WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Преса періоду культу особи - Реферат

Преса періоду культу особи - Реферат

управління у справах поліграфії, видавництв та книжкової торгівлі (відділ облвиконкому) забезпечував усі видання всім необхідним: послугами поліграфістів, папером тощо.
По-третє, обласний комітет мав верховенство в рішенні всіх питань: якщо районні засновники квапилися з вирішенням якихось місцевих проблем, то вказівки низовим газетам давав обласний комітет партії.
Нарешті, по-четверте, звіт редакцій був у певному розумінні частиною річного звіту засновника - наскільки вміло й плідно керували у міськкомі чи райкомі партії своєю газетою? А це, вважалося, об'єктивно й всебічно міг зробити тільки вищий за ієрархією партійний комитет.
У річних звітах, як чільні, вказувалися такі параметри:
- кількість позаштатних авторів (тобто робсількорів у термінах 1920-1930-х років),
- кількість критичних виступів, у тому числі рейдів як найбільш масових та бойових жанрів,
- кількість отриманих та, окремо, опублікованих відгуків на критичні виступи газети, причому розбіжність не мала перевищувати 5-10 процентів.
Заформалізованість та негнучкість звітів у цьому пункті була видна найбільше, адже на один критичний виступ могло надійти і кілька відгуків, і всі вони могли бути опубліковані в різних номерах газети, тобто при нормально організованій роботі редакцій кількість відгуків мала перевищувати кількість власне первинних публікацій. Але порядок, що склався, вимагав цього не допускати.
Цікаво, що фінансові й інші звіти щодо господарчої діяльності редакцій обкоми та ЦК партії не розглядали, перепоручивши цю "неполітичну" справу відповідним видавничим відділам виконавчих комітетів. Вони називалися по-різному, але врешті затвердилася довга, зате змістовна назва: управління у справах поліграфії, видавництв та книжкової торгівлі - облполіграфвидави, які вже, по своїй окремій вертикалі, були підзвітні обкомам та ЦК.
Словом, це був зразок авторитарної моделі преси, керованої з єдиного центру, з всесоюзного ЦК, рішення якого конкретизували та реалізовували партійні комітети на місцях.
Згідно з статутом, вищим органом партії був з'їзд, який ухвалював резолюції. обов'язкові для партії, а відтак і країни. Кожен з'їзд після революції, від VIII по XI, приймав окремі резолюції про пресу, які негайно направлялися в усі партійні комітети та редакції. Однак виконання рішень центру з перших років "буксувало" саме на етапі втілення їх в життя. Наприклад, VIII з'їзд РКП(б) прийняв резолюцію "О партийной и советской печати". Привертає увагу те, що преса від початку була розділена на радянську й партійну, але відразу ж ця різниця не мала ніякого значення саме через тотальний партійний контроль. Всім газетам вказувалося і в цілому, і конкретно все необхідне: про що й як треба писати, що робити, давалися рекомендації кожній ланці редакції.
Рішення чергового з'їзду конкретизувалися в подальших партійних документах (приклад - циркуляр РКП(б) губкомам и укомам "О программе местных газет" від 4 квітня 1921 р.). Всі рішення, що приходили з центру партії або з її місцевих осередків, ретельно вивчалися в первинних парторганізаціях редакцій, де неодмінно і безумовно ухвалювалися. При проголошуваному демократизмі внутрішнє життя партії було сповнене незавуальованого формалізму, його посилення дедалі ставало для партій шляхом в нікуди, адже за таких умов роботи заради оцінки начальства нікого насправді, за великим рахунком, не цікавила думка пересічного члена організації, якому була відведена роль "гвинтика" у справі безумовного виконання рішень, до прийняття яких він не був причетний.
ІХ з"їзд партії у 1922 році зафіксував у окремій резолюції положення про те, що партійна, радянська преса знаходиться у стані важкої кризи. Було запропоновано програму її подолання. Але через рік делегатами ХІ з"їзду було визнано: рішення навіть VIII з"їзду в цій галузі не були проведені в життя.
З розвитком непу якісно змінюється ситуація в країні: з"являється надлишок сільгосппродукції при катастрофічній нестачі виробів важкої та легкої промисловості. Внаслідок запровадження ринкових відносин в аграрному секторі виникає криза перевиробництва. Преса відповідно реагує на ці зміни. На шпальтах газет з'являються теми прискорення індустріалізації, боротьби з надвисокими цінами на промислові товари: так, в харківських "Вістях..." подібні матеріали з'являються по 10-12 раз на місяць, інколи навіть щодня.
На цей час в редакціях вже складається певний штат редакторів, журналістів, здатних адекватно відповідати на вимоги часу, підвищується їх середній професійний рівень. З'являється жанрове різноманіття, відроджуються забуті журналістські жанри: репортаж, фейлетон (найкраще почав піднімати цей жанр Остап Вишня). Журналісти опановують крупні газетні форми, наприклад, наскрізні теми - висвітлення однієї актуальної проблеми з номера в номер (згадувані вище кампанії щодо зниження цін та утворення рибальських кооперативів).
* * *
В 1928-1929 рр. розпочався період якісно нової політичної та економічної кризи СРСР та зокрема радянської України, який закінчився встановленням тоталітарного режиму й культу особи Сталіна. Криза зародилася в протиріччі між величезною дрібновласницькою стихією селянства та соціалістичним ладом організованого робітничого класу великих промислових виробництв.
В числі соціальних груп, підданих Сталіним найжорстокішому винищенню, були саме партійні журналісти, і перш за все публіцисти ленінської школи. Разом із так званими "старими більшовиками" їх знищила створена й відлагоджена ними ж в роки громадянської війни машина класової боротьби. Такою була розплата за поступки диктатурі та відступ від загальних законів буття задля швидкого вирішення проблем часу.
Цей переворот в журналістиці стався тихо, практично без шумних процесів, подібних до тих, які були організовані над Зинов'євим, Каменєвим, Бухаріним та іншими політичними діячами. Навіть колишні керівники каральних органів - Ягода, Єжов - зникали з політичної сцени (а значить, за тодішніми порядками, і з життя) після великих політичних шоу із викриттям "злочинницької діяльності" і тому подібними, розрахованими на масу неосвідчених в політиці та й взагалі напівграмотних робітників епохиіндустріалізації, тобто вчорашніх селян-незаможників, яких голод і колективізація вигнали з сіл і хуторів.
З журналістами такого не було. Режисери політичних спектаклів розуміли, що викриття "ворогів народу" в редакціях газет нічого позитивного дати не зможе, а шкоди завдасть великої - підірве довіру народу до слова "Правды", а отже й до самої партії. Преса - це надто серйозний політичний інструмент, пов'язаний з масовою свідомістю, щоб втягувати її в політичні ігри, розраховані на маси. Журналісти були поставлені перед драматичним вибором - або прийняти диктатуру вождя та вірно служити йому, або йти з редакцій та й з життя. Вибір, якназвичай, робили за них. Кожен кореспондент був на виду, з усіма особливостями його манери письма та політичними уподобаннями. Непотрібні зникали тихо: просто вранці не виходили на роботу. Інколи оголошували про термінові відрядження, в інших випадках інсценували трагічну загибель чи смерть внаслідок "раптового" тяжкого захворювання.
Так
Loading...

 
 

Цікаве