WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Преса України в період від проголошення свободи до незалежності - Реферат

Преса України в період від проголошення свободи до незалежності - Реферат

важким випробуванням не тільки для колишніх комуністів, чия ідеологія зазнала такого нищівного удару, а й для націонал-демократів, їхніх головних опонентів. Здобута влада зобов'язувала брати на себе й відповідальність за хід історії, а це передбачало нагальну необхідність консолідувати суспільство на кількох головних напрямках. Масова свідомість, звикла до існування в межах однієї ідеології та до вживання згори спущених готових істин, відвикла випрацьовувати їх самотужки, вимагала силою власної інерції чогось такого ж масштабного й зрозумілого на кшталт будівництва комунізму.
Але такої єдиної ідеї в обстановці роздрібу й розбрату суспільству запропоновано не було.
Правобережна Україна, і особливо західні області, швидко й майже одностайно перемінили полярність та почали активно розробляти тему національного відродження, уславляючи імена Бандери, Мельника, Коновальця тощо. В цьому сказався історичний досвід регіону останніх століть, переважно аграрна економіка, як передбачала певну економічну незалежність від колишніх радянських республік.
Натомість лівобережна Україна, і в першу чергу Донбас, історично тяжіли до північного сусіда. Крупні підприємства великих міст, потужна промисловість вимагали для свого існування підтримки мільйонів зв'язків з суміжниками, постачальниками, сировинними базами в усіх колишніх радянських республіках. Історія створення промосковської Донецько-Криворізької республіки майже одночасно з ЗУНР в Галичині ясно показувала, що ці регіони здавна стояли спиною одне до одного. В умовах комуністичного приневолення думок і діянь це протиріччя було загнано вглиб, забрано з активу масової свідомості обох регіонів. Можливість вільно висловлювати думки раптово показала, що їхні прагнення драматичним чином не співпадають. Преса за новою звичкою насамперед висвітлювати болючі проблеми суспільства фактично роз'ятрювала цю проблему.
Після того, як до початку 1993 року виявилися перші наслідки історичного повороту 1991 року, реалії виявилися такими, що фактично країною правили, за дотепним визначенням преси, "старі партбюрократи, нові фінансові угрупування та племінні карпатські вожді". Це підкріплювало розділеність, дезінтегрованість і політичного життя, і світу ЗМІ, і, відповідно, масової думки.
В обстановці ідейної невизначеності, викликаної крахом комуністичної ідеології, плюралізмом думок, відсутністю єдиної інтегруючої ідеї для всіх територій і верств населення частина преси почала інстинктивно тулитися до владних структур, друга свідомо від них віддалятися.
Однак обидві лишалися у вкрай скрутному економічному становищі: дедалі пустішали місцеві бюджети, на які розраховували перші - і все більше занепадав ринок реклами, на який покладали свої надії другі.
Стрімке кількісне зростання від 2263 назв газет у 1992 р. до понад 6 тисяч у 1998 році, від близько 70 ТРК до майже 850 у тих же роках та від менше сотні до 800 видавництв не означало ніякою мірою успіху: адже сумарно аудиторія друкованих ЗМІ зменшилась у 8-10 разів (згідно з тиражами видань), а "електронна преса" через брак кадрів для створення власного програмного продукту та нестачу грошей для придбання обладнання та високоякісних ліцензованих закордонних програм перебивалися довготривалими музичними "марафонами" та копіями нізькопробних американських фільмів, які за технічними параметрами взагалі неможливо було випускати в ефір. Місцеві студії ТБ фактично зайнялися перенесенням репертуарів відеосалонів на масову аудиторію.
Контент-аналіз змісту мікрофонних папок за 1992-1997 рр., проведений в Луганську Н. Каркачовою, дозволяє зробити кілька висновків щодо динаміки тематичного та організаційного розвитку на обласному державному радіомовленні. Так, перевищило 80 процентів ефірного часу в останній досліджуваний рік висвітлення життя лише обласного центру замість 55 і менше процентів у перші роки. До цього призвело зменшення кореспондентської сітки по області через нестачу коштів на утримання місцевих (міських, районних) редакцій радіомовлення. Відповідно стали занепадати теми сільського господарства, жанр радіоінформації, почали кількісно розбухати інтерв'ю як порівняно простіші в плані їхньої організації. Кількість критичних виступів радіожурналістів, і без того невисока на початку, впала майже до нуля. Натомість сильно зріс і без того чималий ефірний час виступів політичних діячів, депутатів, чиновників держапарату.
Вибухоподібне зростання кількості осередків преси вкрай загострило проблему кадрів. Ті люди, які, скориставшись наданим за законом правом, заснували власні видання чи ТРК, у більшості своїй не мали ні спеціальної освіти, ні досвіду творчої роботи в редакціях чи керування ними. Колишні вчителі, клубні працівники, у кращому випадку журналісти низових структур старої преси хоробро взяли на себе відповідальність за власні видання, студії - і швидко збанкрутували, якщо не фінансово, то професійно.
Найгіршими виявилися три їхніх невміння:
- політичне: будувати стосунки з владою,
- професійне: робити якісний, конкурентоспроможний продукт,
- наукове: розібратися на теоретичному рівні в проблемах, які життя поставило перед ЗМІ, тобто невміння будувати стосунки з наукою.
Решта помилок випливала з цього, поглиблюючи кризові явища.
Саме тому у ході відвертих дискусій у рамках програми "Таціс", що тривали для керівників ЗМІ СНД від грудня 1994 р., їх учасники дійшли єдиної думки, що саме підготовка журналістів є одним з центральних моментів при подоланні спадщини надмірно централізованої держави - так званих "людських ресурсів" або "human resources".
Найпершою причиною було те, що багато редакторів і непоганих, досвідчених журналістів виявилися неспроможними вистояти й перемогти в цілком нових умовах - у боротьбі з кризою та у конкурентному протистоянні. "Демократична Україна" втратила тираж від близько півмільйона в середині 1980-х, коли вона виходила як "Радянська Україна", республіканське офіційне видання Верховної Ради УРСР, до 12 тисяч примірників.
"Літературна Україна" протягом перебудови була володаркою дум національно-демократичної опозиції та зуміла підняти на цій хвилі тираж до 200 тисяч. Через два роки після відновлення незалежності, за яку вона так безстрашно билася, лишилася з 45 тисячами читачів, і процес її занепаду тривав. А серед заслуг цієї газети невід'ємним є те, що саме вона в числідуже небагатьох видань в дні путчу "ГКЧП" виступила проти небезпеки комуністичного реваншу та навіть закликала до громадянської непокори в разі перемоги "путчистів". Цей приклад показує, наскільки безжалісними виявилися ті ринкові відносини, до яких закликали демократи, націонали, всі антикомуністи колишнього радянського планового суспільства.
Натомість виникли та швидко завоювали ринок, особливо молодіжний, еротичні видання, яких цнотлива історія української преси взагалі не знала до цього. "Лель", "Лель-ревю", "Пан + пані" та подібні, по-перше, нездатні конкурувати в цьому сегменті ринку з шикарними французькими та американськими виданнями, а по-друге, не вміють приховувати за наукоподібністю свої справжні цілі, як це робить російський "СПИД-Инфо".
Позитивним в цілому слід вважати процес створення в Україні кількох десятків цілком конкурентоздатних газет, які зуміли подолати всі перешкоди та негаразди, зміцніли організаційно, фінансово і тепер оперують на ринку масової інформації як дійсні лідери. Початки цьому процесу дала газета "Посередник", а потім з'явилися "Експрес-об'ява" (Київ, обсяг до 68 сторінок щономера), "Экспресс-клуб" (Луганськ, до 48 сторінок, тираж від 60 до 100 тис. екз., найвищий в
Loading...

 
 

Цікаве