WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Мажоритарна виборча система - Реферат

Мажоритарна виборча система - Реферат

місцевих виборах (останній раз - в 1994 р.), для підрахунку голосів на виборах застосовувалася мажоритарна система абсолютної більшості. Відтепер ця система збережена тільки на виборах Президента України.
Головним недоліком мажоритарної системи абсолютної більшості є певна нерезультативність виборів. Найчастіше всього це помітно за великої конкуренції кандидатів. Нерезультативність системи долається двома способами : за допомогою проведення другого туру (раунду) голосування чи за допомогою альтернативного (преференційного) голосування з використанням ординального бюлетеня.
Розглянемо перший спосіб подолання нерезультативності мажоритарної системи абсолютної більшості. Такий різновид системи абсолютної більшості, який застосовується у Франції для виборів Національної Асамблеї та президента, отримав назву - система двотурового голосування. За цієї системи повторне голосування відбувається незабаром після першого в разі, якщо жоден з кандидатів не набрав абсолютної більшості в першому турі. Правила, які визначають, хто має право на участь у другому турі, бувають неоднакові. Так, за часів Третьої Французької Республіки у другому турі міг брати участь кожен кандидат незалежно від того, чи балотувався він у першому турі. Зараз, у П'ятій Республіці на виборах до Національної Асамблеї до другого туру допускаються лише ті кандидати, які під час першого голосування набрали щонайменше 12,5% голосів всіх зареєстрованих виборців, тобто близько 15 % голосів тих, хто прийшов на виборчі дільниці. За таких умов у другому турі теоретично могли брати участь не два, а скільки завгодно кандидатів, що перейшли визначений законом бар'єр. Очевидно, що таку систему не можна назвати чисто мажоритарною. Однак на практиці з початку 60-х років на участь у другому турі в більшості округів могли претендувати лише по два кандидати, так що в другому турі один з них отримував абсолютну більшість.
На президентських виборах, які не лише у Франції, а й в багатьох інших країнах проводяться за цією системою (зокрема, і в Україні), до другого туру потрапляють кандидати, які за результатами першого голосування посіли два перших місця. В другому турі одних них неминуче отримує абсолютну більшість голосів. Але інколи складається така ситуація, що у другому турі виборці голосують не "за" якогось кандидата, а лише "проти" його суперника. Прикладом цього могуть слугувати президентські вибори 1986 р. в Португалії. Соціаліст Маріо Соареш набрав в першому турі 25,4 % голосів - значно менше консерватора Дієго Фрейташа ду Амарала, за якого проголосували 46,3 % виборців. Однак, не дивлячись на таке відставання від лідера, для більшості прихильників інших кандидатів Соареш був явно меншим злом, ніж Фрейташ ду Амарала. В результаті в другому турі Соареш одержав перемогу на своїм суперником, отримавши 51,4 % голосів проти 48,6 %, та став президентом Португалії.
Безперечно, двотурова система не допускає брутальних викривлень принципу політичного представництва. Вона й була введена для попередження характерної для системи відносної більшості ситуації, за якої кандидат, що переміг, спирається на підтримку менше 50 відсотків виборців. Зокрема, унеможливлюється формування однопартійного уряду більшості партією, яка загалом по країні зібрала менше голосів, ніж основний суперник. Зменшується, порівняно з системою відносної більшості, розрив між кількістю поданих за партією голосів та її парламентським представництвом.
Перевага означеної системи - в її потенційному демократизмі ( вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Проведення другого туру голосування об'єктивно підштовхує близькі за політико -ідеологічними позиціями партії до блокування при збереженні самостійності кожною з них. Одержують можливість політичної самореалізації не тільки найбільші, а й середні за впливом партії.
Водночас ускладнюється й дорожчає процедура виборів внаслідок їх двотуровості. Скажімо, у Франції в першому турі в середньому обирається лише третина депутатів. Тому дотримання принципу одержання абсолютної більшості голосів обмежується, як правило, першим туром бо в другому турі необхідна вже лише відносна більшість голосів виборців. В Італії, щоб забезпечити формування сенату, нерозподілені після двох турів мандати перерозподіляються між кандидатами, які штучно об'єднуються в партійні списки згідно з кількістю одержаних Голосів, а переможці визначаються за "правилом найбільшої середньої". При цьому члени партій можуть розраховувати на приєднання голосів менш популярних однодумців, у невиграшне становище потрапляють незалежні кандидати.
Крім того, активність виборців у другому турі помітно знижується і тому законодавство змушене не встановлювати ніяких бар'єрів, що мають місце при першому турі. Все це призводить до певної нерезультативності системи абсолютної більшості. Вибори за цією системою не дають змоги повністю ліквідувати розрив між впливом партії, засвідченим виборами, та її представництвом у парламенті. Більші партії одержують своєрідну "премію" - певну кількість мандатів.
Система альтернативного голосування
Способом, яким долається нерезультативність системи абсолютної більшості вже у першому турі виборів, є альтернативне голосування (преференційне або абсолютне голосування), за якого виборці голосують за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїхпереваг для інших. Таке голосування та бюлетень, який використовується при цьому, інколи називають ординальним (на відміну від категоричного голосування, за якого виборець має право обрати лише одну партію чи одного кандидата з числа тих, що претендують на певну посаду). Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку (жоден з кандидатів не став першою перевагою для більш ніж 50 % виборців), то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку. Отримані ним голоси передаються кандидатам, виділеним відповідними виборцями в якості других переваг. Цей перерозподіл голосів у відповідності з альтернативними перевагами продовжується доти, поки один з кандидатів не набере абсолютної більшості голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників (нижньої палати австралійського парламенту).
Метою системи альтернативного голосування є максимальне наближення числа виборців, яких насправді представляє цей депутат, до більшості виборців, що голосували. Але відповідна система зберігає за собою диспропорційність представництва : прихильність меншості до того чи іншого кандидата продовжує ігноруватись, і відповідна партія не одержує представництва від даного округу. Водночас система альтернативного голосування не допускає одержання більшості парламентських місць партією, яка не спроможна забезпечити собі другі преференції прихильників інших партій.
Обидві розглянуті системи (двотурового та альтернативного голосування) унеможливлюють одержання мандату кандидатом, який не може розраховувати на підтримку більшості виборців, що візьмуть участь у голосуванні. Тому ці системи заохочують утворення партійних блоків та широку міжпартійну співпрацю, в той час як за системи відносної більшості єдиною можливою формою блокування є узгоджене висування кандидатів, тобто присутність у кожному окрузі лише одного представника даного партійного альянсу. З огляду на це двотурова система та система альтернативного голосування передбачають ширший вибір кандидатів. Водночас згадані системи сприяють нейтралізації "позасистемних" партій,
Loading...

 
 

Цікаве