WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Ленінська доба історії преси - Реферат

Ленінська доба історії преси - Реферат

журналістів, що, найімовірніше, видали бажане за дійсне, вступає у протиріччя з вказівкою ЦК РКП(б) щодо необхідності висвітлювати життя "широко и полно", але підтверджує оцінку тієї ж інстанції про те, що газетні публікації пишуться "запутанными и неясными фразами". Ось приклад з харківських "Вістей..." за 6 вересня 1924 р. у статті з надмірно довгим заголовком "Громадське харчування - спосіб підвищення реальної вартості зарплати":
"Заробітна платня зараз не абсолютно низька (? - авт.). Вона не задовольняє не тому, що робітник отримує, наприклад, 40 а не 80 карбованців, а тому, що за ці сорок карбованців робітник не зможе купити стільки продуктів, щоб задовольнити його потреби".
Надмірна ускладненість речення, адресованого аудиторії з невисоким рівнем освіти, свідчить про недостатню професійну підготовку газетярів.
Отже, внаслідок запровадження комплексу жорстких і термінових заходів у руслі нової економічної політики у 1923-1924 рр. почалося неупинне підвищення якості та кількості партійних та радянських газет. Це відбувалося шляхом "максимального сближения между нашими газетами и рабоче-крестьянской массой" - спочатку через посилене друкування листів з місць, потім через вилучення постійних авторів з числа дописувачів, і врешті черезстворення все більшої кількості робітничих та селянських кореспондентів. В кінці 1923 року газета "Вісти Всеукраїнського Виконавчого комітету радянських робітничих, селянських та червоноармійських депутатів та виконкому Харківщини" відзначала:
"Письма с мест отличает точное видение местных проблем, прямота в их постановке, настойчивое стремление с помощью газеты их решить".
Редакції, виконуючи пряму настанову партії, в цілому пішли шляхом всебічного розширення авторського активу. Яскравий приклад: в газеті "Вісти..." замітки почали закінчувати так: "Прочитали? Напишите и вы о себе".
Газети дають конкретні завдання своїм добровільним помічникам - а це на той час було нове явище в журналістиці. З"являється навіть, за аналогією з неологізмами "комсомолія" та "піонерія" термін "робкорія", тобто маса дописувачів з числа робітників промислових підприємств.
Час відновлення мирного життя після громадянської війни почав змінюватися на період прискореного розвитку СРСР, час масового трудового ентузіазму та надексплуатації людини державою. Одним з найефективніших засобів створення цієї хвилі загального піднесення були саме газети. Партія покладала велику відповідальність за стан справ у містах і районах на обласну й місцеву пресу. А вказаний шлях до виконання цих настанов предбачав створення армії робсількорів. Їх підтримували, почасти через дійсно обгрунтовані виступи на газетних шпальтах з діловими пропозиціями, відвертою критикою - але почасти через острах опинитися серед ретроградів, ворогів народу, які "затискають" пролетарську критику з місць.
Тому повідомлення робсількорів подавалися, часто невиправдано, як неспростовна інформація, зміст якої не підлягав сумнівам чи критиці. Вказані в них факти відразу виносилися на розсуд громадської думки. Дії робкорів партійні комітети координували з діями інших органів пропаганди. Так, у театрах проходили судові засідання над "зажимщиками критики", їх дошкульно висміювали агітбригади - але історія не зберегла фактів висміювання авторів упереджених або принаймні необ'єктивних заміток в газетах.
Підтримка цього громадського руху була офіційно проголошеною політикою партії, не дотримуватися її було неможливо і навіть небезпечно, адже він означав втілення в життя одного з заповітів Леніна про те, що в будь-якій газеті "на каждые 5 пишущих" має бути 50 або 500 дописувачів з числа робітників і селян.
В такій обстановці фактичної безвідповідальності й безкарності робсількорів - у керівників підприємств, організацій, у широкої аудиторії складалося викривлене розуміння соціальної ролі і завдань преси, надмірний острах перед критикою в газеті, ставлення до друкованого слова, як до "істини в останній інстанції".
Робкори і надалі нерідко підписували свої статті псевдонімами: "Зоркий глаз", "Бдительный". В певних випадках, якщо автор викривав дійсно злочинні або соціально небезпечні факти, це було виправдано - але в подібних викривлених умовах виступи під псевдонімами давали змогу безкарно розправлятися з чесними працівниками. Згодом організоване таким чином надходження інформації навіть наблизилося до масового писання доносів - сумної реалії сталінсько-беріївської епохи.
Рух робкорів, сількорів, юнкорів викликав неоднозначну реакцію суспільства. Те, що будь-який напівписьменний автор критичної замітки ставав, "за класовим принципом", вище кадрових працівників, ставав хазяїном ситуації, викликало незгоду з боку "зажимщиков критики", які нерідко були праві по суті - але програвали конфлікт саме "з політичних міркувань". Здоровий глузд та економічні вимоги відступали перед логікою класової боротьби.
В ході Всеукраїнської партійної наради про роботу на селі питання про сількорів постало несподівано гостро, підняли його і сількори, і ті, хто закликав їх до порядку. Партійним комітетам довелося переконатися, що рух цей може вийти з-під контролю, а цього влада не могла допустити ні за яких обставин.
Розпочалася перебудова робсількорівського руху: від масових, але стихійних виступів партійні комітети та редакції перейшли на початку 1930-х років до створення всеросійських та всеукраїнських організацій робсількорів.
Лишається враження, що організатори цього руху поступово опановували його масштаби та дієвість, а з самого початку не сподівалися на справжню масовість. У кінці 1924 р. "Вісти..." повідомляють: "Наша пресса стала действительно массовой прессой, в ней принимают участие десятки тысяч рабочих и крестьян...". Через десять років рахунок ітиме на сотні тисяч, а в цілому по СРСР - на мільйони.
Зміцнення позицій робсількорівського руху вимагало, в умовах диктатури пролетаріату, прийняття жорстких рішень партії. Вже згадуване положення, згідно з яким особи або установи про дії яких йшлося у пресі, були зобов'зані у найкоротший термін часу на сторінках тієї ж газети дати ділове фактичне спростування або вже вказати про виправлені недоліки та помилки, а в разі, якщо таке спростування або посилання не з'явиться, революційний трибунал порушує справу проти названих осіб чи установ - було дуже потужним елементом диктатури партії, але воно розбестило партійну пресу почуттям безкарності й захищеності за будь-яких умов, і це перебування "під парасолькою" стало родовою її ознакою на наступні сімдесят років. Лише повалення монопартійної влади на початку 1990-х змусило пресу опинитися віч-на-віч з реальними проблемами суспільного життя, ринкових відносин, політичної боротьби не з уявними "ворогами народу", а з реальними політичними суперниками.
Фактично спростувань в газетах було дуже мало, і
Loading...

 
 

Цікаве