WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Особливості дитячих телевізійних програм на українському телебаченні - Курсова робота

Особливості дитячих телевізійних програм на українському телебаченні - Курсова робота

2.2 Проблеми та перспективи розвитку програм дитячого телебачення

Відомо, що найбеззахисніша й одночасно найвимогливіша телевізійна аудиторія – діти. Алі дитячі проекти – ізгої на телебаченні. "За умов швидкого зростання чисельності телерадіоорганізацій – з 103 – в 1995 р. до 1052 – в 2003 р. (в 10 разів за 8 років і на 25% лише за останній рік) – сьогодні український ринок телепродукції, має близько 1% дитячих телерадіопрограм (із загальної кількості програм на всіх каналах мовлення), 3,3% пізнавальних програм тощо. Натомість маємо 75,5% художньо-розважальних телерадіопрограм" [61].

У статті 12 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" зазначено, що основними завданнями телерадіоорганізацій є "створення та розповсюдження економічних, публіцистичних культурно-освітніх, медико-гігієнічних, художніх, навчальних, розважальних, спортивних програм, а також програм для дітей та юнацтва" [10].

Тобто, згідно з ліцензією, передачі поділяються на: інформаційні, культурологічні, просвітницькі, розважальні, дитячі та інші. При цьому у формі державного контракту передбачено розподіл на: інформаційні, суспільно-політичні, художні, передачі для дітей та юнацтва, освітні, спортивні та інші передачі. Але форма державного контракту, що є невід'ємним додатком до ліцензії на мовлення, виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 № 918), щодо жанрового спрямування телевізійних та радіопередач, переважно не відповідає цій програмній концепції.[50]

Отже в наслідок невідповідності розподілу передач в ліцензіях та державних контрактах, за відсутності критеріїв щодо їх порівняння, неможливо було перевірити дотримання ліцензійних умов у частині жанрового спрямування телевізійних та радіопередач.

Тому можна сказати, що сьогодні порушені міжвідомчі зв'язки, а дитяче віщання існує автономно від суспільства та його інститутів. Постає проблема регенерації дитячого мовлення в країні. А це по-перше питання присутності дитячого віщання в ефірі, виконання власниками телеканалів ліцензійних зобов'язань. Говорячи про відповідальність дитячого телебачення, ми переходимо до механізму контролю за дотриманням ліцензійних зобов'язань. Нинішні ліцензійні зобов'язання регламентують тільки відсоток дитячого загального обсягу віщання. З формальної точки зору, ліцензія на можливість віщання, видана державним органом, виступає як договір між телекомпанією й суспільством. Телеканали самостійно ухвалюють рішення щодо формування програмної політики, керуючись корпоративними інтересами.

По-друге, необхідно говорити про відповідальність за зміст програм для юної аудиторії. Дитяча аудиторія численна і на неї можна орієнтуватись. Водночас вона дуже специфічна, тому "дитячий продукт" має бути якісним, цікавим, динамічним, захоплюючим і відповідати запитам такої глядацької аудиторії. А це тягне за собою великі витрати. Деякі телевізійні канали не просто не хочуть купувати дитячі програми - вони їх навіть безкоштовно не беруть.

Більшість телеканалів припускають, що "дитячими програмами" (як записано в їхніх ліцензіях) цілком можна вважати й мультфільми. Тому часто телеканали обмежуються показом західних мультфільмів, що обходитися телеорганізаціям набагато дешевше (хоч їхні агресивні герої викликають певні побоювання в дитячих психологів), ніж підготовка власних українськомовних телепередач для дітей. Повноцінні ж дитячі програми виробляються тільки Національною телекомпанією України та обласними державними телерадіокомпаніями, тобто на державні кошти через держзамовлення. До того ж, телевізійні власники не хочуть віддавати дитячим телепрограмам вечірній прайм, ставлячи їх на 4-5-ту ранку. Цікаво, що в європейських країнах телемовникам не треба прописувати, коли саме показувати дитячі програми. Телекомпанії змагаються за глядача і розуміють, що дитячу програму не можна ставити на 4 ранку. Та, на жаль, наших мовників це наразі не стосується.

В Європі є чітка регламентація того, скільки телеканал (комерційний чи суспільний) зобов'язаний виділити власного бюджету й екранного часу для дитячого продукту. Кожна держава займається програмами національно-культурної ідентифікації,саме до якої відноситься й дитяча продукція. Європейські країни по-різному виробляють свої механізми: або визначають квоти в бюджеті компанії, або квоти екранного часу. Ще може регламентуватися в бюджеті компанії – це певна квота для так званих незалежних продюсерів, які отримують чіткий бюджет на дитячі програми і зобов'язані віддати 25-40% незалежним виробникам [49].

Нині в Україні більш-менш успішно працюють десятки продакшнів, які виробляють продукт для телеканалів. Це телесеріали, ігрові й політичні шоу та інше. В цьому переліку немає ані дитячих програм, ані дитячих фільмів чи мультфільмів [49]. На думку переважної більшості керівників продакшнів, у всьому винен Закон "Про рекламу", згідно з яким у дитячих програмах не можна розміщувати рекламу. Прийняття цієї норми призвело до того, що телеканалам стало невигідно виробляти й купувати дитячий телепродукт. Виходить замкнене коло. Канали не купують, бо невигідно, рекламодавець не платить, бо не бачить рейтингів. А продакшни не виробляють, бо телеканали не купують. Стандартні ринкові відносини.

Якщо прислухатися до думки керівників телекомпаній, то рекламу в дитячих програмах може дозволити. Але вона не може бути довгою, а її тематика та форма мають бути чітко прописані в законі. Наприклад, під час дитячого ефіру не повинна рекламуватися нездорова їжа з підвищеним вмістом жирів, солі й цукру, що вже заборонено в деяких європейських країнах. Має контролюватися зміст роликів. Зокрема, вони не повинні напряму провокувати дитину на купівлю чогось чи на те, щоб діти вимагали від батьків такої купівлі. Також у рекламі має бути заборонено експлуатувати довіру неповнолітніх до батьків, учителів чи інших персон, що користуються авторитетом. Абсолютно нормальною є реклама дитячого харчування, одягу, парфумерії чи книжок для дітей.

Зараз може скластися ситуація, коли телеканали почнуть чітко дотримувати зобов'язання стосовно дитячого мовлення, але в ефірі демонструватимуть лише передачі західного виробництва. Ця тенденція стає традиційною для багатьох всеукраїнських каналів вже сьогодні.

Вітчизняним виробникам мультфільмів та передач важко конкурувати з закордонними мультсеріалами та "дитячим продуктом", який діти зараз можуть побачити по супутниковому телебаченню чи по Інтернету.

Кошти на створення якісного телепродукту можна було б одержати за рахунок реклами, як це робиться під час трансляції дорослих передач. Але переривати дитячі передачі рекламою заборонено законом. Під такі програми важко знайти спонсорів, тому дитяче телебачення – малобюджетне.

У компетенції влади урегулювати питання засилля західної дитячої телепродукції, шляхом обмеження її випусків на вітчизняному телеекрані. Одночасно з впровадженими мірами, необхідно стимулювати виробництво власних конкурентоздатних дитячих програм. У такому випадку держава мала б забезпечити фінансову підтримку для компаній, що створюють такі передачі, або відмінити норму закону стосовно реклами.

Ця заборона формальна і її елементарно можна обійти. Скажімо, ділити програму на дві автономні частини, і ставити рекламу в кінці першої частини й на початку другої. Але дитячих програм немає не тільки тому, що існує заборона на рекламу. Якщо цю норму приберуть, то не одразу всі зацікавляться дитячим телевиробництвом. Воно повинно бути конкурентоздатним.

Можливо вдасться змінити ситуацію, лише спираючись на щойно ратифіковану Європейську конвенцію про транскордонне телебачення. Відповідно до якої, якщо тривалість трансляції програми для дітей сягає тридцяти чи більше хвилин, переривання рекламою дозволяється. Сьогодні існує законопроект №3081 "Про внесення змін до Закону України "Про рекламу" (щодо приведення у відповідність до Європейської конвенції про транскордонне телебачення)", але він нажаль й досі не вступив у дію. [49]

Вироблення критеріїв, за якими може здійснюватися контроль над змістом телепередач, сьогодні є головним питанням сучасного дитячого телебачення. Розглядаючи це питання, ми стикаємося з відсутністю єдиної концепції дитячого віщання, де чітко була б сформульована мета, визначені головні напрямки діяльності, принципи, за якими повинне будуватися сучасне дитяче мовлення.

Відродження дитячого телебачення на новому етапі повинне вказувати суспільству на те, що за допомогою телепрограм власного виробництва, підростаюче покоління зможе сприймати цінності вітчизняної культури, що формують у дітях повагу до рідної мови та українських традицій.

Програма мінімум в вирішенні цього питання - покарання телеканалів за невиконання своїх зобов'язань. Вироблення державою діючих норм контролю, та розглянення питання щодо заборони на рекламу. Програма максимум - створення спеціального дитячого телеканалу. Але деякі експерти скептично ставляться й до появи дитячого телеканалу (немає джерел фінансування), і до створення суспільного мовлення (сьогодні неможливо перестрибнути прірву між розмовами про нього і практичними діями). Але сьогодні навіть спонсорство дитячого супутникового каналу потребує величезних коштів. Крім того, поширення його через супутник - це дуже невелика аудиторія. Тільки якщо його примусово включити до пакету програмної послуги, тоді воно може бути ефективним. Але платити за поширення в кабелі супутникового телеканалу, власники не здатні, бо це фінансово не вигідно.

Loading...

 
 

Цікаве