WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

позовом мав право вимагати від позивача відшкодування понесених витрат Ці витрати поділялися на три види: 1) необхідні, без яких річ не могла існувати; 2) корисні, які по-ліпшували річ, але без яких вона могла існувати, наприклад при ремонті даху будинку (необхідні витрати) покрівля була замінена на ціннішу, якіснішу; 3) витрати розкоші, які тільки прикрашали річ. Добросовісний відповідач за позовом мав право на відшкодування необхідних і корисних витрат Витрати розкоші він міг забрати собі, якщо їх можна було відділити від речі, не іашкодивши їй. Недобросовісний відповідач мав право лише на необхідні витрати за весь час володіння. Тому при остаточному визначенні обсягу відповідальності відповідача за віндикаційним позовом ураховувалися і понесені ним витрати на утриман-ня речі.
Діяльність юристів як джерело правоутворення.
За найдавніших часів юристами були жерці - служителі храмів. Юридичні знання тримали в глибокій таємниці, консультації надавали за певну винагороду. Так продовжувалось досить довго, поки Гней Флавій, син вільновідпущеника, не вкрав книгу, в якій містилися позови та інші відомості про закони, і не передав її народу. Пізніше вона дістала назву Флавія цивільне право. В період республіки, як і в інші часи, юристи відносилися до пануючого стану і були виразниками його світогляду, в основному посідали високе службове становище. Свої консультації та іншу юридичну допомогу вони здійснювали у вигляді порад, як належить поступити в тих чи інших спірних ситуаціях. Своїми тлумаченнями законів вони надавали окремим нормам потрібного змісту, необхідного напряму і цим самим фактично створювали нові норми. В силу авторитету юристів та їхніх консультацій такі тлумачення набули загальнообов'язкового характеру і вже в республіканський період стали своєрідним джерелом права. Консультаційна практика юристів, науково-практичні висновки їх безпосередньо впливали на розвиток права. Проте найвищого розквіту римська юриспруденція досягла за часів принципату, коли центр правотворчої діяльності переноситься від преторів до юристів. Претори як демократичний інститут республіканського Риму не вписувалися в межі принципату, вони поступово втрачали авторитет, нормотворчу активність. Держава надавала юристам широкий простір для правотворчої діяльності, в чому вони були зацікавлені як професіонали. Внаслідок такого союзу правотворча діяльність отримала новий могутній імпульс. за встановленням абсолютної монархії правотворча активність їх помітно занепала. В 426 р. був прийнятий закон "Про цитування юристів", згідно з яким в основу судового рішення можна було покласти твори Папініана, Павла, Уль-піана, Гая, Модестіна і тих юристів, на кого вони посилались. Класична юриспруденція (І-III ст.ст.) розвивалася досить бурхливо. В основу й покладено дві юридичні школи - прокуліанців і сабиніанців. До основних напрямів діяльності класичної юриспруденції можна віднести:
а) твори, присвячені розробці цивільного права;
б) коментарі до преторського права;
в) збірники творів юристів, що об'єднували цивільне і преторське право;
г) підручники з права - інституції, а також збірники правил, міркувань;
д) збірники казусів "Питання" і "Відповіді".
Науково-практичних творів римських юристів до нас дійшло надзвичайно мало. До них належать імператорські конституції. Імператорські конституції. Від часів абсолютної монархії (домінату) правотворча діяльність повністю зосередилась в руках імператора як єдиного і необмеженого законодавця. Ще за часів принципату приймалися конституції чотирьох видів: едикти, декрети, рескрипти, мандати. Едикти відрізнялися від преторських. Останні являли собою програму діяльності магістратів, тоді як імператорський едикт містив постанови обов'язкові для всього населення Римської імперії. Декрети - рішення імператорів з конкретних судових справ. Рескрипти - письмові відповіді на запити, що надійшли імператору з різних питань. Мандати - інструкції чиновникам з адміністративних і судових справ.
Учасники і сторони процессу.
Діяльність суду щодо здійснення правосуддя називається судовим процесом, який залежно від характеру справи, що розглядається, поділявся на кримінальний і цивільний. Справи по звинуваченню кого-небудь у вчиненні кримінального злочину розглядалися в порядку кримінального процесу Спори, що виникали між особами з приводу майна (майнові спори), підлягали розгляду в формі цивільного процесу.
Особа, що вважала своє майнове право порушеним і зверталася до суду за його захистом, дістала назву позивача, а особа, до якої заявлялася претензія - позов, - відповідача у справі Вимога позивача, звернена до суду, про надання захисту порушеному праву називається позовом. Особливістю римського цивільного процесу в республіканський період і період принципату є його поділ на дві стадії: розгляд справи в претора та розгляд справи в суді.
Джерела правоутвореиня
Право як воля рабовласницького стану знаходить свій об'єктивний вираз і стає державною волею. Воля народних зборів або сенату, принцепса чи імператора набуває значення закону лише за умови, коли вона виражена від імені держави та визнана загальнообов'язковою. Форми виразу волі рабовласницького стану в Стародавньому Римі протягом всієї історії римської рабовласницької держави змінювалися відповідно до соціально-економічних відносин і державного ладу Риму. В царський період основною формою права був звичай.
Звичай - це правило поведінки, що с<лалося внаслідок фактичного застосування протягом гриватого часу. Він був основною формою регулювання поведінк й в додержавному суспільстві за умов родового ладу. Дотримання звичаїв забезпечувалось засобами громадського ваіиву на порушника. Звичай стає джерелом права за виникнення держави і ї поділом суспільства на певні стани.В період республіки спочатку загальновизнаною формою права були постанови народних зборів, а потім едикти преторів та інших магістратів (преторське право).
Постанови народних зборів . Народні збори Стародавнього Риму вважались найвищим державним органом. Вони приймали чи відміняли закони, оголошували війну та укладали мир, були верховною інстанцією, що розглядалаапеляції і протести на рішення судових органів. Народні збори обирали всіх посадових осіб, в руках яких знаходилась виконавча влада.
У Римі було три види народних зборів: куріатні, центурі-атні і трибутні коміції.
Едикти магістратів. Преторське право. Те чи інше відношення до правотворчої діяльності мали едикти консулів, преторів, курульних едилів, правителів провінцій та інших магістратів. Однак найбільше проявилась правотворча діяльність преторів (як міського, так і перегрінського). Посада претора була введена в 366 р. до н.е. З 247 р. до н.е. почали обирати двох преторів: міського і перегрінського. Із збільшенням території Риму кількість преторів зростала і за часів Цезаря досягла 16. Завдання преторів полягало в наданні допомоги консулам, а за їх відсутністю вони виконували обов'язки останніх. Поступово в їх руках зосереджується судова влада і відповідно
Loading...

 
 

Цікаве