WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

змінюються їхні функції. Міський претор здійснює правосуддя в Римі, перегрінський вирішує майнові спори, що виникали між перегрінами або перегріна-ми. з одного боку. і римськими громадянами - з другого.Посада претора була дуже почесною . Едикти магістратів, насамперед преторів, були джерелом утворення особливої системи правових норм, яка дістала назву преторського права.
За часів принципату основною формою виразу волі рабовласників були постанови сенату - сенатус-консульти, тоді ж дістає визнання діяльність юристів.
Постанови сенату - сенатус-консульти ( вепаїив сопаиИа) В період принципату вища державна, в гому числі і законодавча, влада формально належала сенат/. Принцепси ще не наважувалися проголошувати себе абсолютними монархамини виголошували свою волю у формі постанов сенату. Формально сенат стає єдиним законодавчим органом. Аби воля принцепса н ібула значення закону, її вносили у вигляді проекту до іенату, а потім вона отримувала формальне затвердження. Сенат вибирав магістратів (якийсь час вони ще зберігалися), навіть самого принцепса, проте це обрання носило чисто формальний характер, оскільки титул принцепса став успадковуваним. На той час сенат зберігав судову та адміністративну владу, однак його повноваження все більше обмежувалися.
Діяльність юристів. За найдавніших часів юристами були жерці - служителі храмів (понтифіки). Вони складали замкнуту касту, юридичні знання тримали в глибокій таємниці, консультації надавали за певну винагороду. Юристи відносилися до пануючого стану і були виразниками його світогляду, в основному посідали високе службове становище. Свої консультації та іншу юридичну допомогу вони здійснювали у вигляді порад, як належить поступити в тих чи інших спірних ситуаціях.
Під час пізньої імперії (домінат) право виражається в формі волі імператорів - імператорських конституцій. Постанови (установлення) імператс ра дістали назву конституцій від римського слова сопвїііио - установляю.
Ще за часів принципату приймались конституції чотирьох видів: едикти, декрети, рескрипти, мандати.
Іпотека.
Наступним етапом розвитку заставного права було встановлення правила, за яким предмет застави взагалі не передавався ні у власність, ні у володіння кредитору, а залишався у власності, володінні й користуванні самого боржника. Уль-піан писав: "У власному значенні ми називаємо заставою те, що переходить до кредитора, при іпотеці ж до кредитора не переходить володіння". Так виникла іпотека - одна з форм заставного права, яка була досконаліша, ніж попередні. Вона на багато віків пережила своїх творців. Іпотека полягала в тому, що заставодавець взагалі не передавав заставодержцю предмета застави (сторони при цьому зберігали свої старі назви). Боржник - заставодавець зберігав за собою можливість володіти, користуватися, вилучати з речі доходи й під час застави. Це давало йому змогу швидше погасити свої борги, тобто полегшувало його економічне становище. Предмет застави (земельна ділянка, раби, робоча худоба та інші засоби виробництва) залишався в його необмеженій власності. Застава ніби навіть не відбивалася ча правовому становищі як самих речей, так і заставодавця до певного часу. Крім того, при іпотечній формі застави боржник мав можливість одну і ту саму річ заставляти кілька разів, чого не можна було робити раніше. Крім того, власник мав реальну можливість продати предмет застави ще до настання строку платежу, вибрати найбільш вдалий час, вигідного покупця і розрахуватися з боргами. В разі продажу застави боржник зобов'язаний був попередити покупця про це, оскільки застава переносилась на нового власника. Ці та інші переваги іпотеки сприяли її швидкому поширенню і витіснили старі форми застави. Основним для заставодержця за іпотекою було право продати річ в разі невиконання зобов'язання боржником. Договір закладу міг мати й інші побічні умови. Договором закладу могли бути встановлені й інші принципи розрахунків у разі продажу застави. Застава встановлювалась передусім договором, а також заповітом, судовим рішенням або на підставі закону. Заставне право припинялося: а) загибеллю предмета застави: б) поєднанням в одній особі заставодержця і заставодавця; в) припиненням зобов'язання, для забезпечення якого було встановлено заставу.
Посесорний захист.
Володіння захищалося засобами преторських інтердиктів. Такий захист називався володільницьким, чи інтердиктним. Його особливістю було те, що вимагалося довести лише факти володіння і порушення володіння. При цьому посилання на право не допускалось. Отже, доводити правову підставу володіння не вимагалось. Якщо доведення права у певної особи не вимагалося, захист називався посесорним, а якщо вимагалося, то петиторним (наприклад, захист права власності). У посесорному процесі позивач повинен був довести лише факти володіння і порушення володіння, що було значно легше, ніж довести право на річ. Тому власники в разі порушення їхніх прав намагалися вдатися саме до посесорного захисту, як більш доступного, при цьому він був лише попе-реднім (провізорним) захистом. Власник речі, що втратив володіння нею, заявляв інтердикт до фактичного обладателя і програвав процес, однак він мав потім закласти позов про право власності (віндикацію) і виграти його на основі свого права власності. Отже, більш проста й легша форма їахисту засобом інтердикту була менш стабільною і міцною порівняно з петиторним захистом. Посесорним захистом користувалися як нласники, так і фактичні володільці. Це зумовлювало ще одну особливість захисту володіння. Законне володіння (володіння власника) користувалося ніби двояким захистом - посесорним як володіння, а при потребі петиторним як право власності. Це стосувалося і права власності. Як право воно могло користуватися петиторним захистом, а як фактичне володіння - посесорним. Незаконне володіння і володіння прекаріста, заставодержця і сек вестрарія подвійним захистом не користувалися.
Особливі засоби преторського захисту
Крім позовного захисту порушених прав, були введені най-різноманітніші форми непозовного захист від правопорушень. Вони грунтувалися на положеннях магістратів і були виразом адміністративної влади .За своєю природою це скоріше адміністративні форми захисту прав. Серед них розрізнялися інтердикти, стипуляції, введення у володіння і поновлення в первісний стан
Інтердикти (розпорядження претора, яким він забороняв здійснювати які-небудь протиправні дії) спочатку адресувалися конкретним особам, а потім проголошувались як загальнообов'язкове правило. Вони широко шстосовувались як правовий засіб проти самоуправності - претор віддавав розпорядження противній стороні: не робити насильства. Самоуправність в давні часи найчастіше виявлялась з приводу володільницьких відносин. Внаслідок цього і виникли володільницькі інтердикти, створені для захисту фактичного володіння речами. Вони поділялись на інтердикти. які захищали наявне володіння від посягань третіх осіб; інтердикти про повернення втраченого володіння тощо.
Стипуляція - обіцянка заплатити певну суму або зробити
Loading...

 
 

Цікаве