WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

При виплаті боргу в строкобов'язок кредитора повернути заставу боржнику був лише моральним, а не правовим, оскільки за умовами договору кредитор ставав власником застави з усіма наслідками, що з цього випливають. Повернення застави при виконанні в строк зобов'язання боржником було справою совісті, сумління кредитора. Звідси і назва цієї форми застави - угода з кредитором, що основана на совісті, довірі. Умови зазначеної форми застави були дуже обтяжливими для боржника. Якщо кредитор продавав предмет застави третій особі, то боржник, навіть виконавши зобов'язання, позбавлявся права на річ. При перевищенні вартості застави над сумою боргу в разі невиконання юбов'язання різницю також одержував кредитор. Пізніше претори почали надавати позов проти кредитора, якщо той відмовлявся повернути заставу при виконанні зобов'язання боржником. Проте це мало чим полегшувало становище боржника.
Поняття права на чужі речі (рос)
Римское право развило ряд прав на вещи с ограниченным содержанием полномочий. Обьектом этих прав служили,чужие вещи. Возникли они очень рано ,и постепенно развиваясь , образовали особую группу полномочий разного содержания. Т.е. одним из существенных ограничении права частной собственности являются права на чужие вещи, совокупность которых составляет еще одну группу вещных прав. Сущность прав на чужие вещи состоит в том, что субъект этого права получает возможность пользоваться чужой вещью или даже распоряжаться ею. Римское гражданское право знало три вида прав на чужие вещи: а) сервитуты; б) эмфитевзис и суперфиций; в) залоговое право. Наиболее древним правом на чужие вещи являются сервитуты.
Сервитуты возникли в те далекие времена, когда была общественная собственность на землю (племенная, родовая). Земельные наделы, передаваемые во владение отдельной семье, разумеется, не могли быть равноценными. И поэтому соседи компенсировали недостоющее(воду,пастбище) с помощью соседей.Однако с установлением частной собственности на землю удовлетворять потребности одного участка за счет другого стало значительно труднее, а иногда просто невозможно.
Необходимо было найти более устойчивое средство вещного характера. С этой целью римляне используют древний опыт восполнения недостатков одного земельного надела за счет соседнего при общинной собственности на землю. Они устанавливают право собственника земельного надела, лишенного определенных выгод, пользоваться ими на соседнем земельном участке независимо от воли его собственника. Такое право пользования чужой землей в одном каком-то отношении стали называть сервитутом, от латинского слова 5етге - служить. Позднее такие права получили широкое распространение как средство удовлетворения недостающих потребностей.
Преторская практика создала также новые формы прав на чужие вещи - эмфитевзис и суперфиций (см. ниже). В этот же период широкое развитие получило залоговое право - также одна из разновидностей прав на чужие вещи. Однако право залога не является правом пользования чужой вещью. Следовательно, право на чужую вещь заключается не только в праве пользования, но и в праве распоряжения чужой вещью.
Права на чужие вещи находятся в определенной коллизии с правом собственности, которое они ограничивают в меру своего объема. Если субъект сервитутного права имеет право взять 20 ведер воды у соседа или выпасать 20 голов скота на его пастбище, то право собственности соседа ограничивается в таком же объеме. При этом сервитута пользуются приоритетом. В конкуренции с правом собственности они оказываются сильнее. Собственник обязан уступать притязаниям, вытекающим из сервитута или иного права на чужую вещь. С прекращением права на чужую вещь право собственности восстанавливается в полном объеме. Вместе с тем право на чужую вещь по объему не столь широко, как право собственности, напротив, оно весьма ограничено. Но это было вещное право, именно право на вещь, а не право требовать определенного поведения от собственника этой вещи. Оно не зависело от воли собственника предмета сервитута, который не мог его изменить, прекратить или отменить.
Режим прав на чужие вещи был неодинаков. Эти права по объему и содержанию существенно различались, хотя и имели много общего. Так, земельные сервитута имели немало общего с эмфитевзисом и суперфицием, но и существенно различались между собой. Личные сервитута прак-тически были неотчуждаемы, а другие вещчые права могли переходить по наследству и отчуждаться иным образом. Заметны были различия и в объеме прав. Субъект сервитута имел право пользоваться чужой землей в одном или в нескольких отношениях, а эмфитекарий пользовался земель-ным наделом в полном объеме.
Права на чужие вещи также надолго переживали своих создателей. Наряду с другими институтами они рецепируются позднейшими правовыми системами и получают дальнейшее развитие.
Негаторний позов
Застосовувався для усунення перешкод, що заважали власнику нормально здійснювати своє право власності .Позивачем був власник речі, якому хтось перешкоджав у який-небудь спосіб здійснювати право власності (наприклад, ходіння або проїзд по їе-мельній ділянці без правової на те підстави) Як правило. відповідачем за негаторним позовом був той. хто претендував на користування в якомусь відношенні чужою річчю. звідси й назва позову -позов про заперечення. Водночас відповідачем за негаторним позовом міг бути і той, хто в будь-який спосіб заважав власнику здійснювати своє право. Відповідальність за цим позовом зводилась до обов'язку порушника припинити неправомірні дії.
Сервітути
Потреба в обслуговуванні однієї земельної ділянки за рахунок іншої виникала досить часто Наприклад, земельний наділ, який має всі необхідні якості, зручності й переваги, після смерті власника перейшов до двох синів у спадщину. Його було поділено між ними в такий спосіб, що один з них - Клавдій змушений добиратися до своєї ділянки через ділянку брата Тіція. Брати мали добрі стосунки між собою, тому проблем з дорогою не виникало. Проте так могло продовжуватися до першої сутички між ними, після чого Тіцій міг заборонити брату проїзд через свій наділ до ділянки Клавдія. Передбачаючи таке, батько перед смертю встановив у заповіті сервітут на користь Клавдія на право проїзду через земельний наділ Тіція. Сервітутні відносини виникали, як правило, між сусідами чи сусідніми зе-мельними наділами, тому сервітутне право часто називають ще сусідським. Сервітут зберігався й тоді, коли власники мінялися. Якщо Тіцій продавав свій земельний наділ, право проїзду не лише зберігалося за Клавдієм, а й зобов'язувало нового власника землі надавати проїзд. Не припинявся сервітут і при зміні власника земельного наділу Клавдія. Отже, сервітут - це речове право користування чужою річчю в одних або кількох відносинах. За змістом сервітутне правобуло досить обмеженим. Римське право регламентувало сусідські відносини між власниками земельних наділів дуже детально і ретельно Сервітути встановлювалися, як правило, на право користування чужою землею (або іншою річчю) не лише в якомусь одному відношенні
Loading...

 
 

Цікаве