WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародні механізми захисту прав людини і громадянина - Реферат

Міжнародні механізми захисту прав людини і громадянина - Реферат

людини", ми будемо мати на увазі "права і свободи".
Правам людини притаманні дві важливі риси.По-перше, їхня невід'ємність - вони притаманні природі людини, виникають у неї від народження і закінчуються після смерті. Держава не дарує людині її прав, закріплюючи їх у законах, вона тільки формулює поняття і забезпечує їх захист. Відповідно, держава не може довільно обмежувати чи відбирати права, це можливо тільки у встановленому законом порядку, який відповідає міжнародним стандартам захисту прав людини.
По-друге, у громадян однієї держави права юридично рівні, що означає рівність прав і рівність перед законом. Поняття рівности прав дуже близьке за своїм значенням до заборони дискримінації. А дискримінація - це "будь-яка раціонально не обґрунтована, побудована на підставі фізичних чи біологічних ознак, диференціація прав і правоможностей" [3] . Скажімо, не можна вважати дискримінуючою заборону керувати автомобілем для сліпих, оскільки така заборона має раціональне обґрунтування. Але дискримінаційною буде заборона видавати водійські права блондинкам або циганам. Як показує практика, можна створити правову систему, яка не містить дискримінуючих положень. Однак досі не вдалося виробити систему, яка відповідає другій умові рівности - рівности перед законом. Завжди й усюди посадові особи зовсім по-іншому поводяться із людьми багатими чи відомими, аніж зі знедоленими чи представниками зневажуваних суспільством груп. Існують різні системи, покликані злагоджувати ці розходження, але ніде не вдалося домогтися повного успіху. "Не виключено, що постулат рівного ставлення практично нездійсненний, але це не означає, що варто відмовлятися від нього" [4] .
Жодне право не може вважатися абсолютним і безмежним (крім свободи від катувань, від рабства і свободи думки). Існує низка припустимих у демократичному суспільстві обмежень, викликаних об'єктивними причинами чи необхідних для забезпечення існування самого суспільства. Такі обмеження можна умовно розділити на п'ять груп:
1) Обмеження, обумовлені рівнем економічного і соціального розвитку суспільства, про що ми вже згадували вище.
2) Обмеження, пов'язані із конкретним власником прав, його економічними, фізичними, віковими й іншими особливостями. Наприклад, можливість одержувати інформацію від такого її джерела як телебачення, у глухонімої людини істотно обмежена.
3) Права і свободи однієї людини обмежені правами і свободами іншої. Тобто, особа може реалізовувати свої права яким завгодно чином доти, поки ця реалізація не обмежує права інших осіб. Як кажуть англійці: "Ваше право розмахувати руками закінчується там, де починається ніс Вашого сусіда".
4) Демократична держава може до певної міри обмежувати права і свободи людини для "задоволення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту" (ст.29 Загальної декларації прав людини). Европейська конвенція прав людини щодо цього висловлюється конкретно. Вона допускає обмеження деяких прав (свободи сумління, релігії, висловлення своєї думки й одержання інформації, свободи мирних зборів і асоціацій) "в інтересах державної безпеки, територіальної цілісности чи суспільного спокою, з метою запобігання безладдю і злочинності, захисту здоров'я і моральности інших осіб, забезпечення авторитету і неупереджености правосуддя". При цьому, такі обмеження можуть впроваджуватися тільки законами і тільки в обсязі, необхідному в демократичному суспільстві.
5) Зрештою, держава може обмежувати права і свободи громадян, якщо це необхідно в зв'язку з війною чи іншими подіями, які загрожують життю населення. У цьому випадку обмеження повинні бути обумовлені гостротою становища і не можуть суперечити зобов'язанням держави по міжнародному праву.
При цьому необхідно пам'ятати, що за жодних обставин держава не може порушувати чи обмежувати свободу від катувань і рабства.
МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ
Міжнародне право - це сукупність міжнародно-правових принципів і норм, які створені суб'єктами міжнародного права і регулюють відносини між державами, народами, що борють за незалежність, міжнародними організаціями, державоподібними утвореннями, а також, у деяких випадках, відносини за участю фізичних і юридичних осіб [5] .
Уже з визначення видні істотні відмінності міжнародного права від внутрішньодержавного. Насамперед - це відсутність певного надсуб'єкта - держави, здатного не тільки брати участь у правовідносинах, але й здійснювати їхнє зовнішнє регулювання, володіючи монополією на правотворчість і застосування сили для примусу до виконання встановлених ним норм. Міжнародне право створюється безпосередньо суб'єктами міжнародно-правових відносин, між якими декларується формальна рівність. Повноправними учасниками міжнародних відносин у рамках класичного, довоєнного міжнародного права були винятково держави і державоподібні утворення (такі як, наприклад, Ватикан). Після створення ООН до них були прирівняні міжнародні (міжурядові) організації, а після спалаху антиколоніальної боротьби певною правосуб'єктністю були наділені і народи, які виборюють незалежність. Також у сучасному міжнародному праві в деяких випадках (і насамперед у зв'язку із захистом прав людини) визнається правосуб'єктність фізичних і юридичних осіб, з якого виключена правотворча функція, властива іншим суб'єктам міжнародного права.
Природним наслідком зазначених передумов є те, що основними джерелами міжнародного права стали міжнародні договори і звичаї, тобто такі форми права, на обов'язковість яких держави, які їх дотримуються, могли дати свою письмову чи мовчазну згоду.
Крім договорів і звичаїв, у міжнародному праві діють т.зв. основні принципи міжнародного права; володіючи вищою юридичною чинністю щодо всіх інших міжнародно-правових норм, вони являють собою "конституцію" міжнародного права. Їхній перелік і роль, яку вони відіграють у міждержавних відносинах, не залишаються незмінними. Якщо в класичному міжнародному праві найважливішими були принципи поваги суверенітету держав і невтручання в їхні внутрішні справи, то сьогодні їхня роль у сфері захисту прав людини значно зменшилася.
Принцип поваги прав людини, який з'явився після Другої світової війни і вперше закріплений у п.3 ст.1 Статуту ООН, можна сформулювати як обов'язок держав заохочувати і розвивати повагу до прав людини й основних свобод для усіх, без різниці раси, статі, мови та релігії.
Створеній у зв'язку із прийняттям цього принципу галузі міжнародного права захисту прав людини притаманні низка рис, нехарактерних для інших галузей міжнародного права. По-перше, норми, які її складають, містяться, як правило, у багатосторонніх міжнародних договорах (пактах і конвенціях) універсального і реґіонального характеру, у той час як для більшости інших галузей міжнародного права характерні радше двосторонні угоди.
По-друге, нечисленні звичаї в міжнародному праві
Loading...

 
 

Цікаве