WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Текст як модель комунікативного акту - Дипломна робота

Текст як модель комунікативного акту - Дипломна робота

складносурядних речень пояснюється тим, що окремі частини в складнопідрядному реченні в смисловому відношенні тісніше пов'язані між собою, аніж в складносурядному. Тут більше явно пов'язаних поміж собою, залежних одна від одної конструкцій.
Поширення атрибутивних сполучень викликане необхідністю уточнити поняття, "відсікти" ознаки, що не є суттєвими, у даному випадку призводить до використання конструкцій з напівповно-значними дієсловами. Однак, навіть ставши звичною рисою теоретичного стилю, розщеплені конструкції за своєю природою (повнота перебудови внутрішнього мовлення) належать до прикладного стилю і тому "зловживання конструкціями з "розщепленим" присудком в ряді випадків надає науковому мовленню канцелярський характер"[100].
Також традиційною, але зовсім не завжди не обумовленою природою теоретичної мови, а лише модною її особливістю є широке застосування пасивних та безособових конструкцій, - результат прагнення елімінувати особу дослідника. Інша справа, що в теоретичному мисленні відбувається ніби персоніфікація абстрактних понять.
Синонімічні заміни тут відбуваються в першу чергу в напрямі від виду до роду. Будь-який термін, що стосується більш вузького поняття, може бути замінений терміном для відповідного більш широкого поняття, коли немає необхідності підкреслити обслуговуючу ознаку. За необхідності частого повторення одного й того ж видового терміну відкидають певні частини, замінюючи їх вказівними словами (цей, той, даний і т.п.).
Зрозуміло, подібні операції недозволсні в тих випадках, коли значення складових термін слів переносне чи змінено супроти прямого (пор. сліпа шахта, жива сила, сила удару, бо сліпа шахта не є видом чи типом шахти, а жива сила не належить до сил)[101].
А. П. Коваль називає наступний логічно обумовлений ланцюг синонімічних замін терміна, що відіграє роль домінуючого члена абзацу - підмета: вказівка на місце терміна в системі повідомлення ("Нарешті, можна розглянути останню підгрупу реакцій невалентних перетворень..."); загальна назва ("Реакція розкладу"); характеристика ("Всі реакції, котрі...; такі реакції під час яких") Зміна позначень може бути пов'язана і з перетвореннями і змінами, котрих зазнає предмет чи поняття. "Вихідні дані (нітрат) оформляються в наступному реченні другим терміном (прожарена сіль); надалі йдеться лише про частину продукту, котра, в свою чергу, називається діоксід церія. Ряд "нітрат-сіль" міг би бути ще розширений формулою чи дуже загальним поняттям типу "продукт, речовина" [102].
Часто зміна терміну вказує на межу фрагменту.
Доцільно опускати так звані перекриваючі складові терміну, що позначають такі його ознаки, котрі самі собою зрозумілі. Так, І. Квітко вказує, що складова "асиметричний" в терміні "знакопостійний асиметричний цикл" відображає видову ознаку і перекривається, не уточнює поняття в порівнянні з більш короткою формою "знакопостійний цикл", бо симетричних знакопостійних циклів немає.
Частою похибкою теоретичного стилю, пов'язаною з процесом теоретичного мислення, є формування в ході абстрагування паразитарних понять. Квазіпоняття - це своєрідні відходи мислення, котре систематизується.
З виділенням нових рис поняття у автора теоретичного твору виникає необхідність в їх називанні - термінотворення. З другого боку, процес стихійного термінотворення призводить до того, що для одного й того ж поняття створюються і закріплюються різні терміни. І хоч термінотворчість - процес для теоретичного стилю ще більш природний, ніж для художнього мовлення - створення неологізмів, ботеоретична творчість власне складається в формуванні понять, - виникаюча синонімія термінів досить небезпечна.
Основну небезпеку, з котрою зіштовхується автор теоретичного повідомлення, що відображає суперечність теоретичного стилю, описав ще І. Кеплер: "Якщо не дотримується необхідна точність в термінах, поясненнях, доведеннях і висновках, то книга не буде математичною (суворо науковою. - М. Ф.). Якщо ж точність дотримана, то читання книги стає дуже стомливим..."[103].
Компресія в плані змісту породжується природою творчого процесу, але зовсім необов'язково виступає позитивною комунікативною якістю теоретичного тексту. Авторові притаманно в пориві теоретичної творчості опускати необхідні для точного наукового опису слова, сполучення, навіть речення. Він не прояснює логічні відносини, "як саме собою зрозуміло" узгоджує слова і навіть використовує незвичне керування однорідними членами, які передають відтінки слів. Отже, доводиться відновлювати окремі елементи творчого процесу.
Активний творчий процес може призвести до того, що зосередившись на предметі, котрий описується, автор забуває про його зовнішні зв'язки. Це негативно впливає не тільки на об'єктивність опису, але й на комунікативну ефективність. Гублять не тільки в змісті, але й в комунікативному ефекті теоретичні твори, в котрих малопомітні зв'язки з філософією та іншими науками, з одного боку, та практикою, - з другого.
Надмірна формалізація викладу, підкреслена точність мислення також часто знижує комунікативний ефект. Про це писав великий німецький математик Вейль: "Сувора точність, досягнута математичним мисленням, привела багатьох авторів до манери викладу, котра повинна зчинити на читача такий вплив, так ніби він був замкнений в яскраво освітлену камеру, де деталі виділяються з однаковою ясністю, що засліплює, але без рельєфності. Я віддаю перевагу відкритому ландшафту під ясним небом з його глибинною перспективою, де світ чітко окреслених близьких деталей поступово зводиться на ніщо в міру віддалення до горизонту. Зокрема, гірський масив топології лежить для читача цієї книги поблизу горизонту, і тому ті його частини, котрі слід би розташувати на картині, подані лише в грубих рисах" [104]. Характерні, в цьому висловлюванні і розуміння твору як зображення, і заперечення одноплановості, не притаманне теоретичному стилю.
Автор теоретичного твору не креслить, як популяризатор чи автор прикладного твору, а повнокровно змальовує аналізовані і синтезовані явища, проникаючи в їх внутрішню суть і зображуючи її, показуючи, як вона розкривається в своїй суперечливості, в своєму русі, в різноманітності явищ.
Рух, початий в художньому опануванні світу, що уподібнює нове вже відомому, продовжується людською свідомістю на новому, витку спіралі - в художньо-теоретичному осмисленні світу.
Звичайно, що відображаючи особливості теоретичного мислення, теоретичний стиль відображає і його відтінки і тенденції - позитивні і негативні.
Ось як пише про це відомий фізик Б.В. Раушенбах: "... Слід би зупинитися на відмінностях в мисленні представників точних наук та мистецтвознавчих дисциплін.
Першим притаманна схильність до суворих законів формальної логіки, вони мислять ланцюжками взаємопов'язаних логічних ходів, для них природно прямувати по сходинках силогізмів від деякого висхідного положення "А" до деякого кінцевого утвердження "Я". Це стає можливим, якщо дати точні визначення всім поняттям і т.п.
Для представників науки про мистецтво характерні зовсім інші тенденції. Вони не прагнуть до довгих ланцюжків
Loading...

 
 

Цікаве