WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Виборче право України. - Реферат

Виборче право України. - Реферат


Реферат на тему:
Виборче право України.
Зміст.
Вступ. 3
1. Вибори як одна із форм народовладдя. 4
2. Принципи виборчого права України. 14
3. Виборча система України на сучасному етапі. 19
Висновки. 23
Використана література. 24
Вступ.
Демократичність держави та суспільства передусім визначається досягнутим рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедури виявлення та здійснення волі народу впливають на управ-ління державними та суспільними справами. Найреальніше такий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосереднього) народовладдя, під яким розуміють безпосередню участь громадян у здійсненні державної влади, їхнє пряме волевиявлення при виробленні та ухваленні державних рішень.
Мета курсової роботи - розкрити суть, принципи виборчого права в Україні, його розвиток, становлення та сучасний стан. Основним джерелом для написання роботи є відповідні статті "Конституції України".
1. Вибори як одна із форм народовладдя.
Історично першою-виникла форма прямого народовладдя. Ще в умовах первісного суспільства вона здійснювалась у вигляді загальних зборів членів спільноти. В перших державних утвореннях це мало вигляд народних зборів, на які сходилися всі громадяни (крім рабів, котрі громадянами, а подекуди й людьми, не вва-жались, а тому до вирішення загальнодержавних справ не допускалися). Участь у роботі народних зборів усіх вільних громадян в ідеалі передбачала забезпечувати прийняття рішень, які б відповідали інтересам більшості громадян даного державного утворення. Класичним прикладом народних зборів як форми вияву безпосередньої демократії є організація державної влади в античних Афінах.
В результаті поступового істотного зростання чисельності населення, а отже й ускладнення суспільних відносин, дотримуватися класичних зразків прямого народовладдя ставало дедалі важче, а то й зовсім не-можливо з суто технічних причин. Крім цього, народні збори поставали перешкодою для втілення інтересів панівної верхівки суспільства, що й зумовило виникнення нових форм безпосередньої демократії.
Так, у Стародавньому Римі народ поділявся на кілька центурій, до однієї з яких належав кожний вільний громадянин. Саме в центуріях відбувалися за-гальні збори громадян. Рішення центурій формулювалось у відповідності з волею більшості учасників зборів. Загальнодержавним визнавалося рішення, яке підтримувалося найбільшою кількістю центурій. При цьому незаможні плебеї, які становили абсолютну більшість римських громадян, утворювали тільки одну центурію, а порівняно невелика кількість заможніх патриціїв поділялася на кілька центурій. Така організація суспільства забезпечувала вирішальне значення голосів меншої частини громадян у винесенні загальнодержавних рішень. Але й у цьому випадку до ухвалення загальнообов'язкових рішень безпосередньо залучалися всі громадяни держави.
З розвитком і зростанням держав, ускладненням їхніх політичних систем стало неможливим вирішувати всі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цих процесів усього населення, яке постійно примно-жувалося. Тим-то зароджується й поширюється інша форма народовладдя - представницька. Б сутність полягає в тому, що більшість загальнодержавних питань уже вирішується не всіма громадянами, а лише певними групами. Ці групи й виступають повноважними представниками населення держави, від імені та за дорученням якого ухвалюють рішення, що стають обов'язковими до виконання. Якщо група представляє все населення держави, тоді вона утворює загальнодержавний орган, який дістає право виступати від імені всієї держави й ухвалювати рішення, загальнообов'язкові на всій її території. Такі представницькі органи можуть називатися порізкому - парламент, народні або національні збори, конгрес тощо. В Україні представницьким органом, що уповноважений ухвалювати загальнообов'язкові в межах всієї держави рішення (закони), є Верховна Рада.
Практика виробила різні форми здійснення безпосереднього народовладдя (прямої демократії), але найбільшого визнання й поширення набули вибори до ор-ганів державної влади та місцевого самоврядування, а також референдум.
Термін "вибори" означає процес, у результаті якого певна сукупність людей, часто організована в політичні об'єднання, шляхом голосування формує державний орган або заміщує вакантну виборну посаду. Утворені в результаті виборів органи чи обрані посадові особи дістають право при виконанні своїх суспільних функцій виступати від імені відповідної сукупності людей і наділяються повноваженнями приймати загальнообов'язкові рішення.
За допомогою виборів формується значна частина органів державної влади та місцевого самоврядування. Інакше кажучи, саме завдяки здійсненню актів виборів як форми безпосереднього народовладдя дістають можливість функціонувати на законних підставах органи представ-ницької демократії.
Вибори були відомі вже за первісно-родового устрою, де загальними зборами роду обиралися старійшини, а пізніше - й воєначальники. З часом про-цедура виборів ускладнювалася. Наприкінці XVIII ст. була створена класична теорія виборів. Її основні ідеї полягають у тому, що суверенітет невід'ємно належить народові, який є джерелом будь-якої влади. Народ до-ручає здійснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначає шляхом демократичних виборів. Кожен депутат законодавчого органу представляє всю націю, а не лише округ, де його обрано. Тому депутат повинен бути незалежним від своїх виборців при виконанні наданих йому повноважень. Цими ідеями керуються й у сучасному світі. Таким чином, вибори розглядаються як передання влади від виборців до тих, кого вони обирають, тобто народ делегує владні повноваження своїм представникам.
З плином часу утвердилися певні вимоги й правила, виконання яких має забезпечити об'єктивне виявлення волі виборців, утруднити чи зробити неможливою фальсифікацію результатів голосування. Найважливіші з цих правил та умов закріплюються в конституціях демократичних держав. Сукупність таких конституційних норм утворює конституційний інститут виборів до органів державної влади та місцевого самоврядування. Ці норми можна поділити на кілька груп:
1) ті, що закріплюють основні вимоги й правила процедури здійснення виборів;
2) ті, що визначають коло осіб, які наділяються активним виборчим правом, тобто правом обирати представників до органів держави та місцевого самоврядування;
3) ті, що визначають коло осіб, які наділяються пасивним виборчим правом, тобто правом бути обраним до органів державної влади, місцевого самоврядування чи на виборну посаду.
Конституційний інститут виборів регламентує досить широке коло суспільних відносин. Частина їх, а саме нормі, що встановлюють загальні правила й вимоги до процедури виборів, та норми, що регламентують активне виборче право, зафіксовані в розділі III Конституції України "Вибори. Референдум" та в розділі XI "Місцеве самоврядування".
За Конституцією УСРР 1919 р.вибори не були загальними, оскільки вони мали класовий характер, внаслідок чого значні категорії населення, в тому числі представники національних меншин, позбавлялися виборчих прав.
Відновлення на початку 20-х років громадсько-політичного життя вимагало від радянської влади адекватного ставлення і до громадянських прав національних меншин. Однак цього не сталося. Так, наявність серед німців великого відсотка осіб, позбавлених виборчих прав, призвела до їх масової еміграції у 1922-1924 pp. Лише після опублікування відповідної директиви ЦК КП(б)У Президія ВУЦВК створила спеціальну комісію для вивчення цього питання. Завдяки її висновкам та вжитим на їх реалізацію заходам вдалося до деякої міри зупинити зазначений процес .
Ненормальність становища, що
Loading...

 
 

Цікаве