення в п.3 ст. 285 ЦК України ).
Дана позиція пояснюється тим, що між лікарем і пацієнтом існують особливі довірчі відносини, які несумісні з приховуванням інформації чи обманом хворого; вираження пацієнтом згоди на проведення певних дій (медичне втручання); необхідністю активного і свідомого союзу лікаря і пацієнта в боротьбі з хворобою; наявність бажання пацієнта здійснити певні дії щодо свого майна (заповіт, продаж та ін.), оформлення шлюбних відносин, усиновлення тощо; не можна ігнорувати також стійку тенденцію у поглядах населення знати повну правду про своє захворювання (навіть в тяжких випадках).
Суттєвому обов'язку лікувальної установи - збереження професійної таємниці, кореспондує відповідне право пацієнта на лікарську таємницю. Дане положення міститься як в Основах законодавства про охорону здоров'я (ст. 40) так і в ЦК України (ст.286), проте законодавчим визначенням проблеми пов'язані із збереженням лікарської таємниці не вичерпується.
Виникає питання про збереження лікарської таємниці після смерті особи. У зв'язку з цим цікавою представляється точка зору відповідно до якої всі дані про хворобу, сімейне та інтимне життя померлого залишаються об'єктом лікарської таємниці з метою забезпечення охорони його доброго імені і репутації його родичів, проте можливе надання окремих даних, якщо це викликано інтересами рідних, близьких, спадкоємців померлого [2, с.167-168]. Такої ж позиції дотримується, зокрема, судова практика Німеччини [12, с.189-190]
Обов'язок лікувальної установи (лікаря) берегти лікарську таємницю не повинен бути перепоною гласності з метою розвитку медичної науки [3, с.67] .
Досліджуючи питання правового статусу пацієнта, не можна залишати поза увагою права на відшкодування лікувальною установою шкоди завданої життю та здоров'ю.
Цивільно-правовий (договірний) характер відносин, які складаються між пацієнтом та лікувальною установою робить можливим застосування до вказаних відносин глави 63 ЦК України "Послуги. Загальні положення". Даний факт послужив поштовхом для думки , що висловлюється в літературі деякими авторами [4, с.17], про можливість застосування до даних відносин Закону України "Про захист прав споживачів".
Неприйнятність даної позиції зумовлюється тим, що предметом медичних послуг є такі особисті немайнові блага як життя і здоров'я, а тому застосування Закону України "Про захист прав споживачів", предметом регулювання якого є відносини, що виникають з приводу придбання, замовлення, використання товарів (робіт, послуг) для власних побутових потреб [13, ст.3], вважається неможливим.
Неприпустимо, "юридично не коректно" застосовувати одні і ті ж норми до регулювання відносин по наданню медичних послуг та, наприклад, послуг зв'язку, цієї ж позиції дотримуються суди, яка знаходить своє відображення у відповідних рішеннях [14, с.93].
Відносини, які виникають при наданні медичних послуг вимагають спеціального, особливого окремого регулювання.
Доцільно правовий статус пацієнта визначити спеціальним законом про права пацієнтів, на зразок того, що є в країнах європейського співтовариства та з урахуванням усіх європейських стандартів в цій сфері.
В Україні активно обговорюється питання прийняття даного закону, існує його проект, та вже зараз можна вказати на існуючі в ньому недоліки.
Висловлюється думка, що цей закон повинен прийматися тільки в комплексі із захистом прав медичних працівників. Бажання мати в Україні об'єднаний закон про захист прав пацієнтів і медичних працівників, чого немає в жодній країні світу, яка прийняла закони і хартії про права пацієнтів, сам по собі характерний факт.
Однак, самі великі труднощі чекають в майбутньому, якщо, звичайно закон про права пацієнтів в Україні буде все-таки прийнятий, - це реалізація його принципів у системі охорони здоров'я й українському суспільстві.
На жаль, демократизація охорони здоров'я в Україні йде складно, і поки ще перебуває в зародковому стані. Але від того, залежить майбутнє всієї охорони здоров'я, якщо виходити зтого, що Україна прагне стати демократичною, правовою державою, а відповідно і повноправним членом Європейського співтовариства.
Література
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30 - Ст. 141.
2. Савицкая А.Н. Возмещение ущерба, причиненного ненадлежащим врачеванием. - Львов: Вища школа, 1982. - 195с.
3. Малеина М.Н. Человек и медицина в современном праве. Учебное и практическое пособие. - М.: БЕК, 1995. - 272 с.
4. Шевчук С.С. Правовое регулирование возмездного оказания медицинских услуг: реалии и перспективы. - Ставрополь: Сев-Кав.ГТУ; Ставропольсервисшкола, 2001. - 232с
5. Большая Советская Энциклопедия. - М.,1973. - Т.11. - С.568.
6. Основи законодавства України про охорону здоров'я // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 4. - Ст. 19.
7. Глуховський В.В. Права пациента и значение информированного согласия в медицинской практике.// Медико-социальные проблемы семьи. - 2002. - № 1. - Т.7. - С. 33-37.
8. Цивільний кодекс України в редакції від 16 січня 2003 року. Офіційне видання. - К.: Парламентське видавництво, 2003. - 352 с.
9. Глуховський В.В. Проблеми прав пацієнта з погляду українського суспільства (результати соціологічного дослідження).// Медичний вісник України. - 1999. - № 14. - С.43- 49.
10. Вересаев В. Записки врача. - М. - 1936. - С.147.
11. Данные социологической службы "Мониторинг" // Центр Plus. - 1994. - №28. - С.28-32.
12. Neue Justiz. - 1996. - №6. - S. 189 - 190.
13. Закон України "Про захист прав споживачів" із змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 23. - Ст. 182.
14. Диванчиков А. Дело Г. против геникологического центра // Главный врач. - 1996. - № 6. - С.91-94.
14.10.2004р.
Loading...

 
 

Цікаве