WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Текст як модель комунікативного акту - Дипломна робота

Текст як модель комунікативного акту - Дипломна робота

назвемо їх його членами): ініціатора уваги та констататора спільності автора і читача, збудника інтересу, форматора поглядів, стимулятора дії. У реальному творі така структура помітна не завжди, оскільки на будову його впливає очікувана активність читача в процесі спілкування, що відбиває більший чи менший ступінь суперечності між. його свідомістю і свідомістю автора.
Очікувана активність читача дозволяє автору, якщо твір стосується теми, до котрої у читача існує зацікавленість, одразу вести обговорення, тільки назвавши тему. Коли ж очікується, що читачі байдужі до теми, автор турбується про те, щоб привернути до неї їх увагу.
Якщо у читачів вже сформувалися погляди, котрих дотримується автор - він присвячує твір лише їх подальшому розвитку.
Нарешті, якщо користувачеві інформації необхідно отримати довідку, дається відповідь на інформаційний запит. У цьому випадку ні привертати увагу, ні зацікавлювати, ні переконувати немає необхідності.
Основу твору звичайно становить його пізнавальна підструктура, це вертикальна будова тексту, його план. Але оскільки до вертикальної будови читач приходить через текст, читаючи його лінійно, розглянемо спочатку, як виявляє себе текст - модель комунікативного акту - в горизонтальній побудові.
У комунікативному акті текст віднесений до дійсності, названої в темі і охарактеризованої в ремі, котра являє собою розумову операцію підведення - кадр змісту, відображення моменту дійсності[44], предикацію.
При неявній предикації - при сполученні слів, "складанні змістів", - у згорнутій формі співвіднесені результати відображення дійсності і відповідні їм в мисленні значення, причому акт встановлення відповідності виведений за межі світлого поля свідомості. Тут ще немає усвідомленого мовцями висловлювання, але вже народжуються в сполученнях слів нові змісти, відсутні в окремо взятих значеннях слів. Змістові єдності - синтагми відповідають елементарним поняттям і уявленням як згорнутим судженням.
Шляхом сполучення слів, в значення кожного із яких входить цілий ряд сем на рівні неявної предикації відбувається створення і нарощення змісту. При цьому, звичайно, взаємодіє тільки частина сем, інші відрубаються, і виникає новий найтонкіший зміст, який неможливо передати іншими способами.
При явній предикації - віднесенні фрази до дійсності, - усвідомлюються темо-рематичні взаємини, наповненість конкретним змістом. Фраза це і є рівень, де чітко виявлена операція - "підведення", яка полягає у встановленні відношення, що містить суб'єкт, зв'язку і предикат - тобто судження. Якщо зміст сполучень слів виникає із поєднання сем, то зміст фрази народжується, як результат поєднання смислів слів. Ця особливість впадає у вічі, коли поміж розташованих поруч (не далі семи-восьми) слів відбувається утворення паразитичних (не передбачених автором) сполучень, в основі якого помічене М. Пещак явище коваріантності. Слова, поставлені поруч, дають нове ціле, навіть якщо автор відносив їх до різних сполучень. Читаючи текст одночасно на рівнях автора і читача, легко помічаємо можливість подвійної сегментації: "Вп'яте | в цьому році || відзначається День працівників морського і річкового флоту", "Він почав служити в 1951 році дільничним міліціонером. Немало з тих пір розкрито || злочинів | за участю і під керівництвом Петра Федоровича". (Однією рисочкою позначена сегментація, властива нормованій мові, двома - побутовій)[45].
Будова фрази, в особливості ж періоду, виразно відтворює будову думки. Особливо помітно це у паралельних синтаксичних конструкціях, котрі дозволяють підкреслити логічний бік висловлювання, коли однакові в чомусь за змістом висловлювання займають однакові позиції і це робить виклад думки чітким і прозорим. Як зазначає А.П. Коваль, якщо певні факти виступають в однакових конструкціях, то це сприяє їх об'єднанню під час читання, наштовхує на певні узагальнення, дає можливість зіставляти однакові, контраст чи нерівнозначні факти, охопити всю картину одним поглядом, виділити в ній найбільш суттєве.
Паралельні синтаксичні конструкції дозволяють чітко сформулювати суму ознак певного явища, відмінності між явищами, диференціацію явищ[46].
У фразах, виражених складними реченнями, будову думки виявляють порівняльні конструкції типу "якщо..., то...", які використовують у доведеннях, різного типу міркуваннях, а також при веденні полеміки для порівняння авторських і цитованих думок.
Чіткий розподіл кадрів в реченні або простих речень в складному дозволяє читачеві краще "розглянути" зображення. Збій в такому розподілі порушує нормальний хід комунікативного акту.
Із визнання зображувального характеру тексту випливає й рекомендація: "Упродовж розвитку періоду ... слід по можливості рідше змінювати точку зору, з котрої ви показуєте предмет, не відхиляти без належної послідовності уваги від однієї особи до іншої, від однієї сторони предмету до іншої"[47].
Деякі дослідники навіть, не маючи на увазі обговорювати зображувальний характер мовленнєвих конструкцій, звертають увагу на нього. Нагадаю аналіз Л. Булаховським формування композиційних рис літературних мов"[48], міркування В. Іцковича з приводу синтаксичної норми російської мови, присвячені неоднозначності мовних конструкцій"[49], пояснення А. Лурія про складність "семантичної інверсії"[50], більшість спостережень Б. Мучника над порядком слів[51].
Інакше і не може бути. Адже мета повідомлення - представити читачеві фрагмент дійсності під визначеним кутом зору.
Інша справа, що в художніх текстах перед нами живопис, а в практичних - більш скупі та схематичні, графічні, сказати б, засоби.
Таким чином, в горизонтальній побудові тексту привертають увагу три якості, які моделюють комунікативний акт: темо-рематична побудова за правилами мисленнєвої операції підведення; стихійне виникнення сегментації через сусідство слів; наявність визначеної спрямованості процесу зображення.
Що стосується вертикальної будови тексту, то привертає увагу, що сприймання твору забезпечується порівневим перетворенням змісту в тезові фрази. Цьому сприяє побудова тексту за принципом "складуваної парасольки", коли нижчі рівні ніби "вставляються" вищі. Розглянемо ієрархію рівнів тексту в порядку розгортання інформації, тобто так, як звичайнобудує повідомлення автор, і зворотньо до того, як сприймає його читач, поступово, на основі переозначень, підіймаючись до рівня твору. (Щоправда, автор будує своє мовлення не лише від спільної теми повідомлення до абзаців та фраз, але й під впливом використаних слів і словосполучень, абзаців перебудовує в процесі творення вже збудований текст. Однак, основний напрям для автора - від ідеї твору до його нижчих рівнів).
Йдучи у вказаному напрямі, і орієнтуючись на зміст твору, ми виділимо передусім два самостійні рівні: рівень ідеї, поняття, теми, який представлений закінченим твором, і рівень тези, представлений блоком, частиною твору, котра могла б існувати і як самостійний твір. Самостійними ми називаємо ці рівні тому, що вони виступають чи могли б виступати як окремий твір, їх властивість - перебувати в оперативній пам'яті тільки в
Loading...

 
 

Цікаве