WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Культурна проблематика на регіональних ЗМІ - Курсова робота

Культурна проблематика на регіональних ЗМІ - Курсова робота

Що стосується обрядової сторони, то наші предки вірили, що на третій день Пасхи необхідно кидати шкаралупки з свячених крашанок у воду, щоб вони пливли до Чорного моря, в країну померлих, або ж в країну Рахманів, до якої вони і припливуть якраз в середу Переполовення. З цього, мовляв, мерці Рахмани й довідуються, що в нас, живих, уже Великдень, і треба й собі святкувати. Історично таке повір'я можна пояснити тим, що наші предки, подорожуючи, доходили до Індії, де були так звані касти брахманів. І, пов'язуючи ці чудові теплі краї з Раєм, "ірієм", "вирієм" на Сході, розповідали оповідки про індійських йогів-аскетів, "рахманів", що є "великі посники, і їдять крашанки раз на рік". Про ці та інші вірування цікаво розповідає митрополит Іларіон у відомій своїй монографії "Дохристиянські вірування українського народу". Зазначу тільки, що, згідно з народним повір'ям, в Навський великдень суворо забороняється копати землю, щоб таким чином не потурбувати померлих.

Проводи в Україні справляються урочисто. Люди всією сім'єю виїжджають на цвинтарі, ідуть на кладовища, щоб у ці радісні Великодні дні разом пом'янути своїх спочилих рідних та близьких. На могилки запрошуються священики, які освячують їх і служать короткі молебні-панахиди. Рідні та близькі покійних приносять паски, крашанки, святкові страви, і кожна сім'я біля могилки свого рідного, "на гробках", поминає його за трапезою добрим словом, згадуючи епізоди з життя покійного. Існує також звичай залишати на могилах крашанки, щоб покійник з усіма розділив радість свята. Згодом ці крашанки можуть забирати діти та старці, промовивши молитву за померлого... "

Є і на ринку україномовних запорізьких ЗМІ і новинка – нова молода газета.

Нова газета під немудрованою, але свіжою назвою "ПРОСТО" сприймається як дійсно новітній і оригінальний проект.

Нарешті! Так можна відреагувати на цю непересічну для Запоріжжя подію. Бо ж у славному козацькому краї за всі роки незалежності виходила єдина обласна україномовна газета "Запорізька правда", яка дісталася у спадок від обкому партії, а тепер, відповідно, є інформаційним притулком для органів обласної влади. Та що там газети – офіційні сайти обласної ради і Запорізької мерії на 99% послуговуються "вєлікім і могучім".

Нова газета під немудрованою, але свіжою назвою "ПРОСТО" сприймається не лише як поява чергового конкурента на регіональному медіаринку, але і як дійсно новітній і оригінальний проект. Чого варті самі лише візуальні відмінності: 20 сторінок формату Б2 (так званий євроформат), простора верстка, безумовна окраса шпальт – шрифт "Хоменківська гарнітура", який органічно відповідає стилістиці видання. Щодо змістовного наповнення – чітко переважає етно-краєзнавчо-культурологічна тематика.

Враховуючи переважні електоральні настрої в регіоні, виникає небезпідставний сумнів у конкурентоспроможності такого медійного продукту. Засновник часопису Юрій Василенко пояснив такий тематичний перекіс суто практичними причинами. З одного боку, каже він, у запорізьких авторів накопичилося багато такого матеріалу, від якого інші видання відмовлялися під кон'юнктурним приводом, мовляв, "нашому читачеві це нецікаво"; з іншого – молода газета наразі має великі проблеми з кадрами.

Утім, він підтвердив, що вказана тематика й надалі посідатиме чільне місце, оскільки газета, хоча й задумана як комерційний проект, має і просвітницьку місію. Юрій Василенко впевнений, що навіть у такому національно знівельованому регіоні, як запорізький, "ПРОСТО" зможе знайти свого читача, але його треба добре шукати. Редакція розраховує десь за рік вийти на наклад 12-15 тисяч, що забезпечить невелику прибутковість (наразі наклад 5 000 примірників).

Залишається додати, що така газета у Запоріжжі вкрай потрібна і вчасна. Звичайно, вона не зможе бути противагою тій войовничій медіабільшості, яка висвітлює гострі проблеми національної історії, політики тощо виключно з голосу "регіоналів" та їх попутників. Але вона зможе надати читачеві бодай альтернативну точку зору на питання голодомору й ОУН-УПА, на НАТО і статус державної мови. До речі, щодо мови, "ПРОСТО" можна вважати символічною відповіддю на рішення обласної і міської рад про надання російській мові статусу регіональної.

Вже у перших випусках цієї газети, редакція не змогла обійти культурологічну тематику стороною і розповіли про дуже несподівану сторону козацьких бойових мистецтв – бойове мистецтво незрячих бандуристів. Розповідь представлена учасником клубу "Спас": "Говорячи сьогодні про відродження національних єдиноборств (бойовий гопак, спас, хрест, інші), було б несправедливо обминути костурець - традиційну боротьбу українських незрячих співців. "Хіба така існує?" недовірливо запитаєте Ви.

Адже у нашій свідомості людська незрячість природньо викликає жалість і ототожнюється лише зі слабкістю та немічністю. На перший погляд дивним здасться, нащо кобзарям було мати власну систему оборони, коли завжди великим гріхом вважалося навіть насміятися над незрячою людиною. Більше тою. традиційною системою родових "табу" такі кривдники зазвичай каралися суворим громадським осудом. Важко заперечити сказаному, та не варто забувати, що у кожному суспільстві завжди вистачає ницих людей, готових на все задля наживи. Незрячі співці могли становити заманливу ціль для такою контингенту, адже посідаючи в ієрархії т. зв. "просящої братії" найвище становище, вони мали і заробітки вищі, ніж у простих жебраків. Становлячи іноді значні для простолюду суми, ці заробітки, за дослідженнями Гната Хоткевича. нерідко викликали неприховану заздрість у злодіїв. Та коли навіть від людей не було загрози, мандрівний співець мусив був щомиті готовим до нападу зграй хазяйських собак, яких колись не прив'язували. (Кожен, хто потрапляв у такі ситуації, знає, наскільки важко вирватися неушкодженим з собачих щелеп). Тож, логічно, що задля фізичного виживання співоцький стан повинен був уміти себе захищати.

"Ти думаєш, ми були беззахисними?" - запально говорив мені останній харківський кобзар старої генерації Анатолій Захарович Парфіненко. Не дочікуючись відповіді, співець продовжував: "І всі так думають, і хай так собі думають далі. Ми ж були сильними: і коли всі разом, і коли поодинці. Палиця й ніж, а ще хитрість допомагали нам утихомирити і блатнячка і... міліціонера..." І далі, на мій подив, розповів декілька прикладів "сліпенької помсти" над запопадливими представниками виконавчої влади у 30-х роках ХХ-го сторіччя... "Щоб вижити на білому світі, нашому темному на очі брату треба було вміти і битися і молитися - говорив далі кобзар. Особливо, коли нам зав'язали світ всякими постановами і УТОСом, а найгірше, коли заборонили винаймати поводарів..." На моє запитання, чи була у кобзарів якась своя особлива боротьба, Анатолій Захарович лаконічно відповідав: "Не боротьба, а костурець". Коли ж я почав глибше допитуватися, кобзар чомусь знітився і перевів розмову на іншу тему..."

Отже, у нашому невеличкому дослідженні ми спробували охопити і рзмаїття культурологічної тематики в запорізьких ЗМІ і зробити їх огляд.

ВИСНОВКИ

Культурологічна тематика в ЗМІ нашого краю представлена дуже широко. Це, по – перше зумовлено тим, що наша область має давню історію, є концентрацією козацької та православної культури. Південь України був заселений різними племенами, які в різні історичні епохи залишили свій слід, про що свідчать розкопки на території о. Хортиця, курганів.

По-друге, запорізький край багатий талановитими людьми. І це не відноситься тільки до минулого. Зірки танцю (Влад Яма), зірки популярної, джазової, бардівської пісні також народились у Запоріжжі, навчались тут своїй майстерності. Ось і зараз на пісенний конкурс Євробачення їде дівчина, яка навчалась співати та писати пісні в гуртках Запоріжжя.

Ще одним з факторів розвитку культури в нашомі місті є і розвинена галузь будинків культури, музеїв, які, хоч і переживають не найкращі часи, але завдяки ентузіазму творчих працівників, дарують дітям своє вміння, а глядачам та слухачам - задоволення і наснагу. Не можна не згадати, наприклад, нещодавне День народження колективу народного танцю "Славутич" (30 років) і його молодшого підрозділу "Барвінок". Не тільки прекрасний народний танець стурбував глядачів, а й тот факт, що майже 700 дітей, підлітків і дорослих приймали участь в діяльності цього колективу!

Багато уваги в ЗМІ нашої області приділяється і архітектурним пам'яткам Запорізькою області, яких тут дуже багато, адже Запоріжжя – це нащадок міста, яке має дореволюційну історію і цікавого тут зберіглося чимало.

І, звичайно, велику кількість телепередач і друкованих матеріалів займає проблематика, пов'язана з гордістю нашого краю – козацтвом і о. Хортиця.

Сподіваємось, що проведений аналіз досить повно та неупереджено висвітлює питання культурної проблематики на регіональних ЗМІ Запорізької області.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Индустриальное Запорожье. – 2010. - № 35. – С.9-10

  2. Индустриальное Запорожье. – 2010. - № 36. – С.5-7

  3. Индустриальное Запорожье. – 2010. - № 37. – С.4

  4. Запорізька Січ. – 2010. - № 14. – С.11-12

  5. Запорізька Січ. – 2010. - № 18. – С.8

  6. Запорізька правда. – 2010. - №9. – С.7

  7. Просто. – 2010. - № 3. – С. 4

Loading...

 
 

Цікаве