WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Структура публіцистичного тексту: загальні підходи до текстологічного аналізу - Реферат

Структура публіцистичного тексту: загальні підходи до текстологічного аналізу - Реферат

практичною спрямованістю, конкретністю визначень та рекомендацій; по-друге, стрункістю та цілісністю теорії, що грунтувалась на використанні досягнень логіки, психології та граматики для організації мовлення - а отже, тексту.
Риторика охоплювала всі сторони красномовства - від розробки матеріалу до техніки мовлення. Особлива увага приділялася доказовості мовлення. Були окреслені типи логічних ходів - т. зв. місця - докази "від людини","від місця дії", "від часу", "від способу", "від визначення", "від роду", "від виду" та ін.
Особлива роль відводилася загальним місцям, які служили для емоційного підсилення доказів (наприклад, міркування щодо поваги до людини, до законів, до держави та ін.). Притаманні всім типам мовлення загальні місця не були закріплені за певними контекстами.
Аргументи поділялись на природні (наприклад, свідчення очевидців) й штучні (встановлення логічного зв'язку між різними фактами). Для аргументованого розгортання теми служили опис, зображення факту, події.
Опис міг бути послідовним, поширеним або стислим залежно від цільової настанови. У мовленні виділялось чотири частини: вступ, виклад, доведення (або розробка) та висновки. Якщо ж мовлення, окрім усього, ще й деталізувалося, то до названих частин додавалось визначення теми, спростування доказів опонента, відступ. Як прийом використовувалася деталізація. Вона, у свою чергу, створювала враження повноти, вичерпності теми та емоційно-психологічної напруги викладу.
Поверхнева структура як засіб сприйняття тексту. Текст - це сукупність мовленнєвих дій, здійснюваних для досягнення певної комунікативної мети. Комунікативний намір автора виявляється у різних композиційно-мовленнєвих формах (повідомлення, опис, міркування), що є формами мислення й служать для оформлення тексту.
Ці форми відображають структуру процесу мовлення, типи та способи зв'язку елементів думки між собою і думок одна з одною, причому кожна з них перебуває у діалектичній єдності зі своїм об'єктивним змістом, який існує у двох видах: конкретний і структурний (Якубова Н.А., 1985).
При створенні тексту конкретний зміст детермінує вибір лексичних одиниць мовної системи, а структурний зміст визначає синтаксичну організацію тексту, тобто характер зв'язку окремих речень та елементів структури всередині кожного речення.
Дослідниками виявлена певна стереотипність різнорідних структур, що мають високий ступінь обов'язковості вживання тих чи інших мовних одиниць. Це пояснюється повторюваністю певних ситуацій, типових для публіцистики. Подібна тенденція властива не лише лексичному та синтаксичному оформленню текстів, але й принципам їх композиційної впорядкованості.
Для реципієнта є важливим те, що мовні одиниці (лексичні й синтаксичні, а також явища композиційної впорядкованості), що вживаються у тій чи іншій ситуативній формулі, характеризуються високим ступенем передбачуваності.
Реалізуючи свій комунікативний намір, автор створює цілісний текст як смислову єдність, яка має єдину структуру, визначену комунікативним задумом. Отже, на нашу думку, для реципієнта важливо адекватно задуму автора осмислити цю структуру, елементи якої перебувають в ієрархічному взаємозв'язку. Ця нерівнозначність проявляється як у більших композиційних частинах тексту, так і в надфразових єдностях, і в окремих висловлюваннях. Вершиною цієї ієрархії є домінуючий комунікативний задум автора, реалізації якого підпорядковується зміст усього тексту.
Таким чином, умовою осмислення будь-якого тексту як цілого можна вважати вияв і розуміння кожного з його структурних елементів, що є відносно самостійними і завершеними. Окрім цього, розмежування елементів композиційної структури виконує певне смислове навантаження, бо композиційно-смислове розгортання змісту відображає процес становлення смислу (Славгородская Р. В., 1983).
Суттєве значення для процесу осмислення має кожна з композиційно-мовленнєвих форм (опис, розповідь, міркування та його різновиди - пояснення, доказ, обгрунтування), що можуть бути присутніми в будь-якому публіцистичному тексті. Як і весь текст загалом, вони мають у своїй композиційній структурі вступ, основну частину та кінцівку. Ці форми відіграють роль орієнтирів, на основі яких виконуються важливі для розуміння перцептивно-осмислюючі дії.
Першим досить суттєвим орієнтиром при сприйнятті письмового й усного повідомлення є заголовок, який у редукованій формі виражає основний зміст тексту. По суті, заголовок має двоїсту природу, яскраво виражений ремо-тематичний характер, бо він спрямовує увагу реципієнта на те, що буде викладено потім, і водночас на те, що вже виражено у заголовку. З одного боку, заголовок змушує реципієнта залучати власний досвід для проникнення у смисловий зміст певних смислових частин тексту та їх семантичну ієрархізацію - будучи прогностичним чинником. З іншого боку, заголовок як явище рематичного характеру змушує реципієнта знаходити інформацію, що стосується вказаної у ній теми. Таким чином, заголовок (і підзаголовки) дають змогу реципієнту частково передбачити зміст тексту й цим сприяють його осмисленню. Отже, ці функції заголовка забезпечують явище рецепції.
У вступі до повідомлення звичайно вказується мета повідомлення та даються вихідні дані про предмет мовлення. Початком можуть бути або запитання, або спонукальні речення, які виконують контактно-установну функцію. Осмислення вступної частини повинне стати відправним пунктом для осмислення наступних частин тексту. Причому ця композиційна частина тексту будується максимально лаконічно й узагальнено, з використанням атрибутивних словосполучень, поширених означень, підрядних означальних речень і т. д. (Васильев Ю. А.), що вимагає від реципієнта напруженої уваги.
Найважливішу інформацію містить основна частина, якій притаманні динамічність, розгорнутість і зв'язність. Смислова цілісність тексту при цьому проявляється у повторенні певної термінологічної лексики, часто з використанням переструктурування (наприклад, іменник повторюється у формі дієслова). Зв'язність мовлення проявляється, зокрема, і в семантиці речень (насамперед у межах надфразної єдності), з якої складаються всі композиційні частини тексту, у тому числі і висновки.
У висновках коротко підсумовуються основні положення викладеної інформації, у зв'язку з чим вона відрізняється від інших частин лаконічнішим змістовно-насиченим викладом.
Наступним елементом поверхневої структури тексту є абзац. Він має особливу структурно-семантичну організацію, що проявляється у таких елементах, як зачин, розробка й завершення. (Для публіцистичного тексту характернішим є двочастинний абзац, що складається з ключової або основної фрази, яка виражає головну думку абзацу, й коментуючої частини.)
Усі частини абзацу виконують одне завдання - утворюють темо-рематичний ланцюжок, реалізуючи
Loading...

 
 

Цікаве