WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правове регулювання орендних відносин у сучасному законодавстві України - Дипломна робота

Правове регулювання орендних відносин у сучасному законодавстві України - Дипломна робота

ресурси і більш ефективного виконання ними планових завдань.
Широке застосування мав договір майнового найму у торгівлі. Він грав "велику роль у закріплені матеріально-технічної бази торгівлі і громадського харчування". Організації і підприємства торгівлі громадського харчування орендували приміщення, необхідні для розміщення магазинів, торгових палаток, столових, кафе, ресторанів, складів і т.п. Підприємства громадського харчування орендували у організацій Міністерства шляхів сполучення СРСР вагони-ресторани і поїздні купе-буфети.
Як зазначалось вище, передбачено було три різні види оренди. А тому слід їх розглянути окремо:
а) оренда підприємств - це була така модель організації господарської діяльності державного (а також приналежного кооперативу, громадській організації або іншому власнику) підприємства, при якій воно отримувала максимально можливу до діючого на той час законодавства ступінь господарської самостійності, що дозволяло найбільш ефективно використовувати його виробничий і науково-технічний потенціал в умовах розвитку товарно-грошових відносин і соціалістичного ринку.
Оренда дозволяла підприємству у взаємовідносинах з вищестоящими організаціями управління переходити від командно-адміністративних методів до договірних початків. Разом з тим було б явним перебільшенням рахувати, що орендні підприємства виступали як повністю незалежні учасники господарського обігу. Вони залишалися частиною єдиного народногосподарського комплексу, єдиного механізму і ступінь їх економічної самостійності визначався цілим рядом факторів, які характеризували весь цей механізм, його загальний стан, тенденції розвитку, труднощі і протиріччя.
Договір оренди підприємства (об'єднання) міг був укладений, якщо на зборах (конференції) трудового колективу цього підприємства більшістю (не менш 2/3 голосів) було прийнято рішення про перехід на оренду. У цьому випадку створювалась організація орендаторів, яка повинна була мати свій статут і отримати статус юридичної особи, тобто самостійного учасника правових відносин, який мав право укладати договори.
Слід відмітити, що організація орендарів могла бути створена не тільки на основі трудового колективу підприємства, який передавався в оренду. Ст. 23 Основ законодавства Союза РСР і союзних республік про оренду передбачала можливість організації конкурсу на оренду підприємства. У такому конкурсі могли приймати участь різні організації орендаторів, кожна з яких запропоновувала свою програму. Однак при інших рівних умовах переважне право і при конкурсній організації оренди мав трудовий колектив, який переходив на оренду підприємства.
Організація орендарів розробляла спільно з профкомом підприємства і укладала угоду оренди підприємства з вищестоящою організацією або органом управління, якому безпосередньо підпорядковано було це підприємство (міністерством, головком, управлінням і т.п.) Таким чином, організація орендарів виступала орендатором по договору, а вищестояща господарська організація - орендодавцем.
У відповідності з умовами орендного договору розроблявся статут орендного підприємства, і після цього його реєстрували, по місцю знаходження підприємства, воно отримувало право юридичної особи, тобто самостійного учасника господарської діяльності, яке вправі від свого імені могло укладати господарські або інші договори і нести по ним відповідальність своїм майном, мало самостійний баланс і рахунок в банку, могло виступати позивачем і відповідачем у суді і арбітражу.
Однак не усі державні підприємства могли бути перевтілені у орендні. Ст. 3 Основ передбачала, що загальносоюзним і республіканським законодавством могли бути встановлені ті види і групи підприємств, організацій і види майна, які не підлягають передачі їх в оренду11.
Якщо ж дане підприємство могло бути здано в оренду і трудовий колектив прийняв в установленому порядку рішення про перехід на оренду, але вищестояща організація або орган управління без достатніх на то підстав відмовляла в укладенні угоди або перевищувала 30-дений строк розгляду наданого йому проекту договору, то спір (у тому числі і розбіжності по умовам договору) підлягав розгляду в арбітражі (ст. 16 Основ).
При розробці і укладанні договору оренди підприємства важливо було точно визначити, що є предметом оренди, з приводу якого майна у сторін договору, виникали взаємні права і обов'язки. Предметом договору могли бути підприємства, організації, об'єднання, структурні одиниці об'єднань, виробництва, інші підрозділи підприємств і організацій як єдині майнові комплекси виробничих фондів та інших цінностей.
Орендне підприємство могло бути створено (ст. 22 Основ) і в тому випадку, якщо орендний договір укладався по відношенню внутрішнього підрозділу підприємства (цеху, виробництва і т.п.). Така оренда, була можлива з згоди підприємства, підрозділ якого є самостійним.
б) оренда майна громадянами.
Громадяни або група громадян могла брати в оренду засоби виробництва та інше майно, необхідне їм для провадження господарської діяльності. Особи, які займалися трудовою діяльністю на умовах індивідуальної або групової оренди, підлягали соціальному страхуванню і соціальному забезпеченню нарівні з робітниками і службовцями. Орендарі вносили у державний фонд соціального страхування відрахування від своїх доходів у порядку і розмірах, що встановлювався Радою Міністрів СРСР. Період роботи орендарів, протягом якого сплачувалися страхові внески, включався в трудовий стаж.
Орендарі при індивідуальній або груповій оренді самостійно розпоряджалися виробленою продукцією і реалізовували її в будь-якому регіоні країни, виконували роботи і надавали послуги за цінами і тарифами, які встановлювались за домовленістю із споживачем або самостійно. Могли добровільно брати на себе виконання державного замовлення і реалізовувати вироблену в рахунок цього замовлення продукцію за оптовими, закупівельними або договірними цінами.
Крім того, орендар, згідно цього нормативного акту, мав право будувати на орендованій земельній ділянці за погодженням з орендодавцем необхідні приміщення виробничого і невиробничого призначення, в тому числі житло, з додержанням загальних правил забудови. Якщо на орендованій земельній ділянці орендар зводив будинки і споруди за рахунок власних і позичених коштів, то це вже було його власністю, якщо інше не передбачав договір оренди. Виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг), після внесення орендної плати, податків і платежів по позичках банку орендар розпоряджався самостійно.
Матеріально-технічне забезпечення, транспортне, ремонтне та інші види обслуговування орендарів у сільському господарстві здійснювався на основі договорів, що укладались у порядку і на умовах, встановлених для колгоспів і радгоспів. Селянські та інші трудові господарства при провадженні виробничої діяльності могли вступати вкоопераційні зв'язки з колгоспами, радгоспами та іншими державними, кооперативними і громадськими організаціями, створювати постачальницько-збутові, переробні, ремонтні, будівельні та
Loading...

 
 

Цікаве