WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Сучасна рецензія, як жанр - Реферат

Сучасна рецензія, як жанр - Реферат

істинної творчості, що,отже, має вона свого роду "заразливі" властивості. З точ-ки зору перспектив розвитку жанру, наша терпимість до описово-рекомендаційної рецензії створює свого роду зачароване коло, вирватися з якого не так просто.
Я навіть сказав би, що для зміцнення свого авторитету нинішня рецензія мусить "працювати" на межі можливостей цього жанру. До того часу, доки основне призначення рецензії буде зводитися до вистав-лення оцінки за той або інший твір, розраховувати на істинну повагу їй не доводиться. Рецензія оцінювати мусить, та нехай би ця здатність рецензента була невід'ємною від його вміння збудити думку, порушити важливу проблему в ході аналізу твору, висловити не тільки судження, й роздум.
Усталеним є пов'язувати ці якості переважно зі статтею проблемного характеру. Але я не думаю, що вони (і в цьому переконує досвід великих критиків різних часів) протипоказані жанрові, про який мовиться. Не-хай це поривання жанру до максимального використання своїх можли-востей дістане якесь "негласне" визначення - скажімо, рецензія-стаття. Суть справи не в цьому - в тому, що рецензія повинна пориватися до виходу з тісних рямців констатації та опису позверхніх прикмет твору (полишмо це для анотації), має ставати не тільки диктованою тим або іншим письменницьким текстом, але і самостійною думкою автора. (До речі, незважаючи на невзаконеність терміну, більшість найцікавіших виступів з приводу нових книжок якраз і варто б зараховувати до рецензій-статей). У посиленні мислительної місткості публікацій жанру, про який мова, і вбачається мені найважливіша запорука його зміцнення та оновлення.
Як окремий різновид працюючих рецензій виділю рецензії-диспути. Їх усе ще не вистачає у літературному житті сучасності, оскільки не виста-чає самого уміння сперечатись, не з'ясовані належним чином методичні принципи, яких варто дотримуватись. Суперечка рецензента з рецензентом зводиться, як правило, до того, яку оцінку слід виставити за твір, - тобто зіштовхуються не так глибинні роздуми, як саме оцінки.
Що ж стосується суперечок рецензентів з письменниками, то тут справи ще гірші, адже дуже часто відбувається не рівноправний діалог, а те, що нагадує вирок судді звинувачуваному. Усе, звісно, залежить від якості твору, і я зовсім не закликаю до якогось "жеманничання" стосовно немічних публікацій. Але ось з автором, незаперечне обдарованим, су-перечка має бути саме на рівних. Менторство, набридлива повчальність, зверхність з боку рецензента - все це унеможливлює атмосферу су-перечки. 1 як ще часто така конструктивна націленість розмови просто відсутня!
Особливо недобру послугу жанрові виявляє схильність багатьох ре-цензентів до жорсткої альтернативності. "Так" або "ні", "позитивно - негативно", "згоден - не згоден" - так на практиці розставлено полюси у зразках жанру. Чіткість висновків бажана, однак доки ми не усвідомимо тієї істини, що альтернативна правота як у житті, так і в літературі зустрічається дуже і дуже нечасто, вдалих рецензій-суперечок нам не ви-стачатиме. Однозначність підходів не узгоджується бо з самою природою художньої творчості.
З цієї ж причини, до речі, треба переборювати погляд, згідно з яким незгода рецензента з автором конче пов'язується з негативним оцінюванням даного твору. Як же вміло сортуємо ми всі рецензії на позитивні й негативні, знову ж таки зводячи сутність будь-якої рецензії виключно до оцінки! Та ні ж - у деяких випадках (варто лиш пошкоду-вати, що зустрічаються ті випадки нечасто) вся річ - саме в неоднознач-ності питань, що їх висуває твір, у відмінності поглядів, концепцій, підходів письменника і рецензента. Сучасна література, надто проза, надає помітно зрослі можливості для активнішого звернення до цього роду рецензій-суперечок. Шкода - використовуються ці можливості слабко.
Можна почути: нехай рецензія живе один день, аби вона виконала своє призначення. Якщо мати на увазі наявність у літературному процесі значної кількості рецензій які не потрібні навіть і на один день, я зго-дився б: нехай! Тільки ж хай живе, а не лише інформує. А в цілому ж орієнтири треба брати вищі, адже по-справжньому мисляча рецензія не-помітно підключається до провідних тенденцій літературного процесу тієї або іншої доби. Отже, має всі можливості не бути забутою і завтра. Думи про сьогоденне і те, що націлене на перспективу сприймання, жанровій рецензії потрібні, як і художньому творові.
Часом висловлюються твердження, згідно з якими ледь не закономір-ністю виставляється той факт, що між оцінками рецензентом поточного літературного процесу та його оцінками істориком літератури існують "ножиці". Отже, мовляв, рецензентові нема чого претендувати на безпомильність - більше він має дбати, скажімо, про публіцистичну наснаженість свого виступу.
Однак цілковите передоручення оціночних завдань історії літе-ратури - аж ніяк не плюс літературній критиці, так само, як не є плюс і її цілковите розчинення в публіцистиці, дарма що публіцистична пристрасність критичного присуду - річ, що в ряді випадків може ставитися високо.
Що ж до стосунків з історією, то в певному розумінні критиці потрібно не тільки не відходити від останньої, а й ще наближатися до неї. Маю на увазі те, що критика повинна знати історію літератури, як і теорію. Згодьмося: без знання критики досліджуваного ним періоду історик літератури є немислимим. Тип же рецензента, котрий пише про той чи інший твір як про закинутий в океані острів, зовсім легковажачи, що десятками й сотнями ниток він пов'язаний і з сучасною, і з минулою літературою, у нас поширений. Що вже й говорити тоді про діалектичність критичного осмислення (хоч би оте - одиничне не існує поза загальним, і навпаки...)!
До речі, в ідеалі оцінки критика й історика літератури мають збігатися. Де межа, наприклад, між історико-літературною і суто критичною оцін-кою у більшості рецензій 1.Франка або М.Зерова? Ось чому висловлюва-ний іноді подив, що найкваліфікованіші критики відомі у нас як тео-ретики й історики літератури, особисто мені незрозумілий. Кому ж, як не їм, озброєним ґрунтовними знаннями як сучасного, так і минулого письменства, і бути найкваліфікованішими!
Сказаним я ніяк не обстоюю повний мезальянс між критикою та історією літератури. Однак зауважу: думка про те, що, взявши на себе обов'язок оцінювати, критика зайве входить у сферу історії літератури, цілком помилкова. Справді, і перша, й друга неможливі без оцінювання. Але якщо критикові-рецензентові іноді достатньо цим і обмежитися, то в історика літератури коло завдань незмірно ширше, і оцінка для нього - важлива, але далеко не вичерпна частина роботи. Та й, до речі, хіба секрет, що в основі переважної більшості оцінок істориків літератури лежать присуди саме проникливих рецензентів літературного потоку того або іншого періоду.
Отож обстоюю рецензію з думкою - допитливою, пошуковою, жи-вою. Усе, що позбавлене останньої, відношу, повторюю, до плісені, що вкриває цей відповідальний, незамінимий жанр.
Loading...

 
 

Цікаве