WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Журналістика як сфера масового розуміння - Реферат

Журналістика як сфера масового розуміння - Реферат

рівня масового інформування в тому, що в ній нібито відсутні, виключені з міркувань і розрахунків ті, для кого все робиться. Тут немає нічого, крім суб'єкта інформування. Усе інше - об'єкт комунікації чи протилежний суб'єкт спілкування - існують поза цією сферою, у власних сферах, відповідно, масової комунікації та масового спілкування. А з цим не можна погодитися, принаймні теоретично, оскільки увага тут зосереджується лише на частині цілого - як на цілому.
У такому випадку, справді, перехід до рівня масової комунікації був би кроком уперед: такий перехід передбачає появу поряд з суб'єктом інформування (комуніканта) й її об'єкта (комуніката). Це відразу викликає з передбачуваного небуття (ще раз зауважимо: не із забуття) масову аудиторію й ставить її на місце учасника обміну інформацією, нехай і пасивного, однобічного. Усяструктура оперування інформацією у просторі масової свідомості починає нагадувати або авторитарну, або, у її країньому вигляді, тоталітарну моделі преси - за класифікацією Дж. Мілля.
Однак дослідники процесів комунікації, хоч і визнають її двополярність (це неможливо не визнавати), не акцентують уваги на активній ролі об'єкта у сприйнятті поширюваної інформації. Усякий поступ до спільної рівності тих, хто здійснює комунікацію, є поступ від комунікації до спілкування. "Комунікативний процес є основою спілкування", - цілком справедливо зауважив В. В. Різун (11, с. 3).
Так, Шеррі у книзі "У людській комунікації. Перегляд, огляд та критика", що вийшла у Кембриджі у 1966 році, пише: "Комунікація є по своїй суті суспільною справою. Люди розгорнули велику кількість різноманітних комунікативних систем, які зробили можливим їхнє суспільне життя... Слово "комунікація" означає буквально "участь", та саме по тій мірі, по якій ви та я у даний момент знаходимося у стані комунікації, ми спільно беремо участь (є співучасниками). Ми утворюємо не стільки союз, скільки єдність" (14, с. 3-5).
Ствердження цілком справедливе. Єдине, що можна було б закинути його авторові, це те, що воно однаково належить до сфер інформування, комунікації й спілкування - та інформації у найширшому розумінні. Крім того, Шеррі, як і його попередники та продовжувачі, не переносить комунікацію у масовий світ. Зате він уже "має його на увазі" у своїх міркуваннях, і вже цим опиняється попереду інших. А якщо б він придивився пильніше до існування комунікації у тому, що ми називаємо світом масової інформації, він міг би побачити, що в ньому замало лінійності відносин "Я - Ти" та навіть площинності "Я - Ти - Він". У світі диктату відносин типу "Я - Всі", як у переході від евклідової геометрії до геометрії Лобачевського, починають розгортатися дивні ефекти.
Зокрема, він виявив би, що комунікація в ньому - це зовсім не єдність і тим більше не союз: світ масових комунікацій насправді царство випадковості, де кожен комунікативний акт сполучає того, хто каже, з "невідомо ким", який є, до того ж, "невідомо яким" і належить до непевної кількості подібних до нього невідомих, що відрізняються від нього та між собою невідомо чим. Однак вони всі реальні людські істоти, вони виявляють себе хоч би тим, що купують наші газети. У цьому розумінні комунікація набагато складніша ніж спілкування, незважаючи на те, що в інших значеннях спілкування набагато складніше комунікації.
Шеррі не виходить за межі лінійності: "У тій мірі, у якій ми одне з одним погоджуємося, ми кажемо, що ми однієї думки або що ми розуміємо одне одного. Це й є єдність". Це, на наш погляд, і так - і не так. Так - у лінійному вимірі. Ні - тому що тут описаний найменший квант єдності, а справжня єдність має соціокультурні масштаби.
І всі надбання філософів щодо суб'єкт-об'єктного характеру комунікації не працюють "поверхом нижче", у сфері масової комунікації, де замість звичного їм суб'єкта лінійного обміну інформацією ("Я - Ти") є особливий суб'єкт (джерело інформації, комунікант), який спрямовує інформацію не об'єкту, а посереднику-журналісту, медіативна функція якого полягає тільки в тому, щоб передати, скомунікувати інформацію подальшому об'єкту, який, однак, є масовим і тому виступає як медіа-об'єкт. Це "медіа" обумовлене й тим, що об'єкт-читач дістає свій статус не від суб'єкта-співбесідника, а від посередника-журналіста, певної третьої іпостасі, який з огляду на свій актив й вольовий характер може прийняти на себе статус медіа-суб'єкта, оскільки до того ж, щойно у стосунках з тим, хто промовляв, був звичайним, тобто класичним суб'єктом.
Журналіст є подвійним посередником, він обмінюється інформацією й з її джерелом - й з читачем, і той, й інший вірять йому. Однак тут є ще одна "медіа" особливість, надзвичайно важлива: він здійснює себе через інформацію, яку слід визнати апріорі сумнівною, бо вона, можливо, була перекручена ним з різних причин.
Власне кажучи, тут немає ні союзу, ні єдності, тому що кожен учасник обміну не відповідає за істину. Той, хто сказав, той, хто передав, і той, хто зрозумів, подібні до учасників дитячої гри у "зіпсований телефон".
У сфері масового інформування, урізаної через неявну присутність об'єкта, поява пасивного учасника комунікації - об'єкта - тільки заплутує справу розуміння, тому що насправді те, що було промовлене, і те що було зрозуміле, разюче відрізняються одне від одного, а чим відрізняються - лишається невідомим через відсутність зворотного зв'язку, діалогу, бесіди - загалом, спілкування. Як же в такий спосіб може здійснитися розуміння?
Цю прикру закономірність помітили ще античні мудреці, згодом філософи класичної школи та батьки-засновники герменевтики не раз приступалися до цієїсуперечності, що нагадує своєю софістичністю загадку про те, чи дожене Ахіллес черепаху.
Якщо скомунікованим лишилося тільки те, що зрозумів об'єкт, то хіба має значення, що саме було промовлено суб'єктом? Об'єкт все одно вибере те, що йому треба, якою б не була звернена до нього промова. Це добре відомий принцип Рассела: людина несвідомо перетворює те, що вона чула, у те, що вона може зрозуміти (3, с. 31). А що саме він вибрав-зрозумів, лишається суб'єктові неясним. Якщо ж помножити такого об'єкта на мільйон чи мільярд, тобто
Loading...

 
 

Цікаве