WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Захист прав та інтересів відповідача в цивільному процесі - Дипломна робота

Захист прав та інтересів відповідача в цивільному процесі - Дипломна робота

товариським судам, підвідомчі і судам .
Компетенція товариських судів чітко визначена Положенням про товариські суди. Тому при процесуальних запереченнях проти процесу відповідач і повинен посилатися на порушення товариським судом правил про його компетенцію .
Необхідно звернути увагу на те, що в юридичній літературі іноді без достатніх до того підстав ототожнюють поняття "компетенції" товариських судів з поняттям їх "підсудності". Помилковість такого ототожнення пояснюється тим, шо до діяльності товариських судів поняття "підсудність" застосовуватися не може. Підсудність - категорія, яка відноситься до певної судової системи. Товариські суди, як відомо, є громадськими організаціями і до складу судової системи не входять .
Важливо звернути увагу на те, що відповідач, заперечуючи проти виникнення процесу, повинен довести, щотовариським судом розглянуто у межах його компетенції дана вимога, на тих же підставах, між тими ж сторонами. Тому, якщо позивач пред'являє в суд позов на інших підставах (не на тих, які були в товариському суді), таке пред'явлення позову вважається правомірним, і відповідач не вправі заявляти по ньому заперечення.
Кірілова і Герасенкова пред'явили позов до Інсарова про визначення порядку користування земельною ділянкою. Суд відмовив у прийнятті заяви, вказавши, що даний спір вже був розв'язаний товариським судом. У вищестоячій судовій інстанції було встановлено, що справді свого часу товариський суд розділив присадибну ділянку. Однак нині змінилося співвідношення часток у жилому домі. Тому позов пред'явлено на новій підставі і має бути розглянуто народним судом у загальному порядку. Інший приклад, Сокара пред'явив позов до Сунгуру про встановлення меж користування присадибною земельною ділянкою. Суд позов задовольнив. Вищестоячими судовими інстанціями (за скаргою відповідача) було встановлено, що свого часу земельна ділянка була розділена між тими ж сторонами на тих же підставах рішенням товариського суду, тому суддя не вправі був приймати цей позов до свого судочинства. Отже, в цьому випадку заперечення відповідача проти виникнутого процесу були обгрунтовані.
Діючий процесуальний закон (ст. 136 ЦПК) ознакою винятковості наділяє лише рішення товариських судів, а не інших громадських організацій. Ленінський районний народний суд м. Львова закрив судочинство за позовом Лопушанського до Шалейського про стягнення 130 крб. у відшкодування збитків, завданих знищенням посаджених позивачем городніх культур (порушення права землекористування на колективних городах) на тих підставах, що цей спір розв'язаний вже місцевим профспілковим комітетом. Тут очевидна судова помилка, бо місцевий комітет профспілки не може розглядати такі спори, а тому і заперечення відповідача проти виниклого процесу є предметним .
Г. Процесуальні інтереси відповідача можуть зачіпатися також у зв'язку з порушенням позивачем правил про підсудність. Ці заперечення відповідача не зустрічаються у питаннях родової підсудності, Со згідно з сі. 123 ЦПК всі справи, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними (міськими) народними судами2.
Отже, процесуальні заперечення відповідача мають практичне значення для територіальної підсудності. Однак і тут ці заперечення не завжди можуть мати місце. Виключаються заперечення відповідача при договірній підсудності (ст. 129 ЦПК), бо цей вид територіальної підсудності визначається згодою сторін. І якщо відповідач дав свою згоду на розгляд пред'явленого до нього позову в певному суді, то, природно, і заперечувати проти цього відповідач не може. Не можуть бути припушені процесуальні заперечення відповідача і у справах з винятковою підсудністю (ст. 130 ЦПК), бо в цих випадках місце розгляду і розв'язання справи заздалегідь визначається законом. Такі ж висновки з'являються і при аналізі підсудності кількох зв'язаних між собою справ (ст. 131 ЦПК ).
Таким чином, процесуальні заперечення відповідача з питань підсудності можуть мати місце передусім у справах з альтернативною підсудністю. Відомо, що в зазначених у законі випадках, позивач може пред'явити позов за місцем знаходження майна відповідача, за місцем його тимчасового проживання або за останнім відомим постійним місцем проживання відповідача (ст. 126 ЦПК ).
І ось у таких випадках відповідач з врахуванням наданих йому законом прав (ст. 133 ЦПК) може заперечувати проти обраного позивачем місця розгляду цивільно-правового спору.
Тут, як відомо, відповідач повинен довести у своїх запереченнях, що справа може бути розв'язана в іншому суді, де є більше можливостей для повного і всебічного дослідження матеріалів справи. Відповідач, місце проживання якого не було відоме в -момент подання позову, може також просити суд про розгляд справи за його справжнім місцем проживання. Природно, що ці заперечення відповідача повинні бути достатньою мірою обгрунтовані.
Д. Відповідач має право на процесуальні заперечення проти виниклого процесу, якщо позов пред'явлено недієздатною особою. Цивільна процесуальна дієздатність позивача по-різному визначається з урахуванням суб'єктивного складу і підстав. За суб'єктивним складом спірних правовідносин розрізняють цивільну процесуальну дієздатність соціалістичних організацій і окремих громадян. Цивільну процесуальну дієздатність мають лише ті організації, які мають ознаки юридичної особи.
Тому в своїх запереченнях відповідач повинен доводити неправомірність виникнення процесу в зв'язку з тим, що позов пред'явлено організацією, яка не є юридичною особою. Цивільна процесуальна дієздатність громадян визначається або віком, або станом здоров'я. За віковою ознакою доказ недієздатності позивача особливих труднощів не являє. Щодо недієздатності осіб за станом здоров'я (слабоумкість або важке психічне захворювання), то тут вже відповідач обмежений у засобах доказу цього стану позивача.
Відомо, що особа може бути визнана недієздатною лише за рішенням суду. Тому єдиним засобом доказу недієздатності позивача може бути лише судове рішення, яке вступило в законну силу. Відсутність дієздатності у позивача може спричинитися до різних наслідків (ст. 136 ЦПК ), припинення судочинства (ст. 221 ЦПК ), залишення позову без розгляду (ст. 229 ЦПК ). Однак, незалежно від можливих наслідків при відсутності у позивача процесуальної дієздатності, заперечення відповідача спрямовані на досягнення загальної (для нього головної) мети - доказу неправомірності виниклого процесу нині з даної конкретної справи.
Е. Процесуальні заперечення відповідача проти виниклої цивільної справи можуть стосуватися випадків пред'явлення позову особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Вказане у законі поняття, "відсутність повноважень на порушення справи" слід розуміти у двох значеннях. Передусім, маються на увазі випадки, коли цивільна справа порушується представником сторони,
Loading...

 
 

Цікаве