WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

виникало. Предметом цього договору була саме передача речей однією особою іншій. Матеріальною підставою могли бути: позика, тимчасове користування, збереження, застава.
Договір позики - це реальний контракт, за яким одна сторона - позикодавець - передає іншій стороні - позичальнику - певну суму грошей або яку-небудь кількість родових речей у власність. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю таку суму грошей або таку саму кількість родових речей за спливом строку договору
Договір позички - реальний контракт, за яким одна сторо на (комодант) передає іншій особі (комодатарію) тдивідуаль но-визначену річ в тимчасове і безплатне користування За спливом строку договору позичальник (комодатарій) зобов 'язується повернути ту ж саму річ у повній цілості
Договір схову, або поклажі, - це реальний контракт, за яким одна сторона - поклажодавець, депонент - передає іншій стороні - хранителю, депозітарію - індивідуально-визначену річ на схов, зберігання.
Договір застави -укладався у випадках, коли застава супроводжувалася передачею речі заставодержцю. Ранні форми римської застави - фідуціарна угода і ручний заклад - полягали саме в передачі предмета застави іншій стороні. Тоді заставне право на річ боржника встановлювалося засобом договору застави, що визначав правове положення сторін.
Заставне право
Одним із різновидів прав на чужі речі було заставне право, що виникло в ранній республіканський період.
Заставне право встановлювалося передачею боржником-заставодавцем заздалегідь обумовленої речі (предмета застави) кредитору-заставодержцю. Зміст цього права мав такі правомочності.
1. У разі невиконання боржником в установлений договором строк основного зобов'язання, забезпеченого заставою, кредитор одержував право звернути стягнення (продажу) на заздалегідь обумовлену річ або сукупність речей.
2. Право продажу застави в разі невиконання боржником зобов'язання зберігалося за кредитором і у випадку зміни власника предмета застави, незалежно від того, де і в кого знаходилася заставна річ. Право кредитора на заставну річ мало речовий характер. Він міг скористатися ним у будь-якому випадку. Тому якщо боржник, передбачаючи неможливість виконання зобов'язання, продавав заставлену річ, це не ускладнювало становища кредитора, оскільки він мав право звернути стягнення на цю річ незалежно від місця її знаходження.
3. Право застави сильніше від інших вимог, тобто вимога, забезпечена заставою, задовольнялась передусім і в повному обсязі, а з іншого майна, що залишилось, задовольнялися всі інші вимоги.
Отже, заставне право - це право кредитора в разі невиконання боржником зобов 'язання звернути стягнення на раніше визначену річ, незалежно від того, у кого вона знаходиться. Воно переважає інші вимоги.
Римське заставне право пройшло довгий шлях свого розвитку. Відомі три форми застави: фідуціарна угода, ручна застава та іпотека.
Фідуціарна угода - найбільш рання форма застави. Вона полягала в тому, що боржник передавав кредитору (заставодержцю) замість одержаних в позику грошей будь-яку річ (предмет застави) у власність.
Виникла нова форма, за якою застава передавалась заставодержцю (кредитору) не у власність, а лише у володіння - ручний заклад. Він швидко поширюється, замінюючи фіду-ціарну угоду. При ручному закладі власником застави лишався заставодавець (боржник), і якщо він виконував своє зобов'язання, то заставодержець (кредитор) юридичне був зобов'язаний повернути заставу її власникові, тобто боржнику. Заставодержець для захисту своїх інтересів мав володільницький інтердикт.
Виникла іпотека - одна з форм заставного права, яка була досконаліша, ніж попередні. Вона на багато віків пережила своїх творців.
Іпотека полягала в тому, що заставодавець взагалі не передавав заставодержцю предмета застави (сторони при цьому зберігали свої старі назви). Боржник - заставодавець зберігав за собою можливість володіти, користуватися, вилучати з речі доходи й під час застави. Це давало йому змогу швидше погасити свої борги, тобто полегшувало його економічне становище.
Опека и попечительство в ДР.
это правовой институт, служ. для восполнения отсутствующей или огранич дееспособности путем действий других лиц, назна-чаемых или выбираемых- опекунов или попечителей. Сейчас Опека над недеесп-особ, а попеч. над огран. дееспос. В Др. Риме опека над несов. детьми и женщи-нами, попечительство над юношами 17-25 годинов. Повинность патерфамилиас со временем опека как общественное дело. Опекун не имел право свободного пользования имуществом подопечного
Відмінність односторонньої угоди від односторонньго договору (рос)
Односторонним называется договор (обязательство), в котором одна сторона имеет только право (и никаких обязанностей), а другая несет только обязанности (и не имеет никаких прав), например договора займа. Односторонней называется сделка, возникающая по волеизьявлению одной сторони (завещание). Различие между сделкой й договором заключается в том, что сделка - понятие более широкое, чем договор. Она включает в себя договоры (двусторонние сделки) и односторонние сделки. Из двусторонних сделок (договоров) всегда возникают обязательства, а из односторонних - не всегда (например, из завещания обязательство не возникает). Сделка -действие правомерное, а деликт - неправомерное.
Віндикаційний позов (віндикація)
Віндикаційний позов - спосіб оголошення про застосування сили. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. У Римі застосовувалася так звана необмежена віндикація, за якою річ витребовувалася від будь-якого фактичного володільця незалежно від правової підстави обладателя на володіння річчю за принципом- де свою річ знаходжу, там її віндикую. Отже, відповідач за віндикаційним позовом - завжди фактичний володілець речі. Позивачем за цим позовом був тільки власник речі, володіння якою він втратив. Не мало значення, за своєю волею чи проти неї втратив володіння власник, важливо, що фактичний володілець річчю був хтось інший, але не власник. Таким чином, віндикаційний позов застосовувався для відновлення втраченого власником володіння річчю. При цьому власник, втративши в будь-якийспосіб володіння річчю, не втрачав права власності на неї. що й було підставою для віндикаційного позову. Відповідальність за віндикаційним позовом полягала в обов'язку відповідача повернути річ з усіма її прирощеннями. Отже, віндикаційний позов мав суворо речовий характер, тобто завжди був спрямований на повернення речі. а не на її еквівалента. Стосовно прирощень речі, то повернення їх зумовлювалося характером володіння відповідача. Добросовісний відповідач зобов'язаний був повернути прирощення тільки за період, коли він знав, що володіє чужою річчю. Недобросовісний відповідач був зобов'язаний повернути річ і всі прирощення до неї за весь період володіння. Здебільшого володіння річчю вимагало певних витрат (наприклад. харчі для рабів, корми тваринам тощо), без яких річ не могла існувати У таких випадках відповідач за
Loading...

 
 

Цікаве