WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Синтаксис тексту - Дипломна робота

Синтаксис тексту - Дипломна робота

образи предметів і явищ, відтворювані в свідомості, виступають як відображення об'єктів дійсності, зв'язок якихосмислюється. Просте їх позначення має номінативний характер і, природно, не містить повідомлення, котре формується лише в результаті "поєднання уявлень". Номінативний характер мають і ті предикативні одиниці, які в складному реченні виступають як "розгорнуті члени речення, набуваючи вигляду підлеглих речень, наділені великими можливостями деталізації висловлюваної думки"[21].
Речення, як відомо, має форму предикативної одиниці (якщо це просте речення), й поєднання предикативних одиниць(якщо складне), котра складається або тільки з предикативного центру, або предикативного центру та компонентів, що слугують для його поширення. Не всяка предикативна одиниця є реченням, а тільки та, котра містить компоненти, сукупність яких формує елементарний зміст, що має самостійне інформативне значення в умовах контексту. Слід зазначити, що предикативна одиниця, котра являє собою речення, крім конструктивних ознак, має інтонаційні та пунктуаційні ознаки. Найзначущішою з них є завершальне(кінцеве) звучання речення, яке вперше з'являється саме наприкінці його, а потім уже на базі речення присутнє в інших одиницях. Розділові паузи, що обрамовують речення, мають багатозначний характер, їх диференційований аналіз у зв'язку з описом різних одиниць потребує спеціального інструментального дослідження. Традиційно прийнято вважати знаком, що сигналізує про межі речення, крапку (або крапки, знаки запитання чи оклику, котрі виступають у їх ролі). Але крапка звичайно ставиться в кінці фрази, а оскільки обов'язковість її суміщення з реченням піддається сумніву, то пунктуаційним показником речення може бути, на наш погляд, тільки наявність розділових чи видільних знаків, що оформлюють конструктивний склад предикативної одиниці, її інтонаційний початок і завершення, - але не вибір якогось конкретного знака.
Розглядаючи поставлену проблему, доцільно вибрати методику дослідження, оперту на синтез напрямів аналізу, що випливають із принципів "від форми до змісту" й "від змісту до форми".
Методика дослідження, що грунтується на об'єднанні аналізу від форми до змісту й від змісту до форми, має цікаві, глибокі традиції у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві. Взірці таких досліджень у галузі семантико-синтаксичних проблем представлені у працях Н. Д.Арутюнової, Г. О.Золотової, Г. В.Колшанського, В. Г.Гака, Т. М.Ніколаєвої, Г.Данеша, П.Сталла, П.Адамця та інших.
Про типологічне обгрунтування цієї методики писали О.Єсперсен[22], С.І.Берштейн[23], ці питання розглядає А.В.Бондарко в. системі теоретичних аспектів формування фукціональної граматики[24]. А.В.Бондарко висловлює важливу думку про те, що сутність об'єднання двох видів аналізу полягає не просто в застосуванні їх одного за одним, а в постійному їх чергуванні, взаємопроникненні: "В постійному чергуванні розглядуваних напрямів аналізу на різних його етапах (чергуванні, зумовленому певними цілями аналізу на кожному етапі), у використанні результатів підходу від форми до значення в разі підходу від значення до форми (і навпаки) й полягає синтез двох розглядуваних підходів"[25]. Ні зміст, ні форма мовних побудов не є чимось первинним, - первинна функція, вони ж перебувають у постійній координації, взаємозумовленості. Тим-то критеріями виявлення меж речення як семантико-синтаксичної одиниці є аспекти змісту й форми в їхній постійній взаємній співвіднесеності та взаємозумовленості. Функціональна відмінність і єдність відповідно визначають відмінність і єдність змісту й аналогічно - відмінність і єдність форми. Ця закономірність кладеться в основу розмежування речення і схожих на нього одиниць.
Представлена системна сукупність підходів до виявлення речень у тексті пропонується нами як одна з можливих методик дослідження, новизна якої полягає в самій проблемній спрямованості, в обов'язковості орієнтації на контекстуальний характер формування семантики й конструктивних ознак речення, в комплексному врахуванні єдності семантичних, конструктивним і власне комунікативних аспектів мовних побудов.
У літературі висловлюються окремі думки про комунікативну виділеність деяких підрядних речень[26], передусім приєднувального (сполучникового) типу[27], суттєві в цікавому для нас плані спостереження над двобічним та однобічним характером підрядного зв'язку в різних типах складнопідрядних речень та осмисленням на цій основі комунікативного значення компонентів складної конструкції, висновки про вияв близькості структурних відношень у складному реченні й текстових побудовах [28], про варіативність інтонацій у комунікативне значущих утворах[29]. Ми ставимо питання про необхідність послідовного з'ясування закономірностей функціонування речення в тексті та пов'язаних із цим його контекстуальне зумовлених трансформацій, реальних мовленнєвих меж.
Наведені вище міркування дають можливість виробити конкретні методичні прийоми уточнення меж речень у тексті. Виходимо з того, що типовий зміст речення - це значення, яке повідомляє одну окремішню (елементарну) думку про дійсність, а типова форма - предикативна одиниця (або поєднання предикативних одиниць), конструктивні й інтонаційно-графічні засоби якої слугують для вираження та виділення цього сенсу в мовленні.
У результаті пофразового аналізу визначаємо наявність у фразі однієї чи більшого числа предикативних одиниць. Потім аналізуємо, які з них є самостійними, а які не є такими, входячи до складу інших. Для цього в лінійній послідовності з'ясовується конкретний зміст предикативних одиниць, який визначається з урахуванням контекстних зв'язків, логічної зумовленості формування сенсів. У результаті уточнюється реальне самостійне речення й саме та предикативна одиниця, котра його виражає, а отже - й межа даного речення. Передусім на цій основі вичленовується перша достатня елементарна смислова одиниця, решта аналізується з таких самих позицій у свою чергу. В разі необхідності застосовується "інтонаційна перевірка" меж речення, котра допомагає пересвідчитися в правомірності їх визначення, а також розмежувати зовні схожі, але структурно різні конструкції. Якщо виявиться, що типовий зміст речення співвідноситься в контексті з нетиповою формою (відокремленими, парцельованими конструкціями), то слід припустити існування в мовленні формальних аналогів речення, що виникають у таті контекстних трансформацій.
Контекстуальна варіативність речень з підрядною частиною
Особлива смислова рухомість характеризує побудови, що мають зовні однакову форму й тому називаються одним найменуванням - складнопідрядні речення. В результаті проведеного дослідження виявилося, що, крім конструкцій, котрі справді є реченнями, в тексті функціонують поєднання речень, які збігаються з ними за формою і в яких компонент, маючи вигляд підрядного, є неповним, а слугує для пояснення, коментування, розгортання попереднього, тобто розкриває вже інші, ніж у
Loading...

 
 

Цікаве