WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Сугестивність інформації (про підтекст, його силу впливу) - Реферат

Сугестивність інформації (про підтекст, його силу впливу) - Реферат

пояснюється іноді маніякальна прив'язаність людини до одного видання: неспроможність або небажання призвичаюватися до нових способів мислення, невидимих загальновиданнєвих положень та концепцій змушує людину ціле життя триматися за газету або журнал, які, можливо, того й не варті.
Отже, ми з'ясували цікаву подробицю: оте невловиме, невидиме, що ми звемо інтелектуалізмом та сугестивністю, в цілому складає такий собі невеличкий внутрігазетний "абсолют", з яким у читача налагоджується стійкий інтелектуальний зв'язок. Що ж, облишмо закарпатьскі пристрасті та для порівняння, а можливо, і для з'ясування нових аспектів проблеми розглянемо ще один матеріал, на цей раз вже подієвий нарис - ". . .Пройшовши усі кола пекла" Зінаїди Загородньої з тієї ж газети "Час/Time".
Даний приклад суттєво відрізняється від попереднього: матеріал, що розповідає про подробиці судової справи про вбивство, побудований за дуже цікавим принципом контрасту. Прелюдія до нарису - метафора у вигляді уривку з Біблії, що символізує "кривосуд" Понтія Пілата. Перша частина виконана у художній манері, це фактично художня творчість. Детально змальовуються переживання героя у тюремній камері, а потім, у вигляді його спогадів, зорових образів - весь перебіг подій, обставини злочину. Тут присутній конкретний сюжет дії, сугестивність проявляється на макрорівні: сугестивна сама манера, сам стиль. Читач починає здогадуватися, що це - не просто побутове оповідання про вбивство на грунті п'яної бійки. І правда: друга частина вражає сухістю, вона містить цитати з судових постанов, з вироку, витримки з кримінального кодексу тощо. Фактично кожна з цих частин є начебто автономною, і жодна з них не створює повної картини. Перша - образна, але малоінформативна, друга - інформативна, але нецікава та важка для читання. І лише у співставленні одна з іншою обидві частини, доповнюючи одна іншу,зливаються у єдиний модульний текст. Історія, описана у вироку, наведеному російською мовою (див. аналіз попереднього матеріалу), не збігається з поданою у першій частині. Бажаний ефект - відчуття несправедливості, зневіра в судовій владі - досягається якраз цією невідповідністю. Ось яскравий приклад сугестивності на рівні концепції, - і тим часом на образному рівні сугестивності фактично немає. Перша частина виконує роль ілюстрації до другої, це ніби яскрава картинка, передісторія трагедії, і читач, виявляючись посвяченим у правду (в якій він не сумнівається - для читача є аксіомою правдивість першої частини), переживає несправедливість суду, який за випадкову загибель нападника засуджує героя на 8 років ув'язнення. Сугестивність даного твору є зрозумілою лише в сучасному політичному, історичному, культурному контексті.
До речі, це також досить важливо. Дуже важко зрозуміти сугестивність твору, не будучи посвяченим у таємниці історії, політики, культурного життя сучасної йому доби. Інколи від того сприйняття твору міняється на гірше, інколи твір просто набуває нового звучання. Приміром, наші діти читають твори про Халлівера (Гулівера, як по-радянському) Джонатана Свіфта, як казки про велетнів та карликів, тим часом як це - сатира на сучасний йому політичний лад. Те, що кожна фраза книжки має багатоповерховий підтекст, і зноски до Свіфтових творів займають стільки ж, скільки й вони самі, не заважає аніматорам знімати на їх основі симпатичні мультфільми (без усякої сугестивності!), а дітям - без усякого аналізу їх дивитися. Хоча, напевно, Свіфтові, якби він був живий, це навряд чи сподобалося б. Сьогодні ми не можемо знати, чи є сугестивність у "Слові о полку Ігоревім", у літописах Грабянки та Самовидця. Можливо, тогочасні спудеї переказували конкретні сцени звідти як анекдоти? Більше того - навіть сатиричні твори радянської доби стають нашому поколінню незрозумілі й дивні, тим часом як наші батьки сміялися в них над кожним словом. Контекст завжди важливий, винятків тому немає. За що іменем Івана Франка назвали місто Станіслав, і ще купу всього, якщо він у польській газеті писав "Nie kocham rusinow"? Бо знали контекст, знали внутрішній стан поета на момент написання цієї антинародної фрази.
Не знаючи політичного та історичного контексту, можна "заплутатися" не тільки у складному, сугестивному художньо-публіцистичному матеріалі - навіть у аналітичному. Зробімо спробу:подивімося на такий матеріал з погляду людини, яка живе, приміром, в Австралії. Для цього оберемо, приміром, статтю "Київський скандал з орденом для Єжи Гедройца. Великий поляк не прийняв маленької української відзнаки" Богдана Осадчука (та ж сама газета "Час/Tіme").
Отже, суть матеріалу: у Франції живе великий польський видавець, політик, культурний діяч Єжи Гедройц, який багато зробив для всього людства, ну і для України, звісно. Поляки в Україні та українці в Польщі підкинули Президенту України ідею надати Гедройцу яку-небудь державну нагороду. Але адміністрація Президента переплутала факти, назвала Гедройца громадянином Франції, нагороду дала досить другорядну, і поляк відмовився. Це, звісно, для України ганьба.
Але це все зрозуміло людині з України кінця ХХ століття. А в антипода зразу виникає ряд запитань:
1. Чому відносини між Польщею та Україною необхідно було виправляти?
2. Чому "відносини з Польщею були б гірші, ніж з Росією"?
3. Чому представники уряду України повинні ходити на виставку на честь Гедройца?
4. Чому, щоби Президент зробив все вірно, треба було заручитися підтримкою відомих політиків, інтелектуалів та польського посла в Києві?
5. Чим відзнака "За заслуги ІІІ ступеня" гірша за орден Ярослава Мудрого?
6. Що таке Банківська? Чому там повинні знати, що за величина - Гедройц?
7. Хто такі "партачі в Варшаві та Києві"? Хто в Варшаві вплинув на цю подію?
Власне, це - тільки основні запитання. Напевно, у людини, взагалі не обізнаної на Україні, виникло б їх набагато більше. Але я, хоч дещо розуміюся на тих справах, сам не на кожне з них знаю відповідь. Відповіді на ці та деякі інші запитання, власне, формують підтекст даного матеріалу. Якби відповідь на кожне з них вставити до статті, як коментар, вона позбулася б підтексту і була б скоріше інформаційним, аніж аналітичним матеріалом.
Отже, цей матеріал має саме таку форму, яку він має, тільки тому, що читачі "Часу" знають відповіді на всі ці питання. А можливо, знають навіть більше, ніж ми тут передбачили, і зуміли вловити набагато глибший підтекст, ніж очевидний для нас. А антиподові, напевно, доведеться читати австралійські газети і втішитися тим, що в них пересічний українець так само нічого не зрозуміє.
Знання контексту визначає ступінь сприйняття
Loading...

 
 

Цікаве