WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Початки барокової асиміляції української публіцистики - Реферат

Початки барокової асиміляції української публіцистики - Реферат

спільноту.
У цю критичну мить на громадянську арену виходить соціальна верства, що досі перебувала на другорядних ролях, - міщанство. Воно "націоналізувало" ідеологію й очолило оновлення суспільного життя. Своєю активністю йому вдалося переконати громаду "преградиша черленими щити" від навали папістів. Організовані у своєрідний православний церковний орден, братчики кинулись рятувати віру й українство, асимілюючи з католицизму єзуїтську опорну силу на користь традиційній старожитності [4].
Українська православна церква з відновленням митрополичої кафедри в Києві формує власну доктрину, що набуває характер політичної альтернативи з одного боку державній релігії, католицькому прозелітизму, з іншого - месіанській ідеї "третього Риму" східниходновірців. З бездіяльного стану "німої й скривдженої" вона переходить до цілого комплексу рішучих заходів: сакралізації столиці, її монастирів, священних реліквій, популяризації культу старокиївських подвижників, пропаганди ідеї українського патріархату.
Ідеологи Києво-Печерської лаври, відчувши нагальну потребу в друкованім слові - носії соціальної інформації, заснували потужну друкарню. Архімандрит Єлисей Плетенецький, "перший сподвижник книжної справи в Києві при його відродженні" (М.Максимович), "ценою сребла" братії викупив у галицьких Балабанів "пилом припалу" Стрятинську друкарню, а заразом переманив до печерської обителі вчених земляків - Йова Борецького, майбутнього митрополита, Захарію Копистенського,свого наступника, "головних тружеників" Памву Беринду та Тарасія Земку. Київське друкарство на відміну від галицького та волинського не було понівечене замороззю," тому й буйно розцвіло воно відразу і ясно засвітило на цілу Україну" [5].
Передмови до печерських першодруків стали творчою лабораторією опанування бароковим літературним стилем. "Првейшую жит своих рукоят" справою печерці згодили видруковати вперше на Україні солідний і розкішний "Анфологіон"("Книгу піснословленій церковних"), але її набір затягнувся. Тому вирішили швиденько "предпослати книгу малу аки предитечу" шкільний "Часослов"(1616). У передмові до первенця київського друку Є. Плетенецький зізнається, що на цей несподіваний крок він "умолен бив правовірними, яко да исплонится требованіє, єже в училищех в православном граді Кієві, и в прочіих". Ніби упереджуючи докори зловтішників у неоригінальності, "яко уже не єдиною, и не от єдиноя Типографіи произиде книга сія", розвиває думку на побутовому рівні: добрий товар завжди купується на торжищі, речі частого користування завжди користуються попитом; так і молитва є "діло всегдашнеє", її ніколи не буває забагато; от і починаємо друкарську справу з молитовника, щоб угодити церквам православним.
Колективна передмова до врешті виданого "Анфологіона"(1619) містить цінні факти про те, як постала Печерська друкарня. Вони свідчать, що Плетенецький дійсно купив Стрятинські верстати, які відразу пустив в оборот, що рішення про першу книжку приймалось "купно с всими, иже о Христі братіями". Ченці вітали винахід книгодруку як "божествноє промишленіє, єже вся к спасенію человеческому строящеє". Рукописне слово мало обмежений інформаційний простір і було недоступне "многорачительному и люботрудному", особливо "ленивому уму".
У передмові до "Бесід на 14 послань ап. Павла" З. Копистенський порівнює внесок "мужа благих желаній" Є. Плетенецького з заслугами покійного князя К. Острозького. Проводиться цікава стилістична паралель між сподвижниками на візуальному рівні: обидва дожили до глибокої старості, осяяні розквітлою сивиною мудрості.
В одній із перших проповідей у сані архімандрита "Хрест Христа Спасителя"(1632) Петро Могила в посвяті звертається до князя Єремії Вишневецького із закликом триматися старожитної віри, адже його батьки були православними, переконує мандруючого вельможу наслідувати приклад предків, щоб "и сам при отчистой своей вірі зоставати и подданних в той же државати рачил". Молодий ігумен відчував, що українці опинилися між двома світами: проєвропейською Польщею і деспотичною Московією. Він намагався мирно поєднати ці два світи і дві культури, був вірний традиційній релігійній догмі, але у вищих формах культури нової доби. Могила не розділяв погляди свого колишнього наставника Йови Борецького, який виступав за приєднання до Москви, а віддавав перевагу автономному розвиткові України в складі Річі Посполитої.
Досить консептивною виглядає передмова до "Тріоді цвітної"(1631), яку П. Могила присвятив брату Мойсею, молдовському господарю з побажанням "не токмо в політичеських упражнятися, но і в духовних обучатися". У передмові-посвяті подані "політичні" поради, далекі від основного тексту церковних служб, перераховані шляхетні риси ідеального державника: брати на службу мужів благих і благочестивих; у суді спершу вину з'ясувати, а тоді вже вирок оголошувати; жити в мирі з сусідами; за свободу вітчизни мужньо стояти; воювати лише з ворогами, а "незлобивих" щадити. У духовних настановах міститься власна програма діяльності ієрарха, яка вщерть наповнена напруженням, динамізмом, пристрастю. Передусім православній вірі поклонятися та її поширювати, викорінювати ідолопоклонство і "сатанинські умишлєнія", бути ктитором, будівничим і благодієм церков і шкіл, взірцем благочестя й справедливості.
Людина Бароко сповнена емоцій і контрастів. Авторитарна й авантюристична, розгублена перед неминучістю смерті й тверда в досягненні мети, самозакохана й захоплена ідеями захисту віри та отчизни. У ній поєднується непоєднуване: "цнота і водночас схильність до сваволі й насильства аж до розбою; ортодоксія і єресь, любов і ненависть" [6].
Захищаючи права лаври та інших православних церков, Могила творив і діяв по-молодечому сміливо й беззастережно. За оцінкою А. Жобера, він ховав під чернечою рясою козацьку войовничість і деспотичний темперамент молдавського воєводича. Угода з братством охороняла від нападу консервативних міщан і давала надійний захист запорожців. Могила формував озброєні загони з монастирських слуг і силою повертав загарбане уніатами. У протестаціях від потерпілих архімандрит змальовувався розбійником, а в його уста вкладалися неблаговидні тиради: "кажу вас на ринку повішать, зрайци нецнотливіи"; "навежу вас в
Loading...

 
 

Цікаве