WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Перехід від адміністративнокомандного до ринкового типу макроекономічного регулювання - Реферат

Перехід від адміністративнокомандного до ринкового типу макроекономічного регулювання - Реферат

державної скарбниці і сприяє втечі капіталу за кордон. За деякими даними, з України щорічно вивозять до 3 млрд.дол. Тіньовий сектор поглиблює процеси розбалансованості економіки. Водночас за таких його масштабів неможливе формування дієвої системи макроекономічного регулювання, оскільки державні органи позбавлені інформації про реальні економічні процеси. Цей
ПЕРЕХІД ВІД АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНОГО ДО РИНКОВОГО ТИПУ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ 141 сектор спотворює відносні ціни, підриває стимули до чесної, дисциплінованої праці, деформує обсяги виробництва в різних секторах економіки, а отже, гальмує економічне зростання. Одним із найважливіших знарядь макроекономічного регулювання у перехідній економіці є фіскальний інструментарій, тобто податки і видатки. Саме шляхом зміни податків та видатків забезпечують вплив на макроекономічні процеси.
Фіскальна політика в перехідній економіці має вагоміше значення, ніж у розвинутій ринковій. Це зумовлено багатьма обставинами.
Найголовніша з них та, що за допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структурунаціональної економіки, забезпечувати пріоритетний розвиток тих або інших галузей, впливати на структуру зайнятості, зменшувати економічні коливання, досягати природного ВВП за повної зайнятості, впорядковувати державні фінанси та фінанси підприємств, боротися з неминучими інфляційними спалахами тощо.
Важливе значення фіскальної політики в перехідній економіці зумовлене також тим, що уряд уже не може використовувати традиційний інструментарій командно-адміністративної економіки, наприклад директивне планування чи запровадження цін.
В Україні податкові відносини визнано як найдоцільнішу форму економічних зв"язків держави з підприємствами, громадянами; було поставлене завдання сформувати цілісну систему податків, яка охоплює оподаткування доходів, майна і споживання, що сприяє становленню ринкової форми господарства. Нині в Україні є високопрогресивна податкова система, орієнтована на податкові ставки країн Європи. Основними загальнодержавними податками є, як звичайно, прямі і непрямі.
Серед прямих - прибутковий податок з громадян, податок з прибутку підприємств, а серед непрямих - податок на додану вартість та акцизний збір. На відміну від багатьох, навіть розвинутих країн, в Україні зник податок з обороту і податок з продажу. Відбулися і суттєві зміни у системі податкових пільг. Значно змінився підхід до оподаткування громадян.
Зокрема відмінено диференціацію платників податків залежно від виду діяльності і характеру отримуваних доходів, запроваджено неоподатковуваний мінімум і прогресивну шкалу оподаткування, межі якої у подальшому виражені у відносній величині (неоподатковуваних мінімумах), що стало соціально виправданим за умов інфляції. Поряд із загальними податками введено місцеві.
ПРОБЛЕМИ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ 142 У наступні роки система оподаткування підпадала під постійні як обгрунтовані, так і необгрунтовані корективи: за збереження основних видів податків змінювали їхні ставки, порядок розрахунку і зборів, розширювали базу оподаткування, вводили нові види податків. Наприклад, у 1995 р. знижено ПДВ, його базова ставка нині становить 20 %.
Після багатьох змін у порядку оподаткування діяльності юридичних осіб згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12. 1994 р., об"єктом оподаткування є балансовий прибуток, базова ставка податку становить 30 %. Суттєво послаблений податковий прес на фізичних осіб. Податкова шкала передбачає ставки 10, 15, 20, 30 і 40 %, за максимальною ставкою оподатковують доходи, що становлять 100 неоподатковуваних мінімумів (1700 грн.).
Сьогодні основним загальнодержавними податками в Україні (до них крім податків, зачислюють інші обов"язкові платежі в бюджет, такі як плату за використання ресурсів і відрахування в цільові фонди, що для платників є у формі податків) є: податок на додану вартість, акцизний збір, податок з прибутку підприємств, прибутковий податок з громадян, митні збори, державне мито, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок
на промисел, плата на відновлення витрат на геологорозвідувальні роботи, плата за спеціальне використання природних ресурсів, плата за забруднення довкілля, відрахування на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг, відрахування у Фонд сприяння зайнятості населення, відрахування у Фонд соцстрахування України, у пенсійний Фонд України тощо.
Про фіскальну політику як знаряддя макроекономічного регулювання можна судити за структурою податкових надходжень і державних видатків, а також і за стабільністю податкової системи загалом. Зі структури зведеного бюджету України постає картина небувалої мінливості джерел податкових надходжень. Наприклад, частка ПДВ в 1992 р. становила 39,6 %, а в 1995 р. зменшилась до 21,9, у 1996 - до 20,67, у 1997 знову суттєво зросла до 29,3, а у 1998- 1999 рр. дещо знизилася до 25,8 і 25,53 %, відповідно.
Знизилася частка ще одного непрямого податку - акцизного збору. Проте починаючи з 1996 р. усталилася тенденція щодо зростання частки цього податку у структурі доходів: 2,14, 4,3, 4,46, 5,44 %, відповідно, у 1996-1999 рр. Такою ж нестабільною є і частка прямих податків. Наприклад, частка прибуткового податку з громадян у структурі
ПЕРЕХІД ВІД АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНОГО ДО РИНКОВОГО ТИПУ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ 143 зведеного бюджету в 1992 р. становила 12,2 %, а в 1993 р. різко зменшилась до 5,8 % і трохи зросла у 1995 р. до рівня 7,7 %[18, с.95]. І знову ж таки з 1996 р. простежується тенденція до зростання: 8,58 (1996), 11,72 (1997) та 12,35 і 13,49 %, відповідно, у 1998-1999 рр. Ще нестабільнішою є видаткова частина зведеного бюджету України.
Наприклад, видатки на народне господарство у 1992 р. становили 37,2 %, у 1993 р. зменшилися до 24,3, у 1994 р. практично повернулися до рівня 1992 р., а в 1995 р. опустилися нижче рівня 10 %. У 1996-1997 рр. видатки становили 10,1 та 12,9 %, відповідно. За період 1998-1999 рр. ці видатки знову зросли до 22,67 та 20,6 %, відповідно. Незвичайно мінливими є видатки на соціально-культурні заходи, особливо на соціальний захист населення.
Частка цієї статті у 1992 р. становила - 18,7 %, у 1993 - 31,5, 1994 - безпрецедентне падіння у три рази до 11,2 % і невелике збільшення у 1995 р. до 13,7 %. У другій половині 90-х років простежувалися спостерігаються такі самі коливання: падіння до 12 % у 1996 р. і деяке зростання до 16,34 % у 1997 р., знову падіння у 1998 р. до 13,55 та 1999 р. до 11,9 % [19, с.59,61].
Аналіз джерел надходжень до державного бюджету і напрямів видатків з нього дає змогу зробити висновок, що фіскальна політика в Україні була вкрай непослідовною і не могла бути спрямована на досягнення якихось єдиних для періоду 1991- 2000 рр. цілей. Така непослідовність, безперечно, знижувала ефективність фіскальної
Loading...

 
 

Цікаве