WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

(право провозу вантажів, проходу, прогону худоби, право взяти 20 відер води, напоїти 20 голів худоби тощо), а саме в тому, недостатність якого відчуває пануючий земельний наділ (наприклад, нестача або відсутність води, п ісовиська, дороги, інших необхідних в сільськогосподарському виробництві переваг). Характерна особливість римського сервітутного права виражена в такому афоризмі: сервітут не може полягати в здійсненні яких-небудь позитивних дій.
Спадкування за заповітом
Спадкування за законом з'явилося раніше спадкування за заповітом. Заповіт - розпорядження власника своїм майном на випадок смерті. В римській класичній сім'ї єдиним і повновладним власником сімейного майна був домо-владика, і тільки він міг ним розпоряджатися, і на випадок смерті вказати, кому повинно перейти після смерті його майно, в яких частках, в якому порядку тощо. Заповіт не можна визнати договором Заповіт - це розпорядження з відкладальною умовою, бо воно набуває чинності лише з настанням умови - смерті заповідача. Для визнання за заповітом юридичної сили він має відповідати таким умовам: заповідач повинен мати активну заповідальну правоздатність; заповіт повинен бути складений в формі, що визначається законом: у заповіті має міститися призначення конкретних осіб спадкоємцями, які повинні мати пасивну заповідальну правоздатність. Заповіт, що не відповідає зазначеним вимогам, визначається недійсним.
Приватними заповітами називалися такі, які складалися без участі органів державної влади. Якщо ж в їх складанні тією чи іншою мірою брали участь органи державної влади, вони називалися публічними. В свою чергу, приватні заповіти могли бути письмовими і усними.
При здійсненні письмового заповіту спадкодавець оголошував свідкам про те, що в цьому документі його заповіт. підписував його сам і давав для підпису свідкам, які засвідчували свої підписи печатками. Призначення спадкоємців - основний зміст будь-якого заповіту. У деяких випадках могли бути спадкоємцями за заповітом і раби. Важливим принципом римського спадкового права, який тією чи іншою мірою залишався незмінним в усі часи римської історії, була свобода заповіту. Заповідач мав право при-іначити спадкоємцем на свій нічим не обмежений розсуд будь-кого як із своїх родичів, так і зовсім сторонніх осіб. Заповіт, укладений суворо до вимог закону, все ж міг бути відмінений або частково змінений до відкриття спадщини самим заповідачем: він міг скласти новий заповіт, доповнити його або змінити. Пізніше складений заповіт відміняє раніше складений у частині, що суперечить раніше складеному.
Спадкування за законом Спадкування за законом -спадкування проти заповіту - мало місце в таких випадках а) за відсутності заповіту; б) визнання його недійсним; в) смерті спадкоємців, зазначених в заповіті, до відкриття спадщини або їх відмови від прийняття спадщини .В цих випадках спадкування наставало в порядку, встановленому законом; воно називалося ще спадкуванням "проти заповіту". Якщо воля заповідача була висловлена з відхиленням від вимог закону, то вона не визнавалася справжньою. Кардинальну реформу спадкування за законом здійснив Юстініан новелами 118 і 127. В основу спадкування за законом в праві Юстініана було покладено когнатське (кровне) споріднення й індивідуальна приватна власність. Усіх потенційних спадкоємців, тобто кровних родичів, Юстініан розділив на п'ять класів, встановив черговість їх закликання до спадкування і допустив наступництво між спадкоємцями різних класів і ступенів. У разі відмови від спадщини закликаного спадкоємця спадщина виморочною не ставала (як було раніше), а до спадкування закликалися наступні за ступенем родичі. Класи спадкоємців за законом Юстініана були такі. І клас - низхідні родичі спадкодавця: діти незалежно від статі і віку, онуки та ін.
II клас - висхідні родичі: батько й мати, дідусь і бабуся з боку батька, дідусь і бабуся з боку матері, інші висхідні родичі, якщо вони були.
III клас - неповнорідні брати і сестри та діти раніше померлих неповнорідних братів й сестер.
IV клас - решта бокових родичів без обмеження ступенів При цьому родичі більш близького ступеня усували родичів більш далекого ступеня.
V клас - той з подружжя, хто пережив спадкодавця (чоловік після смерті дружини або дружина після смерті чоловіка). Той з подружжя, хто пережив померлого, закликається до спадкування за умови, що нікого із перелічених у перших чотирьох класах родичів на момент відкриття спадщини не виявилося чи ніхто з них спадщину не прийняв. Практично ця група спадкоємців до спадкування закликалася дуже рідко. Отже, в праві Юстініана суворо дотримувався принцип - крім випадків спадкування за правом представлення - одночасне закликання до спадкування спадкоємців різних класів і ступенів не допускалося. Першими до спадкування за законом закликалися спадкоємці першого класу (черги) Ніхто із спадкоємців другого та наступних класів при наявності спадкоємців першого до спадкування не закликалися. Закликання до спадкування спадкоєми ів другого класу могло мати місце лише у випадках, якщо а) спадкоємців першого класу на момент відкриття спадщини не виявилося; б) спадкоємці першого класу відмовилися від прийняття спадщини. Якщо ж спадкоємців другого класу не було чи вони відмовилися від прийняття спадщини до спадкування закликалися спадкоємці третього класу В разі відсутності останніх чи їх відмови від прийняття спадщини до спадкування закликалися спадкоємці четвертого класу Якщо ж не було спадкоємців четвертого класу або вони відмовилися від прийняття спадщини, до спадкування закликався той з подружжя, хто пережив спадкодавця.
Поняття пакту Спочатку пакти характеризувалися як неформальні угоди, на які не поширювався позовний захист в наслідок того, що вони були неформальними. Юридична чинність їх полягала в тому, що виконання прийнятого на себе на підставі неформальної угоди зобов'язання було виконанням належного. Той, хто виконував таке зобевязання. не мав права потім вимагати повернення виконаного через те. що виконання основано на неформальній угоді. Ці угоди не вкладалися ні в один із розглянутих раніше контрактів і тому вважалися неформальними, внаслідок чого позовний захист їм не надавався. Такі пакти почали називати "голими". Проста, неформальна угода не породжувала зобов'язання - такий давній принцип римського права. І все ж в одному з едиктів претор оголосив, що він буде визнавати, підтримувати укладені пакти. Так народився крилатий афоризм: "Угоди треба дотримуватися, не порушувати". Проте з розвитком цивільного обороту завдяки своїй простоті і доступності неформальні угоди укладалися все частіше. Між тим позбавлення їхпозовного захисту не сприяло усталенності обороту, навпаки, розривало ділові відносини. Саме під тиском обороту спочатку як виняток деякі пакти одержали позовний захист і почали називатися "одягнені пакти". Юридичне визнання такі пакти одержали в різний час і ця обставина була критерієм розмежування їх на
Loading...

 
 

Цікаве