WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

держави, інша - також переходила у власність Римської держави, але залишалася при цьому у володінні і користуванні підкореного народу. Рим в будь- який час міг припинити це володіння і користування, оскільки був власником землі. Земля з державного фонду передавалась у володіння і користування, але тільки римським громадянам. Провінційна власність на землю відрізнялася від квіритської на італійських землях головним чином тим, що власники провінційних земель зобов'язані були вносити до скарбниці певні платежі, які не стягувалися з квіритських власників. Окрім того, в цивільному обороті власники провінційних земель користувалися тільки засобами права на-родів.
Відмінність реальних контрактів від консенсуальних
До реальної групи контрактів римське приватне право відносило чотири контракти: позику, позичку, схов, заставу. Нагадаємо, що реальні контракти набували юридичної чинності в момент фактичної передачі речі, без якої догово-ра взагалі не виникало. Предметом цього договору була саме передача речей однією особою іншій. Матеріальною підставою могли бути: позика, тимчасове користування, збереження, застава. До них відноситься: Договір позики; Договір позички; Договір схову; Договір застави
Консенсуальні контракти Консенсуальні контракти сформувались пізніше інших договорів, і формалізм при укладенні їх був істотно пом'як-шений. Укладення договору досягалося тут простою угодою сторін. До цієї групи належали договори купівлі-продажу, найму (речей, послуг, роботи), доручення, товариства. Консенсуальні контракти представляли собою також замкнуту групу. Ніякі інші угоди, які навіть за ознаками відповідали консенсуальним контрактам, не могли бути віднесені сюди. Основна ознака, що об'єднувала Консенсуальні договори, полягала в набутті чинності на момент досягнення угоди про предмет договору без виконання яких-небудь додаткових формальностей. До них відноситься:Договір купівлі-продажу; Договір найму речей.; Договір найма послуг; Договір підряду ;Договір доручення ; Договір товариства.
Види речових прав.
Речове право-об?єктом права були речі.
Річ- певна частина природи ,що єякоюсь цінністю для її володільця. Оточуючий нас матеріальний світ складається з певних речей. З приватно-правової точки зору речі поділяються на певні відособлені види, що зумовило їх різний правовий режим. Деякі види речей залишилися сугубо римськими, інші - надовго пережилиримське право. Розглянемо деякі з ник.
1. Найважливішим і сугубо римським розмежуванням речей на окремі види був їх поділ на манципні та неманципні, що певною мірою відповідає сучасному поділу на основні засоби виробництва і предмети споживання. До манципних римляни відносили землю, рабів, робочу худобу і земельні сервітут - найважливіші і найцінніші речі в господарстві. По суті, це основні засоби виробництва. Неманципні складали групу речей, для відчуженння яких виконання манципації не вимагалося.
2. Наступним досить важливим і чисто римським поділом речей було розмежування за субстанціями. Речі, що мали матеріальну субстанцію, називалися тілесними , а ті, що не мали такої субстанції, безтілесними . До першого виду відносилися речі, до яких можна було доторкнутися , наприклад земля. раби, будинок тощо, до другого - ті, які не можна було відчувати дотиком . Це навіть не речі, а скоріше права, наприклад право спадкування чи право, що виникає з договору, сервітути, право вимоги тощо.
3. Первісний поділ речей нарухомі та нерухомі майже не мав правового значення. Вони підлягали однаковому правовому режиму.
До рухомих відносили речі, які можна було пересувати в просторі (наприклад, тварини, раби, домашній скарб тощо), а до нерухомих - ті, що не можна було пересувати в просторі (земля, будинки, дороги, міські стіни тощо).
4. Речі, що знаходяться в обігу, і речі, вилучені з обігу. Якщо певна річ могла бути об'єктом права приватної власності і предметом правочинів між окремими особами, вона знаходилася в обігу. І навпаки, якщо річ внаслідок яких-небудь своїх природних властивостей чи призначення не могла бути об'єктом приватної власності окремих осіб, вона знаходилася поза обігом, тобто була вилучена з нього.
5. З правової точки зору дуже важливим був поділ речей народові та Індивідуально-визначені. Якщо для власника мали значення тільки вага, міра або кількість речей, тобто загальні родові ознаки, це - річ родова. Якщо ж для нього цінними були не родові ознаки, а індивідуальні властивості, відмінності, ознаки речі, це - річ індивідуально-визначена.
6. Римські юристи вважали речі ділимими, якщо їх можна поділити в будь-який спосіб і вони при цьому не втрачають своєї господарської вартості і призначення (на скільки б частин не розрізана хлібина, вона залишається хлібом), і неділимими, якщо при поділі вони втрачали господарське призначення, цілісність (наприклад, зарізаний і поділений на частини баран)
7. Речі, що в процесі їх використання фізично зникали. називалися споживчими - продукти харчування, корм для тварин, будівельний матеріал тощо. Речі, які служили людям триваліший час, вважалися не-споживчими. В процесі одноразового використання вони не зникали, а при тривалому використанні зношувалися поступово (земля, будівлі, одяг тощо).
8. Римські юристи звернули увагу, що за фізичним складом речі поділяються на три види: 1) такі, що складаються з однієї матеріальної субстанції (земля, тварина); 2) штучні утворення, створені при поєднанні різнорідних речей (будинок, корабель); 3) сукупність однорідних речей, матеріально не пов'язаних, однак об'єднаних загальним призначенням чи назвою (бібліотека, стадо корів).
Речі, що складаються з однієї матеріальної субстанції, є простими, а поєднання речей (різнорідних чи однорідних) - складними. В свою чергу, вони поділялися на штучні поєднання різнорідних речей і поєднання однорідних речей. Римські юристи розрізняли плоди природні і цивільні. Плоди, вирощені природою, тобто самою річчю (наприклад, фрукти саду, приплід тварин), називалися природними. Плід, який приносить річ внаслідок використання її в обороті, називався цивільним (наприклад, проценти, одержані за договором позики).
Поняття спадкування
Институт наследственного права в системе римского гражданского права представляется как бы независимым, отдельно стоящим, не связанным с другими видами имущественных прав.
Наследование - это переход имущества после смерти его собственника к другим лицам. Под имуществом принято по-
нимать совокупность прав и обязанностей умершего. Следовательно, в состав наследства входят как права, так и обязанности, актив и пассив, наличное имущество умершего и его долги, которые он не успел погасить при жизни. Переход имущества или имущественных прав и обязанностей, принадлежавших определенному лицу, возможен только после его смерти. Наследования имущества при жизни его собственника не бывает. Совокупность правовых норм, регулирующих порядок перехода имущества умершего к. другим лицам, называется наследственным правом. Как правовой институт, наследование
Loading...

 
 

Цікаве