WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Структура публіцистичного тексту: загальні підходи до текстологічного аналізу - Реферат

Структура публіцистичного тексту: загальні підходи до текстологічного аналізу - Реферат

навпаки, від минулого до теперішнього, від простого до складного, від відомого до невідомого, від подібного до відмінного, від фактів одного порядку до фактів іншого, виділення, аналогії та зближення, використання контрасту та ін. - усе це допускає вільне залучення у текст емоційно-риторичних(художніх) структур, тоді як два інших способи викладу зорієнтовані на раціонально-логічні структури.
Жанрово-стилістична класифікація текстів. У публіцистиці, зокрема таких її жанрах, як нарис, репортаж, фейлетон, критичні замітки, полемічні статті, велике значення мають емоційно-риторичні структури. Раціонально-логічні ж структури домінують у жанрі передової статті, інформаційної замітки, огляду тощо (табл.).
Очевидними є близькість та деяка спільність (у структурно-стилістичному відношенні) текстів публіцистики з художньою та науковою літературою.
Отже, у межах кожного із функціональних стилів можна виділити тексти, в яких домінують раціонально-логічні структури, а також тексти, в яких виклад трансформується включенням емоційно-риторичних структур, що спричиняє зміну композиційно-стилістичних параметрів тексту і тим самим створює новий жанр, новий тип мовлення.
Механізм утворення тексту. У процесі мовленнєвого спілкування відбувається обмін повідомленнями та висловлюваннями (тобто текстами й субтекстами), у складі яких мовні одиниці - звуки, склади, морфеми й слова, синтагми й речення - є лише будівельним матеріалом. Авторові важливо знати механізм утворення з вихідного інформаційного матеріалу закінчених висловлювань і повідомлень у процесі їх реалізації в конкретних умовах спілкування.
Сфера комунікації
Домінуючі структури офіційно-ділова наукова побутова публіцистика
Раціонально-логічні постанова, ухвала, розпорядження, інструкція, акт, протокол наукова інформація, виробничо-технічна документація, дослідження повідомлюючий монолог, ситуативно зумовлений діалог передова стаття, інформаційна замітка, огляд
Емоційно-риторичні діловий лист, вільний діловий опис, доповідь науково-популярний виклад, навчальний драматичний монолог, ліричний монолог, "вільний" діалог репортаж, фейлетон, нарис, полемічна стаття, ораторська промова
Повідомлення - це цілісний, зв'язний, завершений за смислом, структурований, автономний та цілеспрямований твір мовлення, що реалізується у конкретних умовах спілкування.
Висловлювання - це зв'язний, відносно автономний та закінчений за смислом, структурно оформлений компонент повідомлення, що виконує в його складі часткове комунікативне завдання.
Мовний матеріал - це фонетичні та лексико-граматичні явища, побудовані відповідно до норм даної мови і поєднані одне з одним, також відповідно до цих, у процесі утворення висловлювань та повідомлень.
Повідомлення, на нашу думку, не можуть утворюватися безпосередньо з мовного матеріалу. Їхня структурно-смислова організація передбачає безумовне формування т.зв. проміжного прошарку - висловлювань (субтекстів), які щодо повідомлення (тексту) є його безпосередніми складовими (БС).
Як мовний матеріал, так і окремі компоненти тексту (тобто висловлювання) набувають своєї справжньої значимості, своєї реальної комунікативної цінності лише у складі тексту, в якому їхнє власне віртуальне значення стає текстовим значенням, а характер поєднання всередині речень і між ними визначається загальнотекстовою побудовою.
Основний лінгвопсихологічний принцип комунікативної стратегії - постійне нарощування напруги. Воно може бути екстенсивним й інтенсивним.
Екстенсивне підвищення напруги полягає в групуванні фактів і положень: ефективні факти йдуть за менш ефективними, сильні докази розміщуються після слабких і т.д. Інтенсивне підвищення напруги пов'язане з такою побудовою мовлення, коли кульмінація відчувається, наближена до кінця. У такому разі мовлення організовується динамічним співвідношенням зав'язки, кульмінації та розв'язанням конфлікту (розв'язки). Цим, на наш погляд, і визначається композиційно-стилістична єдність мовлення, завершеність викладу.
У публіцистичному творі автор звичайно:
- описує ситуацію, здійснює постановку питання;
- показує те, що повинно бути, на його думку, насправді, до чого він прагне;
- пропонує шляхи й засоби, які ведуть до мети.
За зовнішньою формою такий текст може бути суто інформаційним (об'єктивний виклад фактів). Проаналізуємо для прикладу структуру статті Є. Судака "Наскільки реальна українсько-турецька співпраця" ("Українське слово" від 26.02.1998 р.) (див. рис.).
Напрямок думки є прямолінійно-послідовним: через низку конкретизацій до висновків про панування "доволі небезпечного застою", який гостро суперечить первісній тезі про "приреченість" України й Туреччини на співпрацю. Цим автор підсилює враження читача про незадовільний стан українсько-турецьких відносин. Узагальнення журналіст будує за допомогою емфазиса "не завадило б", підсилюючи таким чином експресію через узагальнення. Парадоксально те, що автор прагне підкреслити значення суперечності. Отже, як бачимо, використавши цей композиційно-стилістичний прийом, автор досягає стильової виразності та змістово-логічної послідовності тексту, чим спонукає читача діяти цілеспрямовано - шукати вихід з проблеми, що назріла.
Усі види суджень грунтуються на об'ємних зв'язках понять. Тому, на нашу думку, судження - це насамперед упорядкована послідовність елементів, що складають обсяг поняття. Думається, що при складанні плану потрібно витримати єдину основу поділу. Ця основа дозволяє із множини предметних зв'язків, різноманітності відношень реальної дійсності відібрати певне, цілісне, необхідне в даному разі, а також забезпечує жорсткість та визначеність при групуванні матеріалу. Отже, логіка ідей повинна відображати логіку розвитку явищ.
Послідовність розкриття теми залежить від характеру відношень між поняттями. Розрізняють поняття тотожні (по-різному характеризують один і той же предмет), протилежні (обсяги не збігаються, зміст одного заперечує зміст іншого, зберігається можливість середнього варіанта), суперечливі (також не збігаються обсяги, зміст одного заперечує зміст іншого, але без збереження можливості середнього варіанта), співвідносні (обсяги не збігаються, зміст одного визначається змістом іншого, але послідовність викладу не регламентують), підпорядковані та підпорядковуючі (обсяг одного входить в обсяг іншого, допускається індукція та дедукція), підпорядковані третьому (обсяги не збігаються, входять в обсяг загальнішого поняття, допускається вільна послідовність, індукція чи дедукція щодо загальнішого поняття), поняття, що перетинаються (частковий збіг обсягів, допускається рух викладу від спільного до відмінного і навпаки).
У минулому правила та прийоми побудови тексту пропонувала класична риторика, яка характеризувалася, по-перше,
Loading...

 
 

Цікаве