WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Ленінська доба історії преси - Реферат

Ленінська доба історії преси - Реферат

сількорівському рухові не все було беззаперечно, і проти нього велася обгрунтована критика. Інколи робсількори без дозволу партії дошкуляли тим, кого критикувати було не можна. Інколи друкували "недостатньо обгрунтовані" замітки. Поставало питання про підвищення рівня підготовки їх матеріалів. Дуже цікаво те, що проблема "заавторства", яка з початком використання псевдонімів набула додаткових стимулів, ніяк не висвітлювалася в тогочасній компартійній пресі. Але про неї писали за кордоном, що свідчить про широке розповсюдження цієї ганебної як для вільної преси практики. Дещо в іншому часовому відтинку, в перші роки після ІІ світової війни, публіцист О. Горновий писав у емігрантській пресі:
"В совєтській пресі постійно роїться від усяких звернень, листів, телеграм, що їх, буцім, складають самі працюючі. Всім нам добре відома техніка складання і підписування таких звернень і листів. Привозять їх більшовицькі чиновники готовими з району і примушують підписувати на мітингах під прямим чи посереднім терором".
Визначити кількісно, яка частина робсількорів дійсно писала свої матеріали до редакцій, а якапідписувала готовий текст "за автора", нині вже не видається можливим.
По-третє, не все лишалося в порядку і в тому, що стосувалося "ідейної чистоти": тут комуністам теж треба було пильнувати, адже сількори, як бачимо, навіть на партійних нарадах прагнули більшої волі для себе, а це могло бути й небезпечним: вихід з-під партійного контролю був одним з найнебезпечніших політичних злочинів тих і наступних часів.
Врешті значне збільшення кількості робсількорів почало вимагати вдосконалення організаційних форм і методів роботи. Та ж всеукраїнська газета ставить завдання на посилення цієї роботи: "Треба організувати робкорів і сількорів" - та пропонує конкретні форми: організуватися не навколо парткомів, а навколо своїх газет (Вісти...", 1924 р., 14 грудня).
Вже наприкінці 1924 року редакція всеукраїнської газети мала підстави рапортувати про результати проведеної роботи:
"Наша преса стала дійсно масовою пресою, в ній беруть участь десятки тисяч робітників і селян. Якщо не так давно наші газети були агітаторами й пропагандистами переважно, то тепер вони стають справжніми "колективними організаторами", адже десятки тисяч робітничих і сільських кореспондентів, робітничих і сільських читачів втручаються у наше будівництво" ("Вісти...", 1924 р., 14 грудня).
Із зростанням кількісних показників рух зазнавав певних якісних змін. Головною з них слід вважати перехід від "сигналізування" до реальної політичної боротьби. По-перше, реорганізується робота редакцій у напрямку досягнення дієвості виступів робсількорів. У харківських "Вістях..." з'являється нова постійна рубрика "Отклики на статьи и заметки "Вістей". В 1924 році такої рубрики тут не було, а в 1925-1927 роках вона вже з'являється раз на тиждень і навіть частіше, а зміст відгуків на критику, в тому числі й на сигнали робсількорів, носять конкретний, конструктивний характер (див., наприклад, "Вісти...", 1927 р., 29 березня, 1 квітня і далі). Нічого подібного за цілеспрямованістю так звана "буржуазна" преса того часу не дала і, внаслідок роз'єднаності редакцій, непідпорядкованості їх одному центру, зробити була не в змозі, та й не вважала за потрібне. Вище понять дієвості й масовості тут ставилося поняття творчої свободи та незалежності.
По-друге, зміст виступів партійно-радянських газет все більше повертав у бік посилення класової боротьби. Замість вирішення проблем розбудови суспільства, у якому більшість населення була б економічно заможною та політично згуртованою саме на цьому підгрунті, курс партії все більше повертав на розпалення класової ненависті, цькування однієї частини народу на другу, на те, щоб утримувати населення в рівній злиденності. Робсількори, маса яких була саме пролетарями та незаможниками, з ентузіазмом взялися до знайомої справи викриття "класового ворога". Один з тематичних напрямків - висвітлення тяжкого стану бідняків:
"Тяжко лише бідняку, незаможнику, який через відсутність худоби й спорядження мусить звертатися до більш багатих селян, а інколи й до глитая за допомогою. Звісно, завжди у виграшу в такій справі лишається глитай, якому потім бідняк відробляє дуже дорогою ціною - власною працею" ("Вісти...", 1927 р., 14 жовтня).
Другий тематичний напрямок - розпалення нової хвилі класової боротьби, соціальної заздрості, жадоби експропріації - замість пошуку ефективних шляхів загального заможного господарювання:
"Димівські куркулі вже могли сказати, що й при Радянській владі їм можна жити. Біднота придушена, тероризована вже скаржиться на Радянську владу, що про неї ніби забули".
(Зазначимо мимохідь, щодо питання про професійну майстерність журналістів тих часів: з процитованої фрази лишається незрозумілим, про кого ніби забули - про бідноту чи про радянську владу?)
Третій напрямок - традиційний для комуністів заклик до єднання пролетарів, але в багатьох випадках без вказання на те, яким чином воно має відбуватися, без висвітлення економічного механізму, питань власності, розподілу прибутку тощо. Під рубрикою "Письма рабкоров" читаємо у "Вістях...":
"Незаможники хутора Целуйків вирішили колективно вступити членами кооперації... провести обробку землі так, як навчила їх за 7 років Радянська влада... і тим самим підняти міць своєї сільської кооперації" (1924 р., 18 листопада).
Як саме навчила це робити нова влада за роки, протягом яких тричі кардинально змінювалася аграрна політика правлячої партії - лишається невідомим. Подібна ж політична балаканина без аналізу і досвіду "розкручується" в іншому матеріалі:
"Комуна незаможних у селі Юровка... ще в 1919 році заклала колективне господарство... У 1921 демобілізовані товариші повернулися додому й знову заснували колектив",
Внаслідок чого до них прийшов успіх, а з ним і добробут? За що від Всеукраїнського з'їзду Рад їм було вручено червоний прапор та оголошено "щиру подяку", як про сказано в замітці? Всі запитання зостаються без відповіді. ("Вісти...", 1924 р., 30 грудня). За оцінкою газети, все чудово - лишається, втім, невідомим, чому ж подібний досконалий досвід не був негайно запроваджений в безлічі інших хуторів і сіл, чому вдячні селяни в масі своїй його не сприйняли і чому взагалі вони чинили такий опір суцільній колективізації сільського господарства.
Подібна неприхована пропаганда міститься в такій публікації:
"Помітно, що селянство дуже охоче віддає податки - багато селян прагнуть віддати відразу весь обсяг податку, хоча останній строк призначено на 1 квітня 1925 року" ("Вісти...", 1924 р., 2 жовтня).
Брак аргументації, застосування загального "багато" замість точного числа селян принаймні по одному селу дають підстави для сумнівів у правдивості всієї інформації.
Такий непрофесіоналізм
Loading...

 
 

Цікаве