WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Українська преса про національні святині - Реферат

Українська преса про національні святині - Реферат

недалекоглядність. Оскільки в Україні багато храмів побудовані з дерева, то, на жаль, часто трапляються пожежі, які призводять до зникнення видатних пам'яток дерев'яного зодчества. Дерев'яні храми дуже поширені, зокрема, у сільській місцевості Центральної України і в Закарпатті. Закарпатські храми особливо й тому цінні, адже більшість старовинних храмів із дерева зроблені без гвіздків і клею. До нашого часу в Закарпатті збереглося лише кілька десятків таких церков, а в середині XVIII століття їх було близько 800 [8]. Архітектура закарпатських храмів ділиться на чотири групи. До першої групи належить бойківська будівельна школа з її тризубими, тридільними, триверхими храмами. У їх побудові проглядають давньоруські традиції. Другу групу складають храми лемківської будівельної школи. Вони теж тридільні, але перекриття зрубів у них втратило свою рівновагу, з'явилася більш динамічна композиція, що створюється нарощуванням висоти зі сходу на захід. Третю групу становлять церкви хатнього типу. В їх основі прямокутний зруб, який об'єднує центральну частину і бабинець (частина храму в кінці, де раніше стояли жінки - "баби"), та квадратний (вужчий або гранчастий) зруб вівтаря. Зруби покриті високими дахами, які своїми формами нагадують сільські житла. За побудовою і розмірами вони повторюють давньоруські храми цього типу кінця ХІІ століття в Чернігівському та Галицькому князівствах. Четверта група храмів - гуцульські хрещаті, одноверхі, а деколи три- і п'ятиверхі церкви. В основі їх плану лежить рівнораменний хрест, де поздовжній ряд приміщень за всією "схід-захід" доповнений з півночі та півдня двома боковими притворами.
Не краща за вогонь і відсутність смаку у новітніх реставраторів. Дерев'яні храми часто покривають бляхою, через що вони нагадують складські ангари. Був випадок, коли стіни старовинного храму оббили горизонтальними дошками, а в церкву вставили сучасні кухонні двері.
Згадуючи дерев'яну культову архітектуру України, неможливо пропустити Макаріївський храм - єдину в столиці дерев'яну церкву. Храм був споруджений на честь 400-річчя мученицької кончини Київського митрополита Макарія. Побудований він на горах Татарки, у 1897 році неподалік від тих місць, де, за переказами, на Щекавицькій горі було поховано "віщого" князя Олега, у місцевості, що носила назву Юрковиця [9]. Місце, де стоїть церква, і зараз вражає своїм "неміським" видом, як і сама церква. За архітектурою храм нагадує безліч подібних церков у сільській місцевості Центральної України. Після революції нова влада забрала у церкви приміщення школи і притулку, а згодом, у 1937 році було заарештовано настоятеля, а церкву пристосували під лимарню, зруйнувавши дзвіницю і купол. Відродження Макаріївської церкви почалося під час війни у 1942 році. У 1947 році храм розписував видатний український художник І.С.Їжакевич. Ікони Божої Матері "Несподівана Радість" і святителя Миколая "мокрого", написані ним для цього храму, стали відомими не тільки в Києві, а й по всій Україні. У 1989 році було розпочато роботи з відбудови куполів храму. Нині храм відновлено у його первісному вигляді, і він живе повним літургійним життям.
Сьогоднішній Київ важко назвати місцем храмів у повному розумінні цього виразу. Безбожна влада знищила більшість того, що мав Київ до революції, і, на жаль, більшість з цього уже не відродити. Відроджується Михайлівський монастир на одноіменній площі. Але, якщо про Трьохсвятительську церкву, що стояла на місці, де зараз знаходиться Міністерство закордонних справ, говорить назва вулиці, на якій знаходиться і сам монастир, то про Покровську церкву, яка стояла до ХVІІІ століття на місці нинішнього пам'ятника княгині Ользі - не говорить ніщо. Більшість жителів нинішньої Шулявки і не підозрює, що раніше тут була чудова церква в ім'я Марії Магдалини (за нинішньою станцією метро "Політехнічна"). Також ніщо не говорить нині і про існування ровесниці шулявського храму - Благовіщенської церкви (нині на її місці спортмайданчик середньої школи №21 по вул.Саксаганського, 64), і про так звану "Залізну церкву" на колишньому євбазі (нині пл.Перемоги), а про Троїцьку церкву на Червоноармійській вулиці в радянські часи нагадувала хіба що назва лазні (теж Троїцька), що колись була неподалік від церкви. Тепер немає вже і лазні. Ім'ям храму сьогодні називається ринок, що знаходиться напроти колишньої лазні, біля Олімпійського стадіону.
А що робити зі знищеними київськими монастирями? Сьогодні фактично з нуля відроджується Голосіївська пустиня. Її відродження стало можливим не тільки через те, що монастир (вірніше, місце, де він був) переданий у користування Церкві, а й тому, що місце, де був монастир (Голосіївський ліс), - "нерентабельне", а тому ніким не зайняте. По-іншому буде, мабуть, із відродженням Кирилівського монастиря на Куренівці (там зараз Психіатрична лікарня), або із Звіринецьким монастирем над Дніпром. На місці, де він колись стояв, планується розпочати його відбудову. Але тут же поблизу планується побудувати і 27-поверховий будинок для працівників іноземних представництв висотою 96 метрів [10]. Поруч буде також побудований супермаркет із тенісним кортом на даху. Про те, наскільки можливе таке сусідство з монастирем - звичайно, за умови, що монастир зможе відродитися (навряд, або Звіринецький монастир "спіткає" доля Михайлівського) - ніхто не думає. І зовсім важко буде хоч щось відродити від Микільського монастиря, що красувався на нинішній пл.Слави. На його місці зараз "красуються" колишній Палац піонерів (тепер Палац дітей та юнацтва) та готель "Салют".
Відродити Київ, відродити Україну в колишній духовній величі неможливо. Та і необов'язково відроджуючи, копіювати все, що було раніше. Життя йде, ставлячи нові умови і нові вимоги до нас. Замість старих поруйнованих святинь будуть поставати нові, але знати наше минуле ми зобов'язані. Народ без минулого не має майбутнього. І тим більше ми маємо знати ту культурну спадщину, яка дійшла до нас уцілілою. Щоб людина, не звертаючись до архівів, спеціальної літератури, могла б добре орієнтуватись в історичному минулому свого краю, їй можуть допомогти ЗМІ, як друковані, так і електронні. Вони, доступні всім, просто зобов'язані розповідати своїй аудиторії про нашу духовну спадщину, про її сучасний стан, про перспективи відродження. Адже відроджуючи святині своєї землі, людина більше зможе зрозуміти свою історію, і тому сильніше полюбити свою батьківщину. Сьогодні саме завдяки ЗМІ ми можемо найбільше дізнатися про національні святині. Слово - це сильна зброя, завдання ЗМІполягає у освіченні своєї аудиторії. І тому розповідати про наше культурне минуле - їх прямий обов'язок.
?
Література
1. Архітектурний почерк Степана Ковніра // Демократична Україна. - 1999. - 18 лист.;
2. Сервіс по-монастирськи // Вечірній Київ. - 1999. - 26 серп.;
3. Спасо-Преображенский Мгарский монастырь // Регион. - 1999. - 25 вер.;
4. Свято-Григоріїв (Бізюків) чоловічий монастир // Православний вісник. - 1998. - №1. - С.68-75;
5. Нове народження Глинської пустині // Урядовий кур'єр. - 1999. - 7 вер.;
6. Изъятие церковных ценностей в Лавре // Регион. - 1999. - 11 вер.;
7. Трагічна історія українських церков // День. - 1999. - 19 лист.;
8. Вогонь над храмами // День. - 1999. - 27 серп.;
9. Свято-Макаріївська церква в Києві // Православний вісник. - 1997. - №3. - С.30-37;
10. Дом с телескопом украсит Зверинецкую гору // Киевские ведомости. - 1999. - 2 вер.
Loading...

 
 

Цікаве