WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Регіональні та місцеві телекомпанії України на сучасному етапі - Реферат

Регіональні та місцеві телекомпанії України на сучасному етапі - Реферат

прикладом довівши, як треба і як не треба організовувати комерційне мовлення в Україні. Усі інші телекомпанії, що виникали в різних містах держави вже і не пробували запроваджувати систему "кодування" каналу, а сподівались на зароблення коштів переважно від реклами та опосередковано, маючи більш вигідні пропозиції від представників органів місцевої влади, які швидко відчули роль і вплив місцевого телебачення на маси і намагались знайти спільну мову з телевізійниками, аби виходити в ефір з тими чи іншими темами, проблемами.
У першій половині 90-х років серед регіональних телеканалів слід назвати особливо впливові: "Ютар", "Тет-а-тет" (м. Київ), "Тоніс" (м. Харків). Пізніше з'явились студії "Гравіс", "ІСТV".
Уже в другій половині 90-х років у Києві реально діяли 10загальноміських телеканалів, на яких працювали 17 студій і компаній, окрім цього, існували районні компанії (як ефірні, так і кабельні).
У травні 1995 року було зареєстровано як юридичну особу Національну телекомпанію України, яка включала в себе всі обласні держтелерадіокомпанії в областях.
18 липня 1995 року було видано Наказ Держтелерадіо України "Про тимчасовий розподіл технічних засобів розповсюдження програм телебачення", згідно з яким з 1 серпня цього ж року було здійснено перекомутацію телепередавачів і ретрансляторів, які транслювали програму УТ-2 на мережу каналу "Громадського Російського Телебачення", а передавачів, що транслювали "ТРТ", на мережу каналу УТ-2. Водночас було припинено використання мереж УТ-1 і УТ-2 для розповсюдження регіональних та обласних програм. Це дало можливість утворити справді Всеукраїнський телевізійний канал із розповсюдженням програм на 93% території держави. Наступним кроком стала розбудова і зміна структури, творчого обличчя першого загальноукраїнського каналу. Позитивом є те, що Перший національний взяв куж на удосконалення системи інформаційного мовлення. Більш розкутими, самостійними, з достатнім рівнем технічного обладнання стали кореспондентські пункти "Українських телевізійних новин" в областях.
Самі ж обласні телерадіокомпанії виявились у зв'язку із перекомутацією каналів і забороною виходу на каналі УТ-1 у досить складному становищі. З одного боку, вони теоретично мали змогу і право розбудовувати власні канали мовлення, з іншого - їх позбавила своя ж рідна Національна телекомпанія транслювання програм по каналу, який охоплював всі області.
У зв'язку з цим з великою затримкою відбулось і ліцензування обласних держтелерадіокомпаній. На практиці це виявилось надто складним: за винятком Харківської, Дніпропетровської, Запорізької, Хмельницької, Одеської, Полтавської областей та Республіки Крим, ніхто не спромігся на будівництво власних повноцінних обласних телеканалів. Завадила цьому насамперед недостатня радіорелейнокомунікаційна база, розбудова якої вимагала мільйонних витрат.
Більшість обласних державних телерадіокомпаній змушені були погодитись на вихід у ефір у час, не заповнений каналом "Інтер" на ІІІ телевізійній програмі (до ліцензування облтелерадіокомпаній Національна рада з питань телебачення і радіомовлення видала ліцензію на мовлення новоствореному державно-комерційному телеканалу "Інтер"). Для державних обласних телекомпаній на цьому каналі лишився досить не респектабельний ефірний час (з 13-00 до 18-00). Дана ситуація з виходом в ефір у денний час досить негативно вплинула на якість мовлення, яке мало підкріплювалось рекламою, адже за статистикою, вдень глядацька аудиторія в кілька разів менша за вечірній і нічний час. До того ж, перехід на ІІІ канал для кількох областей виявився взагалі проблематичним, оскільки технічно він накривав лише до половини їх територій. Така ситуація виникла в Сумській, Вінницькій, Рівненській, Закарпатській областях.
Тому переваги державного мовлення задекларовані в законодавстві України (стосовно, зокрема, обласних держтелерадіокомпаній) виявились іще не зреалізованими.
Слід також зазначити, що програми комерційних (недержавних) телерадіокомпаній за обсягами мовлення у кілька разів перевищили обсяги мовлення державного телебачення вже починаючи з 1996 року. Скажімо, у Києві з 128 годин загального телевізійного мовлення в цей період всього 26 годин були "державними". Кардинальні зміни в обсягах телерадіомовлення створили цілком нову палітру в тематичному спрямуванні телепрограм, особливо в невеликих місцевих телекомпаніях. Спочатку курс було взято на зарубіжні серіали, занадто "легкі" чи занадто "важкі" фільми. Давався взнаки і низький рівень професійної підготовки, хаотичний пошук прибутків, реклами і т.д., з іншого боку, місцеві телекомпанії швидко почали ставати залежними від владних структур. У даному випадку знову ж таки страждало змістове наповнення і спостерігалась однобічність у висвітленні процесів, які відбувались у конкретному регіоні. Хоча є приклади й зовсім протилежні, коли компанії не будуються з "нуля", а відроджуються із відповідними традиціями. Такою є ТР
К "Конотоп" (Сумська область), яка зберегла і традиції, і частково повернула кадри тієї телестудії в Конотопі, яка працювала ще в 50-60-х роках і потім практично була "перенесена" до обласного центру в м. Суми.
Сьогодні особливої актуальності набуває питання створення дійових механізмів державної координації, вжиття комплексу організаційних заходів з метою широкомасштабного впровадження сучасних телеінформаційних технологій і побудови саме на їх основі необхідних телеінформаційних структур. Формування телеінформаційного простору та розвиток його інфраструктури дасть можливість більш повно задовольняти інтерес глядачів до світових надбань і водночас створити передумови підвищення статусу України як складової частини європейського і світового співтовариства.
Починаючи з 1991 року, коли Україна стала незалежною державою, в ній відбулася повна реструктуризація телевізійного простору.
По-перше, майже подвоєно реальні технічні можливості телебачення, незрівнянно зросла кількість нових телекомпаній. Населенню України забезпечено прийом трьох загальнонаціональних телепрограм, та по три - вісім регіональних і місцевих (залежно від областей). Набирає темпів спорудження багатоканальних систем кабельного та ефірно-кабельного
Loading...

 
 

Цікаве