WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Мажоритарна виборча система - Реферат

Мажоритарна виборча система - Реферат


Більш того, одержавши суттєву перевагу у меншості виборчих округів і програвши з незначним розривом у решті, можна програти вибори, зібравши більше голосів взагалі по країні, ніж партія - переможець. Класичними ілюстраціями цього вважаються результати виборів до британського парламенту в 1951 та 1974 роках. У 1951 р. консерватори одержали на 26 мандатів більше, ніж лейбористи, і сформували уряд, хоча голосів вони зібрали на 224 тисячі менше. А на виборах 1974 р. лейбористи отримали на 4 мандати більше, ніж консерватори, і сформували уряд, хоч голосів зібрали на 270 тисяч менше. Це відбувається завдяки тому, що для розподілу парламентських мандатів має значення лише факт отримання кандидатом відносної більшості голосів. Голоси ж, віддані іншим кандидатам, до уваги не приймаються і в цьому сенсі пропадають. Пояснимо числовим прикладом : розглянемо умовну ситуацію, яка може скластися в трьох виборчих округах при виборах до парламенту. В кожному з округів нехай буде по 20 тисяч виборців.
Політичні партії 1 округ 2 округ 3 округ Кількість
зібраних
голосів Кількість отриманих мандатів
А 14 2 1 17 1
В 2 13 10 25 2
С 4 5 9 18 0
Всього
Виборців 20 20 20 60 3
В округах балотуються кандидати, що представляють три політичні партії - А, В, С. В результаті виборів в першому окрузі переміг кандидат партії А, в другому та третьому - партії В, кандидат партії С - в жодному. Після розподілу мандатів ситуація така : партія А, зібравши в трьох округах 17 тис. голосів, проводить до парламенту одного кандидата. Партія С, зібравши відповідно 18 тис. голосів (тобто на 1 тис. більше, ніж кандидат партії А), не отримує жодного депутатського мандату. Партія В, зібравши 25 тис. голосів, отримує 2 мандати. Таким чином, недоліком мажоритарної системи є те, що партія, яка отримала на виборах менше голосів, ніж її суперники, може опинитися представленою у парламенті більшістю депутатських місць, а дві партії, які набрали однакову чи близьку кількість голосів, проводять в органи влади неоднакове число кандидатів. Більш того, не виключена ситуація, за якою партія, що набрала більше голосів, ніж її суперник, не отримує взагалі жодного мандату.
Значна частина виборців (інколи до 50%) залишається не представленою в органах влади., мажоритарна система відносної більшості не дає можливості врахувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю голосів, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування. Легітимність обраного складу парламенту підривається також і тим, що при балотуванні у виборчому окрузі трьох та більше кандидатів часто-густо переможець одержує суттєво менше голосів "за", ніж "проти". Таким чином, відбувається певне викривлення волі виборців, бо перемагають в основному кандидати, що набрали 35-45 % голосів, інші кандидати "ділять" 55-65 % залишившихся відсотків та - програють.
Високий рівень залежності результатів виборів від нарізки виборчих округів приводить до порушень принципу рівності виборців і відвертих зловживань. Зацікавлені сили можуть маніпулювати волею виборців. Наприклад, як показує досвід, сільське населення голосує більш менш традиційно у порівнянні з міським. Це враховується при формуванні виборчих округів і виділяється як можна більше виборчих округів з переважанням сільського населення. Є ще інший шлях : у виборчий округ виділяється район, в якому партія - суперник користується найбільшою підтримкою. Противник обов'язково отримує там мандат великою кількістю голосів виборців. Разом з тим, в інших виборчих округах прихильників цієї партії буде менше і вони там вже не переможуть.
Саме мажоритарна система відносної більшості спонукає близьких за поглядами кандидатів не блокуватися між собою, а виступати самостійно, сприяє роздрібнюванню політичних сил. У парламенті обрані за мажоритарними округами кандидати (особливо безпартійні) схильні відстоювати чисто місцеві інтереси, що не сприяє єдності країни. В цілому результати голосування за подібною системою часто залежать від тимчасових змін у поглядах виборців. Найбільш ж містку характеристику цій системі дав секретар лейбористської партії Дж.Міддлтон : "На світі не існує більш азартної гри, ніж англійські всезагальні вибори".
Розглянувши мажоритарну систему відносної більшості, можна зробити висновок : її основним недоліком є те, що за такої системи виявляється значна диспропорція між набраними голосами і отриманими мандатами. Партія, яка не одержала абсолютну, а інколи навіть відносну більшість за результатами загального голосування, може цілком реально одержати абсолютну більшість місць у парламенті.
Але головним аргументом на підтримку системи відносної більшості є те, що вона зосереджує увагу громадян практично на виборі уряду. Ця система спрямована на утворення парламентської більшості. Пріоритетне місце тут посідає не точно обраховане відображення прихильностей електорату, а створення умов для такого вибору, який призвів би до появи чітко визначеної відповідальної за дії уряду партії або коаліції. Голосування за принципом відносної більшості підвищує вірогідність того, що у підсумку хтось один дістане абсолютну, "урядову" в умовах парламентської системи більшість.
Та знов таки необхідно зазначити, що попереднє припущення стосується переважно розвинутих демократичних країн. Проведені в Україні за цією системою вибори в 1998 р. показали зовсім інше. З тридцяти партій та шести блоків, які брали участь у виборах за пропорційною системою, мандати отримали вісім. А за мажоритарною системою відносної більшості, яка застосовувалася для виборів другої половини депутатів Верховної Ради, - двадцять дві партії та блоки отримали місця у представницькому органі країни. До того ж було обрано більше третини позапартійних. Отже, у перехідних суспільствах ця система працює радше на розпорошення парламенту.
Система абсолютної більшості
Розглянемо наступнийвид уніномінальних мажоритарних систем - систему абсолютної більшості, яка на відміну від попередньої системи для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % плюс один голос. Похідна від цієї кількості голосів може бути різною:
1) загальне число зареєстрованих виборців;
2) загальне число виборців, які брали участь у виборах (отримали виборчі бюлетені);
3) загальне число виборців, які брали участь у голосуванні.
Таким чином, за системи абсолютної більшості вибори найчастіше всього здійснюються у два тури. Перемогу вже у першому турі забезпечує одержання підтримки понад половини виборців. Другий тур голосування може відбуватися як повторно по всіх кандидатурах, так і по двох, які набрали відносну більшість голосів. Переможцем у другому турі здебільшого визначається кандидат, котрий одержав відносну більшість голосів. При застосуванні цієї системи, як правило, є обов'язковий нижній поріг участі виборців у голосуванні. Якщо його не досягнуто, вибори вважаються недійсними чи такими, що не мали місця. Також іноді встановлюють мінімум кількості голосів, набрання яких у другому турі є теж умовою обрання кандидата.
Ця система застосувалася в Німеччині при виборах рейхстагу в 1871-1918 роках. Нині прийнята у Франції, Еквадорі. Різновид цієї системи (також при двох турах голосування) прийнятий для обрання сенаторів в Італії : для перемоги в першому турі потрібна кваліфікована більшість у 65 % голосів, у другому - абсолютна більшість.
В Україні, як відомо, ще донедавна, в тому числі на парламентських і
Loading...

 
 

Цікаве