WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Роль засобів масової комунікації у формуванні екологічної політики - Реферат

Роль засобів масової комунікації у формуванні екологічної політики - Реферат

політика, основана на автономії індивіда. Під властивістю критикувати тут (інакше, ніж це розуміється в екополітичній дискусії) треба розуміти властивість критикиіндустрії (промисловості). Мова йде, насамперед, про властивість у цілому розпізнавати супровід інтересів аргументами, які висловлюються в суспільстві. Це стосується не тільки зацікавленості представників промисловості примножувати витрати на свою продукцію. Але й журналісти (учені) не повинні бути байдужими до привабливості своїх повідомлень. Такі матеріали мають сприяти заінтересованості політиків їхньою діяльністю.
На думку німецького вченого А.Ендрюса, екологічна політика має миритися з тим, що люди не повною мірою поінформовані, а їх погляди на вартість деяких товарів (природні блага та придатні для ринку товари) можуть змінюватися . Така позиція, проте, має дещо пасивний характер. Екологічна політика не повинна миритися, а навпаки ? робити все можливе, аби всебічно поінформувати населення. Особливо це стосується комунікації під час оцінки впливу на довкілля як інструменту превентивної екологічної політики .
До речі, Німеччина є членом Європейської Спільноти, законодавство якої ? Директива ЄС 90/313 ? чітко вказує на вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища. Статтею 7 передбачено активну форму такої діяльності ? держава має забезпечити громадян інформацією про стан довкілля без прохання з їх боку . В Україні чинне законодавство також надає подібні можливості, хоча питання вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища врегульовано лише останніми роками .
Одночасно А.Ендрюс визнає, що розвивається "інформаційна економіка", у результаті створення якої поінформованість сторін, котрі приймають рішення, не вважається більше зовнішньою стратегією. Поінформованість інтегрована в "організм" економічної теорії. Тут процес поширення та переробки інформації розглядається як економічна складова .
Як зазначають українські вчені, "природа екологічних проблем загальнопланетарна, їх неможливо вирішити окремо в тій чи іншій державі. Виникло нове явище в розвитку цивілізації - екологічна політика. У сучасному суспільстві вона стала самостійною сферою в політичній діяльності держав. Лідером у формуванні принципів екологічної політики та її проведення, безумовно, є країни Західної Європи... Україна як європейська держава приєдналася до процесу державного та правового регулювання збереження якості природного середовища" .
Зростаюча екологічна свідомість населення є передумовою розвитку екологічної політики від вузько спеціалізованої ланки до тематики, яка викликає значне політичне зацікавлення.
Наприклад, найбільшу увагу населення Німеччини приділяє глобальним проблемам (зміна клімату, забруднення морів, загибель окремих видів тварин чи рослин тощо) - від 70 до 84 відсотків опитуваних. Локальні проблеми (сміття, забруднення повітря, знищення ландшафтів) недооцінюються - від 14 до 29 відсотків . Це пов'язано з недостатнім сприйняттям важливості з одного боку і, можливо, впливом засобів масової комунікації з іншого. Адже журналісти більш активно повідомляють про глобальні чи далекі, але гострі випадки, які призвели до екологічної кризи, ніж про малопомітні локальні небезпеки довкіллю.
На думку фахівців, зростаюче висвітлення екологічних проблем у пресі позитивно сприяє формуванню екологічної свідомості. У Німеччині це також призвело до того, що окремі спеціалізовані видання для вузького кола фахівців перетворилися на пресу для широкої публіки. Однак сприйняття екологічних проблем має селективний характер. Екологічна криза набуває уваги в пресі лише протягом певного проміжку часу. Коли ж ефект новизни вичерпано, подія поступово зникає з повідомлень преси. Якщо ж тема дістала додатково ще й певну реакцію з боку політиків, масмедіа швидко забувають про її існування або замінюють її новими екологічними проблемами.
Висновки з кризової ситуації протягом кількох років, повторне згадування минулої проблеми з'являються в пресі досить рідко, навіть незважаючи на те, що певна кризова ситуація може бути не вирішена тривалим часом. Ефект відлуння на сьогоденні проблеми переважає. Від цього страждає й екологічна політика: її ефективність недостатньо донесена до громадськості.
Зростання живих істот у водоймах з 27 до 97 видів протягом десяти років може бути покажчиком успіху природоохоронної роботи для фахівця. Але це залишиться малозрозумілим для загального кола. Проте такі ситуації, як масове повернення лососів у Рейн або те, що міністр екології плавав у річці, яка до цього була дуже забрудненою, чи навіть випив склянку води з неї, здатні викликати більш вдалий ефект. Досягнуті успіхи потребують їх достойної презентації.
Отже, завданням екологічної політики є постійний пошук позитивних повідомлень та організація символічних акцій. Наприклад, висадження дерев трьома провідними українськими політиками на День Землі у 2001 році надзвичайно широко висвітлювалося в масмедіа. Також важливим є достатня обробка наукових даних та ознайомлення з ними громадськості. Іноді добре відомі фахівцям проблеми роками не привертали до себе уваги, поки в науковців не постала гостра потреба донести таку інформацію до уряду тощо. Наприклад, оприлюднені дані про озонову дірку та зміни клімату викликали настільки величезну увагу журналістів, що для них було спеціально підготовлено посібники з цих проблем , .
Недостатнє значення екологiчної полiтики є наслiдком помилок екологiчних органiзацiй та партiй . Власне причини такого стану речей полягають не в безсильному мiнiстерствi, постановцi питань чи вже iснуючих рiшеннях проблем, як деякi екооптимiсти думають. Екологічний рух живе все ще за уявою, нiбито актуальнi екологiчнi проблеми автоматично притягатимуть до себе полiтичнi дiї. Але цей автоматизм "великої екологiчної проблеми" чи "законодавчого тиску" бiльше не функцiонує з початку 1990х рокiв. Це пов'язано насамперед з тим, що члени екологiчного руху в партіях, спiлках чи iнiцiативах розглядають сучаснi екологiчнi проблеми пiд кутом застарiлих комунiкацiйних ритуалiв 1970х чи 1980х рокiв. Необхiднiсть вибороти емоцiональну прихильність та увагу не тiльки 10 вiдсоткiв населення, як у ФРН, а його бiльшостi все ще не усвідомлена "зеленими".
Якщо екологiчна полiтика знову хоче відігравати важливу роль, екологічний рух повинен позбавитися егоцентричного власного зображення iмiджу лише з одним соняшником та зеленою травою, навiть якщо такi уявлення ще дуже полюбляють окремi члени. Акцiї та компанiї, котрi зорієнтовані на декiлька вiдсоткiв i без того вже переконаного населення, досягнути цiєї мети не зможуть. Компанiї майбутнього мають емоцiонально орiєнтуватися на стиль життя бiльшостi та рахуватися з ним.
Провокуючи промовлено: екологiчний рух стоїть перед завданням ? свої
Loading...

 
 

Цікаве