WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

Римське цивільне право (шпаргалки) - Реферат

захистом.
Коли предметом спору є певна дія, право вимагати виконання якої належить позивачеві, - це особистий позов. Захист за допомогою особистого позову дістав назву відносного захисту. Розрізнялися позови суворого права і позови доброї совісті. Основна їх відмінність в тому, що при розгляді позовів суворого права суддя керується буквою договору чи закону і не може від цього відступити, навіть коли припустилися помилки. При розгляді позовів доброї совісті суддя поглиблювався у зміст договору, в справжню волю сторін, з'ясовував передусім, до чого сторони прагнули при укладенні договору, а не що було виражено в букві договору чи закону.
За обсягом і метою майнові позови поділялися на три види:
1 Позови для поновлення порушеного майнового права.
2. Штрафні позови, що мали на меті піддати відповідача певному приватному покаранню - штрафу.
З Позови, спрямовані на відшкодування заподіяних збитків і покарання відповідача
Позови за аналогією. Відомий позов застосовується для подібного випадку. Наприклад, відповідно до вже згадуваного закону Аквілія відповідач зобов'язаний був відшкодувати заподіяну ним чужій речі шкоду за умови, що їй заподіяна шкода іншою річчю - согроге согрог
Позови з фікцією. З розвитком господарського обороту виникали нові майнові відносини, для як їх цивільне право не передбачало захисту. В таких випадках претор надавав судовий захист новому відношенню, пропонуючи в формулі судді допустити існування фактів, яких насправді не було, тобто допустити фікцію і підвести під неї це нове відношення.
Кондикції. Припускалось, що кондикції - це абстрактні вимоги, що грунтувались на нормах цивільного права. При цьому конкретна правова основа кондикції не приводилась Чим відрізнялися кондикції від позовів - невідомо.
Рабська пекулія.
Рабовласники надають рабам певне майно для управління, спочатку просте, а потім все складніше. Цьому сприяли дві обставини. З одного боку, рабовласники, маючи в провінціях великі земельні наділи, маєтки та інші об'єкти приватної власності, не завжди могли і бажали безпосередньо займатися господарськими справами. Все частіше ведення цих справ вони доручають рабам. З другого боку, раби в таких дорученнях були дуже заінтересовані: а) це полегшувало їхню долю; б) при сумлінному веденні господарства вони розраховували на певну прихильність господаря; в) дбайливість і просто господарська спритність цавали рабу можливість накопичити певні кошти для викупу свободи.
Отже, такі форми експлуатації рабів почали швидко поширюватись. Надання рабу певного майна для управління дістало назву рабська пекулія
Правоздатність.
Здатність людини бути носієм певних прав називається правоздатністю. Римські юристи не мали відповідного сучасному поняттю визначення правоздатності, хоча й користувалися цим поняттям. Правоздатність як здатність вільної людини бути носієм прав виникала з моменту її народження. Проте, як вважали римські юристи, в деяких випадках правоздатність може виникнути і до народження дитини. Юрист Павло зазначав:"Хто знаходиться в утробі, охороняється, нібито він знаходиться серед людей, оскільки йдеться про вигоди самого плоду". Отже, якщо батько дитини, що ще не народилась, помре, то при розподілі спадщини має бути врахована частка того, хто ще не народився. Моментом народження римські юристи визнавали відділення дитини від утроби матері та її крик. У мертвої дитини правоздатність не виникала. Зрозуміло, правоздатність могла виникнути тільки у вільнонароджених. З моменту народження дитина є носієм прав; вона могла бути власником, суб'єктом інших цивільних прав, наприклад спадкоємцем тощо. Від її імені законними представниками здійснювалися будь-які цивільно-правові правочини. Правоздатність припинялася смертю людини. Римське право прирівнювало до смерті продаж у рабство, полон, засудження до тяжких видів покарання (довічна каторга). Якщо людина будь-яким чином отримувала знову свободу, її правоздатність відновлювалася, хоча і не завжди в попередньому обсязі. Правоздатність - це здатність бути носієм прав. У зв'язку з цим виникає запитання: носієм яких саме прав може бути людина? В принципі - будь-яких, але в даному випадку йдеться про зміст цивільної правоздатності, про те, з яких конкретних цивільних прав вона складалась. Правоздатність римського громадянина складалась з двох основних елементів: права брати законний шлюб, в якому діти набувають статусу римського громадянина, і права торгувати, яке включало в себе право бути власником будь-якого майна, здійснювати будь-які цивільно-правові правочини (продавати, дарувати, здавати в найм, обмінювати тощо), бути спадкоємцем і спадкодавцем, вести цивільно-правові спори в суді тощо.
Повна правоздатність у вільної людини відповідно до римського права наставала за наявності певних умов: свободи, римського громадянства і сімейного стану глави сім'ї.
Юридичні особи
Римляни не розробили поняття юридичної особи як особливого суб'єкта приватних прав. Ще в давні часи було помічено, що в деяких випадках носіями приватних прав можуть бути не тільки фізичні особи, а й деякі об'єднання, корпорації тощо. Згодом фізичним особам почали протиставляти осіб юридичних як ще один тип суб'єктів права . Вже в Законах XII таблиць згадувалися різного роду корпорації, колегії релігійного характеру, що мали змогу бути власниками певного майна. Кількість таких корпорацій зростала. Проте для широкого розвитку цієї правової структури в Римі ще не було належних соціально-економічних умов. Не було й терміна "юридична особа". Римські юристи звертають увагу на те, що в окремих випадках майно належить не окремим громадянам - фізичним особам, а об'єднанням.
Чіткішим проявом ідеї юридичної особи було визнання за муніципіями (міськими общинами) права на самоуправління і господарську самостійність. Це знайшло правове вираження в тому, що муніципії в своїх майнових відносинах отримали змогу керуватися нормами приватного права. Цим вони прирівнювалися до статусу фізичних осіб. Наслідком тривалого і досить важкого розвитку ідеї юри-дичної особи було визнання класичним правом певних ознак цього суб'єкта права:
а) в галузі приватно-правових відносин корпорації прирівнювалися до фізичних осіб.
б) вихід із складу об'єднання окремих осіб не впливає на його юридичне становище;
в) майно корпорації не є ні спільною власністю всіх членів корпорації, ні її окремих членів. Це відособлена від її членів власність самої корпорації якособливого суб'єкта права;
г) корпорація від власного імені має право вступати у будь-які приватно-правові відносини як з фізичними, так і з юридичними особами. Ці відносини здійснюються через фізичних осіб, уповноважених на це в установленому порядку. Найпоширенішими видами юридичних осіб в Римі були: скарбниця, муніципії, різні спілки осіб однієї професії - пекарів, м'ясників, ремісників, могильників тощо. Визнавалися юридичними особами різноманітні релігійні об'єднання. Діяльність юридичної особи припинялася в таких випадках: після досягнення мети, яка
Loading...

 
 

Цікаве