WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Преса періоду культу особи - Реферат

Преса періоду культу особи - Реферат

історію, але партійне керівництво вдавало, ніби воно керує не тільки поточними обставинами, а й економічними законами.
Виконуючи явно застарілу, часів краху політики воєнного комунізму тезу про необхідність посилення обліку і контролю з боку партії і держави по відношенню до всіх боків суспільного життя, пленум ЦК ВКП(б) прийняв 30 жовтня 1931 р. резолюцію "О развертывании советской торговли и улучшении снабжения рабочих", дія якого поширювалася і на радянську Україну. Редакції газет заходилися виконувати його, маючи вже чималий досвід висвітлення саме цієї проблематики. Проводилися власні місячники, огляди, газетярі брали активну участь у подібних заходах, що проводили профспілкові, кооперативні органи. При цьому командний стиль, імператив ставали врівень зі звичними для будь-якої преси тоталітарного типу менторськими, наставницькими семантичними структурами:
"Місячник огляду й перебудови роботи кооперації. 1 лютого - останній строк перебудови роботи кооперації та держторгівлі. Розгортаючи масову організаційну роботу, залучити до місячника найширші кола робітників прилавка, пайовиків та домогосподарок... Партбригада заводу № 60 приступила до перевірки робкоопу "Переможець". Перша декада їхньої роботи дає позитивні наслідки" ("Луганская правда", 1932 р., 16 січня ).
Якими конкретно наслідками позначилася робота саме цієї бригади, лишається невідомим (до речі, зауважимо, члени згадуваної партбригади теж принаймні десять днів не працювали на своїх робочих місцях). В історичному плані має значення, що вся кампанія перевірок та покарань замість нарощування виробництва закінчилася у тому ж році найстрашнішим за всю історію СРСР голодом.
Вище вже йшлося про те, що замовчування голодомору, і не тільки в 1932-1933 рр., а й всіх наступних, стало однією з ганебних сторінок історії партійно-радянської преси України. А оскільки мовчання досліджувати неможливо, звернімося по коментарі до української преси в діаспорі. Ось що пише про це публіцист О. Горновий у статті "Про свободу преси в СССР":
"Тисячі виголоднілих, обідраних людей зі східних областей іде в західні області України, щоб тут від своїх, також пограбованих братів, дістати шматок хліба. Мов тіні, снуються вони по селах і базарах. Великою юрбою товпляться вони по станціях. Між ними молоді й старі жінки, діти, інваліди Червоної армії. В руках у них невеличкі клунки. Вони тремтять від холоду і страху, що кожної хвилини НКВД може відібрати від них жменю випрошеного хліба чи кілька картопель, на які там ждуть усі вдома.
Та цих картин совєтська преса не бачить. Зате вона розписується про "квітуче і щасливе та заможне життя" в СССР, про "трудовий підйом", що охопив працюючих у зв'язку з четвертою п'ятирічкою, про відданість партії. Вона вміщує знімки вдоволених робітників, добре плеканих дітей, розсміяних колгоспниць, начебто всіх їх не сушить голод, а розпирає добробут".
Попри полемічну загостреність та одномірність оцінок, ніде правди діти, одну з чільних особливостей цієї преси автор відобразив вірно.
Тим часом компартійна преса продовжувала нарощувати форми й методи своєї діяльності та дбати про їхню дієвість. У порівнянні з редакційною практикою на рубежі 1930-х років з'явилися принаймні дві нових тенденції.
По-перше, більше уваги газети почали приділяти позитивному досвіду вирішення проблем. В "Луганской правде" з'явилася постійна рубрика "Використовуємо досвід кращих", під якою, наприклад, 22 січня 1932 р. було висвітлено роботу по прийманню попередніх замовлень магазину та робкоопу "Паровозник"
По-друге, за прикладом центральної преси місцеві редакції приступили до об'єднання своїх можливостей для вирішення окремих проблем, дуже конкретних, але з різних обставин важливих для кожного з учасників спільних акцій.
Зразки для наслідування давала "Правда", яка, наприклад, проводила з 21 по 26 жовтня 1931 р. п'ятиденник перевірки, в якому під її керівництвом об'єднали свої зусилля газети Південного Кавказу та західних областей. В окремих заходах редакцій одночасно брали участь до 5 тисяч кореспондентів та робсількорів. В один день за контрольну роботу бралися активісти редакцій металургії, залізничного транспорту, машинобудування, експлуатаційники - а потім скоординовано, одночасно в "Правде" й кількох інших газетах виходила низка публікацій про причини неякісної роботи певного обладнання чи машини. Місцева преса об'єднувалася з низовою та стінною, а також з подібними виданнями інших регіонів. Так, 16 січня 1932 р. "Луганская правда" повідомляє про те, що заводська преса мобілізується, та висвітлює досвід заводської газети "Ударник" по спільному вирішенню питань покращення постачання робітників підприємства.
Газетярський світ став нагадувати добре відмобілізовану армію, де були взводи, роти, полки, дивізії, і всі вони по команді з штабу виконували свої маневри, що в цілому призводило до небаченої координації зусиль преси на окремих, порівняно вузьких соціальних проблемах.
Ця дуже помітна особливість усієї партійно-радянської преси як типу ЗМІ тоталітарної моделі виявилася вже у перші роки радянської влади. Так, 1 травня 1920 р. кілька впливових газет - центральні "Вісти..." й "Більшовик" та київський часопис "Галицький комуніст" випустили спільне число - газету "Червоний стрілець". У 1921 р. під час продовольчої кризи одночасно виходили газети "На голод1" у Бердичеві, Богуславі, Борзні, Києві (як вечірня газета), Новгород-Сіверському, Сквирі, Сосниці, Чернігові, Шостці тощо, у Херсоні - "На борьбу с голодом!". Там, де не було друкарських можливостей, як у Чорнобилі, Умані - відзвітували стіннівками.
З роками цей досвід - по команді згори об'єднувати (за прийнятою тоді мілітаризованою лексикою, мобілізувати) наявні сили - не втратився, і ось тепер він знову став у нагоді.
Одночасно з розгортанням нових активних форм роботи загострився й опір тих, на кого звертали громадську увагу журналісти. В свою чергу газети давали відсіч, часто не дуже аргументовану, але рішучу, спробам принизити новий статус редакцій. Ось два показових приклади цього явища.
"Правда" винесла 11 жовтня 1931 р. на свої шпальти історію про те, що її бригада викрила недоліки в одному з радгоспів. Однак секретар парткому тов. Ципкін не згоджувався скликати партком для заслухування доповіді за результатами перевірок, він дав згоду лише після довгих зволікань:
"По мнению Цыпкина, так как "Правда" совхозом не руководит, заслушивать доклад бригады нет надобности".
Про подібний опір повідомляє й місцева преса. Так, "Луганская правда", поінформувавши про викриті недоліки в одній зторговельних організацій, додає про його керівника:
"Он, видите ли, не любит газету и особенно не любит, когда о нем пишут. "Луганская правда" о нем написала. Но это не стало для Каушняка предупреждением" (1932 р., 16 січня).
Однак з плином часу в практиці газет, особливо місцевих, з'явилися нові ознаки посилення тоталітарного тиску - різке зменшення критики та майже повне зникнення повідомлень про заходи, вжиті після опублікування критичних матеріалів.
У 1927 році в "Луганской правде" при значно меншому обсязі критики кількість публікацій по їх наслідках нараховувало в середньому
Loading...

 
 

Цікаве