WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Сугестивність інформації (про підтекст, його силу впливу) - Реферат

Сугестивність інформації (про підтекст, його силу впливу) - Реферат

промисловості, яка, як передбачається, має бути знайомою читачеві. Ця вказівка викликає у читача підсвідомі згадки або асоціації і формує його ставлення до даного факту (яке могло б і не сформуватися, якби не ця ремарка). Риторичний характер запитання, по-перше, вказує на незавершеність цього присуду ("можливо, "Троянді Закарпаття" ще й не кінець, - все в наших руках"), по-друге, знов-таки дає читачеві простір для роздумів.
2. Автор використовує статистичні дані, але, добре відаючи, що голі цифри і факти мало кому про що кажуть, коментує їх майже скрізь, надає їм художнього оформлення, оздоблює. Втім, відсутність коментарів до факту інколи робить його сугестивним. Наприклад:" Худобинка, що її продає КГСП, в середньому важить 277 кілограмів, свинка - 80. Та й такої негусто. . . " Для людини, що не знається гаразд на тваринництві, ця інформація про масу тварин нічого не значить. Але замість того, щоб для порівняння наводити середні показники, автор наступною фразою вказує на те, що така маса є малою або й мізерною. Людина ж, якій наведені цифри зрозумілі, просто не вловить цього підтексту, сприйнявши факт як факт, без спонукання до аналізу.
3. Мова - дуже і дуже важливий аспект. Вона завжди є непрямою вказівкою на мовця: інколи одне слово через мову, з якої воно походить, малює цілісний характер людини, якій воно належить. Наприклад, замість того, щоб вказувати на те, що в Ужгороді та в цілому у закарпатських містах населення паталогічно русифіковане, автор розшифровуєабревіатуру "РіО" як "Ратушняк и остальные", наводить цитати з агіток ужгородського мера російською мовою - і читачеві вже не треба нічого пояснювати. Позаяк ім'я Ратушняка в тексті згадується у контексті злочинності й мафії, читач підсвідомо асоціює російську мову, ненормальну дл Західної України, та ці реалії, чим і досягається - на сугестивному рівні - реалізація концептів, задуманих автором.
4. Викриття ідеї "русинства" за допомогою цитат з "русинських" віршів. Автор не стверджує, що русинів не існує: обмежившись бранням цього слова в лапки та тезою про те, що "русинської мови я не чула", О. Наливайко переходить до віршів:
"Усьо в нас было, ги в люди:
Йивропа - мати нам єдина!
Айбо в єден нещасный динь
Нас поневолила Вкрайина. "
Звичайно, з етнографічної точки зору подібні вірші, яких наведено кілька, являють собою неабияку цікавинку. Але ж для національно свідомого українця вони навіть не за змістом - за формою жахливі, бо писані на "язичії" - синтетичній мові закарпатських русинів (яких автор для підсилення ефекту іменує "путкарпатськими"). "Язичіє", нагадуючи українську мову за лексикою, потворне за формою, що підсвідомо формує думку читача стосовно усього "русинства". Якщо на початку розкриття "русинської" теми читач міг поставитися до них байдуже та толерантно, то наведені вірші - які насправді є твором дилетанта, політичного агітатора, але волею автора непрямо вкладаються у вуста всього "русинства" - не можуть не викликати різкої антипатії до тієї видуманої культури, до якої вони належать. Сформувавши ж цю антипатію та закріпивши її додатковою цитатою, О. Наливайко сміливо - посередництвом "проміжного" уривку: "Отже, хто смикає за ниточки оперетково-маріонеткових "русинських" угруповань?Га, пане Устичу?Чи не адміністрація, бува?. . " - переходить до викриття посадових осіб, що є винуватцями безчинств. До речІ, вживання їхніх прізвищ у контексті русинської "комедії" також готує підгрунтя для негативного ставлення читача.
5)Особиста думка автора, висловлена як у вигляді метафори, так і прямо - основна характерна риса есе. Звичайно, засилля суб'єктивних суджень не може бути конструктивним фактором інтелектуалізації тексту, не сприяє сугестивності. Але, якщо суб'єктивна думка присутня у розумних межах, вона не тисне на читача, а допомагає, враховуючи наголошене автором, виробити власну думку з цього приводу. Приклади: "Зізнаюся, спершу поставилася до "Співанок" як до такої собі етнографічної цікавинки. Аж гульк! - "цікавинка" не лише етнографічна. . . " , "Не маю бажання коментувати - бридко. ", Автор мимоволі стає очима читача, а для цього треба враховувати його основні інтереси, висвітлювати саме те, на що неодмінно повинен звернути увагу читач. Тим часом як художник, пишучи художній твір, може дозволити собі усяку модифікацію ідеї, теми, жанру, забуває про читача та заглиблюється в себе - "пише для себе", журналіст мусить повсякчас нести на собі тягар відповідальності перед читачем.
6) Зрештою, треба вказати на деякі поняття, якими автор оперує, не розшифровуючи їх, припускаючи, що читачеві газети "Час" вони знайомі та близькі. Ще раз наголосимо на тому, що журналістський твір завжди орієнтований на аудиторію певного інтелектуального рівня та приблизно однакових політичних переконань. Для читача газети "Товариш" цей матеріал, хоч який він ідеальний та модульний, був би незрозумілий, дикий та осоружний, позаяк половину понять малограмотний комуніст би просто не зрозумів, а те, що зрозумів би, не було б для нього прийнятно. Поняття "українська нація", "українська державність", "український націоналізм" та інші становлять у рамках даного видання, сказати б, своєрідні "надконцепції", які формуються у різних матеріалах та підтримуються постійно. Вони не можуть вважатися концепціями самої газети, але їх приймають як даність, як базис і як основні поняття, які можна не називати, але які завше присутні (в газеті навряд чи набереться 10% матеріалів, що не містили б цих понять). Подібні "надконцепції" можуть бути в тій чи іншій формі виявлені у кожному виданні: скажімо, у газеті "Бізнес і політика" це "економічна криза", "політична інтрига", "безлад" тощо. Вони також грають та сугестивність, з іншого ж боку - кодують інтелектуальну інформацію, роблячи її закритою для непосвячених читачів. Приміром, людина, не знайома з національною політикою України, не зрозуміє сугестивності даного матеріалу, і ефект не буде досягнутий.
Здається, це кодування інформації - прикрий побічний ефект, якого хотілося б уникнути. . . А ні. Бо, якщо звести його на нуль, ми виходимо до конспективного варіанту, що наведений на початку цього розділу. Людині, яка є постійним читачем газети "Час" і знається на національних проблемах, буде дивно й неприємно бачити пояснення таких елементарних, як на неї, речей. (Згадаймо Гашекового "Швейка" : "Ви знаєте, що то є клейстер? Клейстер - це клей!") Тому автор бере за аксіому те, що читач на тому знається. Новий же читач "Часу" за допомогою інтуїції та загальної ерудиції згодом сприйме ті "надконцепції", що властиві цьому виданню. До речі, цим почасти
Loading...

 
 

Цікаве