WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

ділянки. Однак розширення міст вимагало нового будівництва, для якого вільних земель не було. Для розв'язання цього протиріччя римляни за аналогією з емфітевзисом міські й державні, а потім і приватні землі почали передавати в довгострокову оренду для забудови. За Юстініаном, суперфіцій - довгострокове, відчужуване і успадковуване право користування чужою землею для забудови. Право власності на споруджену будівлю належало власнику земельної ділянки за правилом- будівля слідує за землею. Суперфіціарій мав право користуватися і розпоряджатися зведеним на чужій землі будинком чи іншою спорудою на свій розсуд: право продати, подарувати, обміняти, здати в найм тощо переходило в спадщину і ніякими строками не було обмежене. Суперфіцій зобов'язаний був виплачувати власнику землі поземельну ренту, а в державну скарбницю - встановлені податки та інші платежі. Суперфіцій припинявся так само, як і емфітевзис. Захи-щалось право суперфіція всіма засобами захисту прав власника. Крім того, був створений ще спеціальний інтердикт для захисту суперфіція.
Забезпечення зобов'язань
Кредитор завжди заінтересований у тому, щоб зобов'язання було виконане реально і в установлений строк. У випадку його невиконання боржником кредитор має право повернути стягнення на його майно. Проте кредитор воліє бути впевненим як в реальному і своєчасному виконанні самого зобов'язання, так і в реальній можливості відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов'язання. Крім того, він хоче мати правові засоби, які б примушували боржника до добровільного і своєчасного виконання зобов'язання настанням негативних для нього наслідків.Римляни розробили досить широку сисі ему правових засобів забезпечення зобов'язань, основними з яких є: завдаток, неустойка, застава, порука Завдаток- грошова сума або інша цінна річ, яку одна сторона - боржник (найчастіше покупець) дає другій стороні - кредитору (продавцю) в момені укладення договору. Спочатку завдаток відігравав роль доказу факту укладення договору. Без нього договір не втрачав свого юридичного значення, проте завдаток підтверджував вірогідність договору. Штрафну функцію він набував уже в епоху Юстініана, який встановив її указом від 528 р. Ця функція полягала в примусі боржника до виконання зобов'язання. При забезпеченні зобов'язання за здатком боржник втрачав його, коли відмовлявся від виконання. Кредитор, який відмовився від договору, зобов'язаний був повернути завдаток у подвійному розмірі. При нормальному виконанні договору завдаток зараховувався як частка платежу за зобов'язанням. Неустойка - визначена в договорі грошова сума, яку боржник зобов'язаний був виплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Вона укладалась у формі стипуляції і мала характер акцесорного (додаткового) договору. Тому, якщо основ-ний договір за яких-небудь причин виявлявся недійсним, визнавалась недійсною і неустойка. У разі невиконання зобов'язання кредитор мав право вимагати або виконання зобов'язання, або виплати неустойки. Витребування виконання зобов'язання і виплати неустойки допускалось лише як виняток (так звана кумулятивна неустойка). Застава - право на чужу річ. Викладається у відповідному розділі.
Система цив. процессу.
Особливістю римського цивільного процесу в республіканський період і період принципату є його поділ на дві стадії: розгляд справи в претора та розгляд справи в суді . Перша стадія мала на меті підготовку справи до слухання, друга - в суді. Це були дві стадії одного і того самого судового процесу, що розглядав одну й ту ж справу в два етапи. Справа не розглядалася в суді без її розгляду у претора. Закінчення розгляду справи у претора мало місце лише у випадках, коли відповідач визнавав заявлені до нього вимоги і погоджувався їх виконати. За таких умов спрямування справи до суду не вимагалось. Отже, якщо відповідач позов не визнавав, він підлягав обов'язковому розгляду як в стадії (у претора), так і в стадії (в суді) На жаль, немає вірогідних даних щодо пояснення доцільності поділу римського цивільного процесу на дві стадії, а також розкриття їх мети, що стояли перед кожною з них. Проте безсумнівним залишається факт - поділ цивільного процесу на дві стадії значною мірою сприяв вдосконаленню римського приватного права.
Поняття договорів
Договір - двостороння угода, в якій виражена воля двох сторін, спрямована на досягнення певного правового результату - виникнення, зміна або припинення прав і обов'язків. Проте, якщо в договорі виражена воля двох сторін, то вона може бути тільки виявом взаємної згоди. Отже, договір є угодою двох або кількох осіб про здійснення якої-небудь правової дії або про утримання від здійснення якої-небудь дії. Більшість договорів - двосторонні угоди, в яких дві сторони є контрагентами. Існували також три- і багатосторонні договори, але в римському праві вони зустрічалися порівняно рідко. Предмет договору - яка-небудь дія, бездіяльність або відмова від здійснення дії.
Договір - це вольовий акт. Він не може виникнути проти волі сторін, проте це саме акт, дія, внаслідок якої виникає зобов'язання, одна із підстав виникнення зобов'язань. Однак не всякий договір породжує зобов'язання, хоча переважна більшість є основою для виникнення зобов'язань. Поняття зобов'язання ширше, ніж поняття договору: зобо-в'язання виникають (крім договорів) також з деліктів, ква-зіделіктів і квазіконтрактів. Римська договірна система розрізняла два види договорів - контракти і пакти, які істотно відрізнялися один від одного.
Контракти як формальні угоди визнавалися приватним правом і забезпечувалися позовним захистом. Система контрактів була замкнутою, не допускалися будь-які інші угоди, не визнані приватним правом. Інші угоди (за межами кола контрактів) спочатку взагалі не малиюридичного значення. Проте під впливом товарообігу, що швидко розвивався, класичне і покласичне право все ж допускає деякі відступи.
Пакти - неформальні угоди, тобто саме ті, які породжувало ділове життя за межами кола контрактів. Вони не мали позовного захисту і юридичного значення: тут покладалися лише на совість контрагентів, на їхні моральні якості, а не на право. Невиконання пакту не несло юридичної відповідальності. Проте з розвитком ремесел, торгівлі, сільського господарства цивільний оборот не міг вже задовольнитися замкнутим колом контрактів. Нові відносини вимагали нових договірних форм. Римляни змушені були визнати за деякими пактами силу контрактів, надавши їм позовного захисту. Нарешті, розрізняли одно- і двосторонні договори, так само як і зобов'язання, що виникали з них. Договори, в яких одна сторона має тільки право, а інша - тільки обов'язки, називалися односторонніми (наприклад, договір позики), а договори, в яких кожна із сторін мала права і обов'язки, - двосторонніми
Loading...

 
 

Цікаве