WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Арбітражний суд. Його завдання і принципи діяльності - Курсова робота

Арбітражний суд. Його завдання і принципи діяльності - Курсова робота

арбітражними судами областей: Харківської (розглянуто 3431 справу), Донецької (4297), Дніпропетровської (3699), Одеської (3410) та міста Києва (3450 справ).
2) Сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин. при винесенні рішень на користь юридичної особи до уваги береться не форма власності господарського суб'єкта, а законність й обгрунтованість його вимог.
Поглиблення фінансової кризи в країні, зростання дебіторської і кредиторської заборгованості значною мірою зумовлює погіршення господарської дисципліни. Одним з основних чинників виникнення спорів між господарюючими суб'єктами продовжує залишатися незадовільний фінансовий стан підприємств. За рішенням арбітражних судів до господарського обороту повернено 1,7 млрд. грв. За шість місяців поточного року ними присуджено до стеження в державний бюджет України суму коштів, еквівалентну 90 млн.грв. з яких 83 млн. грв. - в національній валюті, решта - в іноземній. Відчуваючи постійне підвищення довіри до арбітражних судів з боку суб'єктів господарювання різних форм власності, не можна без прикрості зазначити про окремі необ'єктивні оцінки діяльності, які даються як певними колами громадськості, так і деякими представниками офіційної влади. обвинувачення на адресу арбітражних установ, які можна побачити в пресі та почути інколи з офіційних трибун, зводяться в основному, до того, що при вирішенні справ, судді, начебто роблять це на користь державних підприємств (організацій) або ж, навпаки, віддають перевагу комерційним структурам з огляду саме на їх форму власності. Якщо ж будь-хто із суддів спробує вирішити справу упереджено і необєктивно, то цьому факту буде негайно дана належна оцінка, і він може стати не лише підставою для порушення дисциплінарного провадження, а й притягнення до кримінальної відповідальності (за наявність ознак злочину). Зважаючи на невпинну криміналізацію суспільства, організовану злочинність та корупцію, що підривають довіру до органів державної влади і породжують зневіру людей у справедливість, ми гостро і рішуче реагуватимемо на будь-які порушення, що їх припускають судді при розгляді справ, чи то з огляду на форму власності суб'єкта господарювання, чи з будь-яких інших підстав, ми теж не маємо наміру залишати без належного реагування. Авторитет арбітражної системи, який нелегко складався не одним поколінням арбітрів, ми не маємо права віддавати на поталу невдоволеним спритникам, котрим арбітражний суд перешкодив обійти закон.
3) Внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.
4) Врегулювання господарських спорів. Порядок доарбітражного врегулювання спорів визначається Арбітражним процесуальним кодексом України, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.
Система арбітражних судів України як самостійна ланка процесуального законодавства нашої держави набула певного досвіду врегулювання господарських відносин. Нині вже можна говорити про ефективність тих або інших інститутів арбітражно - процесуального права.
Треба зазначити, що значна кількість норм, пов'язаних з господарським правом, дісталась нам у спадок від радянських часів. Зокрема, до них необхідно віднести норми, закріплені у другому розділі АПК України, який має назву "Доарбітражне врегулювання господарських спорів". Практика засвідчила доцільність застосування цих норм, які виникли на початку 70-х років, в умовах існування радянської господарської системи. Тоді більш як дві третини спорів вдавалося вирішувати у позасудовому порядку. З урахуванням цього законодавець поповнив АПК вказаним вище розділом, сподіваючись на збереження високої ефективності застосування цього правового інституту. Однак при цьому не було враховано того, що докорінні зміни у господарському законодавстві неодмінно мали справити значний вплив і на процесуальні правовідносини, а отже, призвести до втрат популярності доарбітражного врегулювання спорів серед господа-рюючих суб'єктів. Вказане вище зумовлено рядом обставин.
По-перше, з'явилася велика кількість підприємств приватної та колективної (з малою кількістю засновників) форм власності. Раніше заявлені у претензії майнові вимоги визнавались адміністрацією державного підприємства беззастережно, оскільки крім держави інших власників - юридичних осіб не існувало. Кошти, переведені до іншого підприємства чи організації для задоволення претензійних вимог, залишались у єдиного власника. А для сучасного приватного підприємця процес прийняття рішення про добровільне відрахування особистих коштів або коштів власників, які його працевлаштували, є більш болючим. Особливо це стосується невеликих підприємств, для яких незаплановане вилучення оборотних коштів обертається погіршенням їх фінансового стану. До того ж економічно вигідніше не перераховувати для задоволення
претензії кошти кредитору, а залучати їх до обороту і одержувати додатковий прибуток, з частини якого потім сплачувати штраф, передбачений ст. 9 АПК. Тобто слабка відповідальність за необгрунтовану відмову задовольнити претензійні вимоги є також причиною занепаду доарбітражного врегулювання спорів.
По-друге, широкому застосуванню доарбітражного врегулювання спорів перешкоджає криза неплатежів. Як відомо, нині багато підприємств не можуть навіть виконати свої зобов'язання перед бюджетом, оскільки з ними не розраховуються покупці та замовники. Якщо підприємство "сидить на картотеці", про задоволення майнових претензійних вимог мова навіть не йде. Досить поширеною є ситуація, коли інкасові розпорядження податкової адміністрації блокують рахунок підприємства і позбавляють останнє можливості розпорядитися коштами, задовольнивши претензійні вимоги. З іншого боку, задоволення таких вимог лише погіршує і без того складне становище господарюючого суб'єкта.
По-третє, з'явилася велика кількість принципово нових правовідносин, невідомих радянській системі права, для впорядкування яких застосування доарбітражного врегулювання спорів недоцільно. Досить складно визначити коло цих правовідносин. Але законодавець зробив таку спробу, навівши у ст. 5 АПК перелік спорів, на які не поширюються вимоги щодо доарбітражного врегулювання, Спочатку до таких спорів відносили лише спори про визнання недійсними ненормативних актів та справи, що порушуються за заявою прокурора. Однак цього було явно недостатньо. Тому Вищий арбітражний суд України був змушений у своїх роз'ясненнях визначати інші категорії спорів, на які не поширюються зазначені вимоги, серед яких можна назвати справи про банкрутство (п. 2 Роз'яснення від 15 травня 1993 р. № 01-6/481), спори про визнання угод недійсними (ч. З п. 7 Роз'яснення від 1 листопада 1995 р. № 02-5/781), справи, порушені за заявою Антимонопольного комітету (п. 2 Роз'яснення від 1 листопада 1995 р.).Склалась парадоксальна ситуація, за якої винятки з законодавчого правила встановлюються роз'ясненнями Вищого арбітражного суду, тобто актами, які навіть не мають нормативного характеру. Щоб хоч якось виправити становище. Верховна Рада 13 травня 1997 р. прийняла Закон "Про внесення змін до
Loading...

 
 

Цікаве