WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Мажоритарна виборча система - Реферат

Мажоритарна виборча система - Реферат

які неспроможні ані знайти собі місце в існуючих блоках, ані утворити їх самі.
Однак цікавим є те, що результат застосування системи альтернативного голосування в Австралії був дуже схожий від застосування відносної більшості у Великобританії та Новій Зеландії : він полягав у появі невиправдано великої політичної більшості. Наприклад, у 1975 р. десятивідсоткова перевага у голосах, яку одержали урядові партії, вилилась у перевагу у мандатах у розмірі 44%, а у 1980 р. перевага в 1 % голосів надала цим партіям змогу одержати на 18 % більше місць у парламенті.
Розглянувши австралійську та французьку форми системи абсолютної більшості, можна зробити висновок, що між цими формами існують певні відмінності, які є практично і політично важливими. Обидві пропонують виборцеві підтримати більше ніж одного кандидата. Але в той час як за австралійської системи альтернативного голосування виборці визначають долю кандидата одразу й остаточно, французька двотурова система дає партіям та їх кандидатам простір для маневрування між першим та другим туром.
Мажоритарна система кваліфікованої більшості та система єдиного одночасного голосу
Наступний вид уніномінальних систем - мажоритарна система кваліфікованої більшості. Вона передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), які отримали певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством, і як правила, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка у практиці виборів. Основна причина цього полягає в її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі. В цій країні Палата депутатів обирається по двомандатних виборчих округах. Партія, яка зібрала 2/3 від загального числа дійсних голосів, отримує обидва мандати від округу.
До уніномінальних мажоритарних систем ще інколи відносять такий досить специфічний різновид виборчої системи, як систему "подвійного одночасного голосу" (double-simultaneous vote). Ця система застосовується на президентських виборах за одномандатними округами в Уругваї та Гондурасі. Поєднуючи в собі принципи проведення первинних виборів американського зразка (primaries), з одного боку, та всезагальних виборів - з іншого, дана система застосовується в ситуаціях, коли від партій виставляється по декілька кандидатів. Переможцем стає той кандидат від партії, що випередила інших, який набрав більше голосів ніж інші кандидати від цієї партії. В Уругваї подібна система встановилася саме тому, що політичні партії країни, по суті, являють собою рихлі коаліції лідерів та політичних течій (частково вони нагадують партії США). В Гондурасі система подвійного одночасного голосу була прийнята в 1986 р. для подолання глибоких розбіжностей, які виникли в двох основних партіях республіки, коли діючий президент, що не мав згідно з конституцією права балотуватися на новий строк, зробив спробу добитися висунення своїх союзників кандидатами від обох основних партій.
Поліномінальні мажоритарні системи
Перейдемо до розгляду поліномінальних мажоритарних систем. У літературі окремими авторами ці системи розглядаються як напівпропорційні. Такі автори виходять не з способів проведення голосування і визначення переможців, а з того, що за відповідністю поданих за ту чи іншу партію голосів, одержаних цією партією мандатів, ці системи займають проміжне місце між уніномінальними і суто пропорційними системами.
Запровадження поліномінальних систем мажоритарних систем було спрямовано на пом'якшення такої вади мажоритаризму, як непропорційне представництво. Вибори за цими системами проводяться в один тур у невеликих багатомандатних округах (3-5 мандатів) виборчих округах. Голосування здійснюється за певних кандидатів. Виділяють 3 різновиди поліномінальних мажоритарних системи : 1) система єдиного голосу, що не передається;
2) система відносної більшості з кумулятивним голосуванням;
3) система єдиного голосу, що передається.
На виборах за системою єдиного голосу, що не передається, виборець має, як правило, тільки один голос, а переможцями визнаються кандидати, які набрали відносну більшість голосів. Система застосовувалася в 1885-1945 роках у Великобританії (двомандатні округи), при виборах Народної Ради у Швейцарії (до 1919 р.). За цією системою проводяться вибори нижньої палати парламенту Японії (впродовж XX століття), а також органів місцевого управління у Великобританії.
Систему, яка застосовувалася у період з 1867 р. по 1885 р. на парламентських виборах у деяких округах Великобританії інколи називають системою обмеженого голосу : за цією системою кожен виборець в умовах багатомандатного округу має голосів на одиницю менше від кількості мандатів, що приходяться на даний округ. Тоді виборці мали по два та по три голоси відповідно у три - та чотиримандатних округах. Метавпровадження цієї системи полягала у забезпеченні представництва меншості, але при цьому передбачалося, що відповідні партії не виставлятимуть кандидатів більше, ніж число голосів у кожного виборця. В цьому разі голоси прихильників кожної такої партії не розпорошувались, і підтримка 40 % виборців забезпечувала її представництво у тримандатному округу.
Особливим варіантом системи єдиного голосу, що не передається є система фіксованого голосу, яка застосовується у Японії при виборах нижньої палати парламенту. Їх притаманні багатомандатний округ і право виборця лише на один голос (а обирається до п'яти депутатів від округу). За умови комбінації "японського" варіанту та двомандатного виборчого округу партії меншості для забезпечення свого представництва достатньо дістати підтримку третини виборців; в разі застосування тримандатного округу представництво партії гарантується навіть 25-відсотковою підтримкою. Загалом, мінімально необхідна для представництва партії частка голосів на її підтримку визначається формулою L/N + L, де L - кількість голосів, яку має кожен виборець, а N - кількість депутатів, що мають бути обрані від даного округу.
Наявність у виборця лише одного голосу в умовах багатомандатного округу тягне за собою два основні наслідки. По-перше, кандидати від однієї партії фактично змушені боротися один з одним. По-друге, ця система призводить до менш диспропорційного представництва, ніж система відносної більшості з її одномандатними округами. Тому навіть найсильніша партія змушена виставляти на округ кандидатів менше, ніж має бути обрано від нього, поступаючись тим самим певною кількістю мандатів своїм опонентам.
Серед позитивних рис системи єдиного голосу, що не передається, розглянутої нами в двох модифікаціях, - створення політичним меншинам більших, ніж за уніномінальних систем, можливостей для політичної реалізації : прихильники середньовпливової партії в кожному багатомандатному виборчому окрузі мають змогу, зосередивши підтримку на обмеженій кількості кандидатів, провести їх (або принаймні одного з них) до парламенту. До того ж система найбільш проста і зрозуміла для виборців порівняно з іншими поліномінальними мажоритарними і пропорційними системами.
Водночас при розподілі мандатів може викривлятися волевиявлення виборців внаслідок неадекватної тактичної лінії політичних партій. Зокрема, провідна політична сила в окрузі теоретично може одержати кількість мандатів, неадекватну її впливу, тому що "її" виборці підтримали висунутих кандидатів нерівномірно (один кандидат одержав величезну, порівняно з необхідною для обрання, більшість голосів і пройшов до
Loading...

 
 

Цікаве