WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Преса Радянської України часів перебудови (1985-91 рр,) - Реферат

Преса Радянської України часів перебудови (1985-91 рр,) - Реферат

міжконфесійної боротьби між православними та греко-католиками за повернення останнім храмів, відібраних у них у 1946 році. Протистояння проходило й по інших численних проблемах та незагоєних ранах, що їх чимало залишилось після періоду комунізації на західноукраїнських землях: ставлення до вояків ОУН-УПА, "дивізійників", тобто ветеранів дивізії "Галичина", до масової депортації галичан до Сибіру, операції "Вісла" по насильницькому переселенню лемків до СРСР, повернення земель, підприємств та житла тим, хто постраждав у 1939 р. від більшовиків (на зразок дій прибалтів у цьому напрямку) тощо. Боротьба за пресу була в цьому контексті в числі вирішальних.
Один з керівників національно-демократичних сил письменник В. Яворівський підкреслював конфліктність ситуації, виступаючи у всесоюзному дискусійному часописі "Собеседник" за 1990, ? 21:
"Возможно, в западных областях удастся без скандала разделить фонды на бумагу и типографские мощности между КПУ и Советами".
Як наслідок такої політики, в Стрию, де раніше існувала одна газета з красномовною назвою "Строитель коммунизма", тепер почали виходити дві, абсолютно несумісні за політичними орієнтаціями, ціннісними пріоритетами тощо: компартійна "Голос Стрийщины" та україномовна, підконтрольна ДБУ (Демократичний блок України, виборча платформа "Руху") з полемічною назвою "Голос свободи". В Бусці райком партії взагалі втратив на час контроль над районною газетою, яка була певний час органом тільки райради, де більшість вже мали "рухівці".
Невдовзі почався процес розділення та видання нових газет на обласному рівні. У Львові паралельно газеті "Вільна Україна" почала виходити цілком опозиційно налаштована "За вільну Україну", в Івано-Франковську почала виходити "Галичина" як орган облради поруч з комуністичною "Прикарпатська правда".
Ситуація подекуди складалася надзвичайна, з втручанням міліції, прокуратури. Тверезі політики не завжди брали верх над вибухами емоцій. Тому, наприклад, редактор дрогобицької міськрайонної газети І. Тихий підкреслював:
"Я за то, чтобы в данной ситуации "Радянське слово" стала независимым изданием, чтобы не растаскивать ее по политическим сусекам" (див. "Экономика и жизнь", 1990, ? 19, с. 21).
Вже після ХХVIII (останнього) з'їзду КПРС співробітники цієї редакції припинили своє членство в партії. Так само вчинили майже всі працівники ЗМІ Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини, Волині, і це переконливо доводить дійсну ціну як їхніх комуністичних переконань, так і "мудрість" кадрової політики та "непорушність" ідейних і організаційних засад КПРС.
На Правобережній Україні всі ці процеси проходили не так емоційно й драматично, більш впорядковано, але в тому ж напрямку: вплив партійних комітетів слабшав, ради поволі перебирали контроль над ЗМІ від парткомів. Прискорювачем подій тут ставали страйки робітників, особливо шахтарів, які вимагали і добивалися виведення парткомів з шахт або їх повної ліквідації. Перша хвиля цих страйків припала на літо 1989 р., і парткоми, і преса розгубилися за браком досвіду: майже 70 років у СРСР не знали, що це таке, і як себе поводити за таких надзвичайних обставин. Подекуди газети підтримували страйкарів, як це було в їх "столиці" Горлівці Донецької області, та визнавали справедливість їхніх вимог, а подекуди, навпаки, ставали на бік парткомів та засуджували руйнівні дії робітників. Хвиля страйків прокотилася й в Краснограді та інших містах Львівсько-Волинського вугільного басейну, і там преса теж розділилася у своєму ставленні до подій.
Причини втрат позицій партією та її пресою в широких читацьких масах сучасники визначали так:
"Сыграли оппоненты на том, что устал народ ждать каких-то положительных изменений в лучшую сторону (? - авт.) в вопросах обеспечения товарами народного потребления и продовольствием" ("Экономика и жизнь", 1990, ? 19, с. 21).
Цим вміло користалися лідери демократичних сил, які в Росії очолив колишній перший секретар Свердловського обкому партії, член політбюро ЦК КПРС, перший секретар Московського міськкому партії, знятий з усіх посад та призначений заступником міністра будівництва - Б. Єльцин. Їхні дії спочатку були спрямовані на очищення партійних рядів, і преса радо і щиро надавала сторінки для таких викривальних публікацій. Але потім орієнтації змінилися, і демократи як у партії, так і в опозиції взяли курс на остаточне повалення влади КПРС. М.. Горбачов, який на той час вже змушений був очолити консервативне крило в партії та радий був завершити розпочату ним перебудову, протистояв цілому блокові сил оновлення, в якому дивним чином об'єдналися відроджені соціалісти, соціал-демократи, кадети, монархісти й анархісти і навіть "чорна сотня". Як з подивом писали західні політологи, центр міжнародного антикомунізму перемістився до СРСР.
Цей водорозділ перетнув і світ преси. Пушкінська площа в центрі Москви нагадувала собою від літа 1990 до літа 1991 рр. газетний базар, де за цінами, в 30-50 разів вищими від нормальних цін на газети, з-під поли, але на очах у байдужої міліції продавали видання антибільшовицького Демократичного союзу В. Новодворської, Демократичної платформи КПРС В. Шостаковського, десятків інших політичних організацій.
Натомість партія почала створювати повсюдно, в тому числі й в Україні, клуби друзів газети "Правда", в які не дуже поспішали пересічні громадяни, проводила гучні фестивалі цієї газети. Однак тиражі цих видань стрімко падали. Консервативні ідеї не малі підтримки в громадській думці, натомість суспільство бажалооновлення після стільких років застою, волюнтаризму, всевладдя одних і тих же сил і персон.
Все це відбивалося й на обстановці в Україні, однак у Лівобережжі події неодмінно набували відтінку національно-визвольної боротьби, а в Правобережжі - класової боротьби між партбюрократами та робітниками.
Слід зазначити, що з електронних ЗМІ на бік "Руху" та ДБУ скоріше й відвертіше стало українське радіомовлення. Телебачення, як більш підконтрольне та опікуване ЦК, ще й після 24 серпня продовжувало прокомуністичну лінію, і цю інерцію вдалося зломити ще кількома місяцями пізніше, коли було замінено консервативне керівництво Держтелерадіо України.
Влітку 1991 р. протистояння партійних та антикомуністичних, т. зв. демократичних сил набуло непримиренного характеру. Постало питання: або повертати до старого, або рушити вперед, до ринкової економіки, багатопартійності тощо.
19 серпня 1991 р. консервативні сили зробили відчайдушну спробу повернути назад перебіг подій. У Москві,, скориставшись відсутністю М. Горбачова (як і в історії із зміщенням М. Хрущова), група високопоставлених чиновників створила так званий "ГКЧП", тобто державний комітет з надзвичайного становища, неконституційно оголосили себе верховною владою в країні, спираючись на хворобу генсека, і намагалися заборонити всяку діяльність, що носила антикомуністичний характер.
Два дні існувала влада "ГКЧП" в Москві. Спроби розповсюдити її на Україну наштовхнулися на опір тогочасного голови Верховної ради УРСР, згодом першого президента України Л. Кравчука та були ліквідовані. Однак частина періодичних видань стала на бік путчистів, публікувала їхні відозви та матеріали на їх підтримку.
Однак кволість дій членів хунти та, навпаки, рішучі дії опозиції дозволили вже на 22 серпня ліквідувати московський заколот. Його керівники були заарештовані. Було заборонено КПРС, а за нею КП України. Кілька газет, що відверто стали на бік "ГКЧП", і серед них газета "Правда", були тимчасово закриті. Подібне сталося й в Києві, де серед заборонених була, скажімо, газета "Радянська Україна", що згодом почала виходити під "перефарбованою" назвою "Демократична Україна".
Loading...

 
 

Цікаве