WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародні механізми захисту прав людини і громадянина - Реферат

Міжнародні механізми захисту прав людини і громадянина - Реферат

захисту прав людини формувалися не як багаторічна повторювана практика держав (тобто як мовчазні угоди), а були споконвічно сформульовані в допоміжних джерелах міжнародного права й уміжнародних договорах. До допоміжних джерел відносяться резолюції міжнародних організацій (наприклад, Генеральної Асамблеї ООН чи Комітету Міністрів Ради Европи), рішення судових і квазісудових міжнародних органів щодо конкретних справ (наприклад, рішення Европейського суду з прав людини, думки Комітету з прав людини), доктрина, тобто думка щодо різних питань найавторитетніших у цій галузі фахівців. Міжнародні договори містять у собі звичайні норми в тих випадках, коли вони, наприклад, не охоплюючи своєю дією увесь світ, здобувають загальносвітове значення (наприклад, Европейська конвенція про захист прав людини й основних свобод), а також у тих випадках, коли, будучи розробленими авторитетними фахівцями і прийнятими відповідними міжнародними органами (наприклад, Генеральною Асамблеєю ООН), вони, через нератифікацію достатньою кількістю учасників, не можуть набути чинности [6]. Таким чином, "у договірному праві ми знаходимо більшість із правил, що складають міжнародне звичаєве право в галузі прав людини" [7].
По-третє, що було вже коротко розглянуто вище, норми договорів про захист прав людини мають на меті не стільки створити права й обов'язки одних держав-учасників щодо інших, скільки забезпечити обов'язок держав захищати права власних громадян. А власне "міжнародність" полягає в тому, що такі договори покликані забезпечувати єдиний для всіх учасників мінімальний рівень захисту прав, передбачених у них. І для реалізації державами своїх зобов'язань по договорах (конвенціям, пактам) про захист прав людини створюють міжнародні контрольні механізми. Їхні функції спрямовані на контроль за виконанням державами зобов'язань перед своїми громадянами, що включають як створення відповідної законодавчої бази по захисту прав людини, так і приведення у відповідність з нею практики адміністративних і судових органів. Таким чином, діяльність зазначених органів до певної міри порушує принципи суверенітету і невтручання у внутрішні справи в їхньому класичному варіанті, але, з іншого боку, вона сприяє реалізації вищого призначення держав - забезпечення і захисту прав людини й основних свобод.
МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ПРАВ ЛЮДИНИ
Будь-яке право, яке є в однієї особи, припускає наявність обов'язків у іншої чи інших осіб. Права людини забезпечують нормальне існування і розвиток людини в цивілізованому суспільстві і припускають наявність обов'язків, насамперед, у єдиного офіційного представника суспільства - у держави. Ці обов'язки різноманітні: іноді держава повинна створити спеціальний механізм реалізації права (наприклад, права на освіту), іноді вона зобов'язана не втручатися сама і забезпечити невтручання інших у процес реалізації людиною свого права (наприклад, права на особисту свободу). Від того, наскільки успішна діяльність держави на цьому терені, залежить і визнання її цивілізованою і демократичною. Світове співтовариство оцінює правозахисну діяльність держави з погляду міжнародних стандартів прав людини. Варто пам'ятати, що в законодавстві будь-якої держави за його громадянином закріплена величезна кількість різноманітних прав (як, утім, і обов'язків). Однак, під словосполученням "права людини" звичайно мають на увазі порівняно невеликий набір прав і свобод, при цьому масове чи грубе порушення хоча б одного з них призводить до негайної відмови світового співтовариства визнати цю державу демократичною і цивілізованою, а іноді й інші вагомі наслідки економічного, політичного, ба навіть військового характеру. Це так звані фундаментальні права і свободи, без дотримання яких неможливе нормальне існування і розвиток людини в сучасному суспільстві. Їх ще нерідко називають конституційними правами, тому що саме вони закріплені в конституціях сучасних держав, як найважливіші і найпріоритетніші, саме ті права людини, на основі яких визначається статус людини в суспільстві. Саме щодо цих прав і свобод встановлюються міжнародні стандарти прав людини, саме їх дотримання перевіряють міжнародні правозахисні організації.
Не можна сказати, що перелік фундаментальних прав і свобод являє собою певне застигле і незмінне утворення, їх набір міняється від конституції до конституції, від одного міжнародного документа до іншого. Однак існує зразковий перелік таких прав. Він даний у Всезагальній декларації прав людини. Це унікальний документ. Прийнята 10 грудня 1948 р. у вигляді резолюції Генеральної Асамблеї ООН, вона офіційно не є обов'язковою навіть для тих держав, що проголосували за неї (УССР тоді утрималася від голосування разом із СССР, БССР, Польщею, Югославією, Чехословаччиною, ПАР і Саудівською Аравією). Проте, у Преамбулі Декларації вона без зайвої скромности названа "завдання, до виконання якої повинні прагнути всі народи і всі держави". За 50 років свого існування Загальна Декларація набула значної моральної ваги у світі. Вона стала основою для всієї наступної міжнародної та конституційної нормотворчости в галузі прав людини. Відтак її дотримання перетворилося в міжнародний порядок, тобто правило, яке ніде офіційно не закріплене, але повинно виконуватися під страхом санкцій з боку світового співтовариства, про які ми писали вище.
Права, перераховані в Декларації, неоднорідні як за своїм змістом, так і за режимом захисту. Їх прийнято поділяти на дві великі групи: громадянські та політичні складають першу, а до другої відносять економічні, соціальні й культурні права.
Перша група - це так звані права першого покоління. Боротьба за їхнє утвердження почалася в XVII-XVIII ст. із праць філософів-просвітителів Джона Лока, Шарля Монтеск'є, Жана-Жака Руссо і призвела до буржуазних революцій в Европі й Америці. У цю групу входять:
* громадянські (їх ще називають особистими) права: право на життя, волю й особисту безпеку, право на волю від рабства, волю від катувань, право на вільне пересування, право вважатися невинним доти, поки провина не буде встановлена шляхом судового розгляду, право на недоторканність житла, таємницю кореспонденції, заборона втручання в приватне і сімейне життя, свобода думки, сумління і релігії;
* політичні: свобода переконань, свобода одержання і поширення інформації, свобода мирних зборів і асоціацій, виборчі права, право брати участь у керуванні своєю державою безпосередньо чи через обраних представників.
Другу групу прав - економічні, соціальні, культурні - називають правами другого покоління. Вони утвердилися після соціальних революцій в Европі ХІХ-ХХ ст., зокрема, і насамперед, після жовтневої революції [у Росії.- Прим. ред.]. В друге покоління прав включають: право на соціальне забезпечення, право на працю, вільний вибір роботи і захист від безробіття, право на справедливу і задовільну винагороду, право створювати профспілки,
Loading...

 
 

Цікаве