WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Перехід від адміністративнокомандного до ринкового типу макроекономічного регулювання - Реферат

Перехід від адміністративнокомандного до ринкового типу макроекономічного регулювання - Реферат

макроекономічної координації, вони водночас проти лібералізації цін і швидкої приватизації. На їхню думку, всі підприємства, в тому числі державні, якоюсь мірою цінні.
На думку К.Жукровської, основний недолік і слабкість градуалізму в тому, що він виник унаслідок критики "шокової терапії" у той період, коли її ефекти були майже винятково деструктивними, а позитивних результатів ще потрібно було чекати [7]. ПРОБЛЕМИ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ 124 Однак не всі економісти одностайні у такому чіткому протиставленні цих двох підходів.
Зокрема, відомийпольський економіст Г.Колодко доводить, що системні зміни потребують багато часу, і в цьому сенсі їхня реалізація відбувається крок за кроком, поступово, тоді як стабілізаційні зусилля, безумовно, повинні бути рішучими, тобто шоковими [26]. На відміну від названих прихильників шокової терапії, багато спеціалістів під терміном шокова терапія розуміють значно вужче коло процесів, зокрема певний комплекс стандартних заходів, пов"язаних з обмеженням сукупного попиту, і які також спрямовані на гальмування інфляційних процесів.
Наприклад М.Домбровскі та Я.Ростовскі вважають, що єдиним варіантом є "раптова і швидка стабілізація, що застукала виробників зненацька, не залишаючи їм часу для лобіювання своїх інтересів"[6]. З теорії відомо, що зменшення сукупного попиту або різке сповільнення темпів його зростання за допомогою стримувальної монетарної політики призведе до дефляційного шоку.
Проте досвід реформування посттоталітарних економік засвідчує, що збурення, які переживають ці країни у період трансформації, не зводяться до проблем, пов"язаних винятково із сукупним попитом. Навпаки, стагфляція, яка супроводжує перехідні економіки. зумовлена тією обставиною, що каталізатором дестабілізації економік цих країн є форсована лібералізація господарської діяльності. Та, відповідно, лібералізація - це системний захід.
Практика підтверджує той факт, що можливе поєднання шокової лібералізації як з м"якою, так і жорсткою фінансовою політикою. Ці ж типи економічної політики, що спрямовані на регулювання сукупного попиту, також можна проводити і в умовах поступової лібералізації. Наведені вище аргументи, на наш погляд, свідчать про те, що нині є більше ніж просто два можливі способи провадження економічної політики в умовах перехідної економіки.
Щоб глибше уявити собі економічну ситуацію, що склалася наприкінці 80-х-на початку 90-х років, потрібно передусім узяти до уваги те, що погіршення становища країн з директивно-плановою економікою не було спонтанним і миттєвим. Зниження темпів економічного зростання розпочалося ще в 60-х роках, а з 70-х тривало падіння продуктивності таких його чинників, як праця і капітал. Для країн радянського табору обидва нафтошоки стали каталізаторами зростання негативних тенденцій у їхніх економіках.
Річ у тім, що ще з 60-х років ці держави суттєво збільшили обсяги енергоносіїв із За- ПЕРЕХІД ВІД АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНОГО ДО РИНКОВОГО ТИПУ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ 125 ходу. Зростання цін на нафту призвело до того, що реальні відсоткові ставки різко зросли, унаслідок чого для країн Центрально-Східної Європи значно збільшився тягар обслуговування боргів, що, відповідно, призвело до скорочення внутрішнього споживання, бо країни розвинуті фактично припинили кредитування економік цих держав.
Обсяги споживання та інвестицій на початку 80-х років скоротилися. В усіх так званих радянських країнах стало очевидним, що та соціально-економічна система та відповідний їй тип макроекономічного регулювання не створює соціально орієнтованої економіки, яка грунтується на досягненнях науково-технічного прогресу і є частиною світового господарювання.
На момент початку реформ, тобто на 1989 рік, чиста зовнішня заборгованість країн Центрально-Східної Європи становила 85 млрд.дол. порівняно з 8 млрд.дол. у 1972 р.[17]. Найбільшу заборгованість мали Болгарія, Угорщина та Польща. Зокрема, оплата лише відсотків за борги досягла для Угорщини 42 %, а для Польщі - 56 % від усіх надходжень твердої валюти. Левову частину позичок використовувалиь для підтримання поточного споживання або спрямовували в інвестиційну сферу, яка була неефективною.
В результаті віддача на позики, взяті за кордоном, була вкрай низькою і не забезпечувала їхнього погашення. Як уже зазначено, у 60-ті роки були деякі спроби проведення певних економічних реформ. У 70-ті їх призупинено, за винятком Югославії та Угорщини. А у Чехословаччині після відомих кривавих подій 1968 . р зроблений крок назад - до надцентралізованого планування. Однією з перших країн радянського табору, яка почала використовувати ринкові методи, була Угорщина.
З огляду на наведену вище класифікацію можна констатувати той факт, що перехідному процесу в Угорщині був притаманний градуалістський підхід з елементами шокової терапії. Ці елементи з"явилися під час революційних процесів, що відбувалися у європейських постсоціалістичних країнах напринінці 80-х - на початку 90-х років. Приблизно протягом тридцяти років ця держава провадила часткові ринкові реформи.
Хоча економіка Угорщини більше орієнтувалися на західні ринки, ніж економіки інших членів РЕВ, все ж це була типова командно-адміністративна економіка. Починаючи з 1968 р., поступово запускався новий економічний механізм, який увібрав те все раціональне, що було запропоноване радянськими ПРОБЛЕМИ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ 126 економістами ще з часів закінчення другої світової ввійни. Директивні плани практично скасовано і головним критерієм діяльності підприємств став прибуток.
За умов, що склалися в Угорщині, поступово і невпинно створювалися основні елементи ринкової інфраструктури, була легалізована приватна власність і розвивалося підприємництво. Формувалось нове економічне середовище і новий механізм макроекономічного регулювання. На кінець 80-х років частка приватного сектора становила 40 % у сільському господарстві, 12 у роздрібній торгівлі, 30 % у галузі громадського харчування.
Приблизно 2/3 збудованих житлових будинків належали приватним власникам, фірмам або окремим особам[17]. У 1987 р. в Угорщині сформовано дворівневу банківську систему. З 1977 р. в країні відбувалася і "тиха приватизація". Все ж ця та інші половинчасті реформи аж до 1990 р. провадили в межах однопартійної тоталітарної системи. Коли до влади прийшов перший некомуністичний уряд І.Антала і країна приступила до глибоких економічних реформ, зовнішній борг досягнув великої суми - 21 млрд. дол.
Прийнятий 1991 р. закон про банкрутство став ефективним засобом з тієї причини, що він визначав процедуру ліквідації неплатоспроможних підприємств. Помітних результатів досягнуто в галузі приватизації. Це сталося тому, що державні підприємства переходили до приватних власників. Цим, безумовно, скористався іноземний капітал, який у великих обсягах скупив об"єкти угорської
Loading...

 
 

Цікаве