WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → " Культурна тематика на шпальтах газети ""Міг""" - Курсова робота

" Культурна тематика на шпальтах газети ""Міг""" - Курсова робота

Символи оточують людину в процесі його самовизначення в соціумі: іграшки — символізують дитинство, книжки — час навчання, мобільний телефон й автомобіль — символ свободи й матеріального благополуччя, онуки — символ гідної старості.

У самому широкому значенні, символи оточують людину, створюючи йому можливість існування в суспільстві, оскільки людина спілкується за допомогою символів-слів і літер.

Ритуали, міфи, символи поведінки й, ширше, життєдіяльності людини, проявляються, в остаточному підсумку, у його стилі життя.

Стиль як спосіб вираження власної культури в мові, одязі, манері поводження, манері виразу власних думок у розмові або на листі є однією із самих індивідуальних характеристик культури. Стиль — це особливе й специфічне в людині і ії поведінці. Зрозуміло, далеко не завжди проходження власноручно обраному або розробленому стилю може бути корисною для даної конкретної людини. Дуже багато людей не вміють або бояться виражати свій власний стиль, перетворюючись у якусь середньостатистичну публіку, що не має ніяких особливих виразних рис. Саме для таких людей існує й бурхливо розвивається індустрія моди, у якій розробляються якісь "актуальні" норми й правила в одязі, у манері розмовляти, у манері оточувати своє життя тими або іншими потрібними або марними, але "моторошно модними" речами [22, с. 220].

Роль стилістичних функцій культури, тобто тих функцій, у яких, власне й розробляються розумові механізми, що знаходять своє вираження в зовнішньому стилі людини, рівнозначна комунікативним функціям журналістики. З їхньою допомогою людина усвідомлено виражає своє ставлення до навколишнього світу, до устояних правил поведінки, до політичного ладу, нарешті. Не даремно, наприклад, на початку шістдесятих років, у часи "відлиги" у країні з'явилося дуже багато "стиляг", що одягалися нарочито "стильно", по-чудернацьки. Всім своїм виглядом вони показували, що їм зовсім набридла колишня сталінська сіра одноманітність в одязі й манері поводження. Правда, треба відзначити й той факт, що вдягалися вони хоч й "стильно", але несмачно.

З поняттям стилю тісно пов'язане поняття канону. Канон — це чітко й однозначно прописані у формальних документах, правилах, уставах й інших документах норми творчої діяльності, відступ від яких різко й рішуче припиняється, у тому числі й шляхом остракізму художника, його вигнанням з того або іншого художнього середовища. До середини 80-х років вигнання із Спілки художників, письменників, журналістів означало повне професійне забуття даної людини, для якого залишався лише один шлях — творча смерть або, з кінця 70-х років, еміграція [3, с. 343].

Але по-справжньому талановитих і геніальних творів у рамках канону створити неможливо. Весь період існування соціалістичного реалізму не дав жодного подібного твору. Більше того, Михайло Шолохов, будучи на словах затятим поборником цього літературного канону, створив роман "Тихий Дон", що не залишає каменю на камені від соціалістичного реалізму, за що, власне, і заслужив обвинувачення в плагіаті. Тільки недавнє виявлення чернеток цього роману розставило всі крапки над "i".

Позначимо основні риси моностилістичного в культурному значенні суспільства.

По-перше, це суспільство цілісно. У ньому діють єдині для всіх шкіл освітні програми, єдине "розклад" культурних заходів (і отут немає великої різниці, чи йдуть усе по суботах на суботники або — по неділях усі йдуть у церкву).

По-друге, у такому суспільстві завжди є дуже чітке уявлення про ієрархії, що проявляється у всіх сферах життя: на роботі, де є начальство різного рівня і є підлеглі, знов-таки з різним ступенем підпорядкування. Є люди більше багаті, менш багаті й просто бідні. Є держчиновники і є підприємці.

По-третє, у такому суспільстві все орієнтовано на майбутнє, у ньому діє принцип цілеспрямованості. У християнській традиції такою метою є досягнення кожною людиною при житті певних "кондицій", достатніх для входження в рай після його фізичної смерті. У соціалістичному суспільстві такою метою стала побудова комуністичного суспільства із тваринних позицій - усе скрізь безкоштовно та їли, що хочеш і скільки хочеш [20, с. 17].

Крім того, у моностилізмі можна виділити прагнення до упорядкування буття, виключення "далеких" стилів з життя, спрощення (пояснення подій, що відбуваються, у дусі пануючих теорій), офіційність, позитивність у формі орієнтації на збереження поточного порядку речей, телеологічність, тобто трансляція через твір мистецтва якихось спільних ідей пануючої ідеології.

На цьому принципі варто зупинитися докладніше. Як ми вже говорили, немає ніяких підстав обвинувачувати моностилізм у придушенні творчості художників. У рамках прийнятої культурної концепції вони могли мати самі широкі можливості для творчості. Так, наприклад, клерикальна традиція, особливо на Заході, буквально жадала від художників максимально виразного відображення біблійних подій. І тому світова культура збагачена наймогутнішим шаром видатних добутків на ці теми.

У цілому, моностилістичні культури відрізняються наступними характеристиками:

1. У них є спеціалізовані групи "творців", які одержували право вирішувати, що саме можна вважати твором мистецтва й у якому ступені;

2. Порядок "прилучення" до культури встановлювався у вигляді раз і назавжди певного розпорядку, і це прилучення виробляється в строго певних місцях;

3. Канонізація жанрів і стилів культурної діяльності [20, с. 21].

У полістилістичних суспільствах ситуація інша, хоча й відрізняється залежно від місцевих умов.

У дійсному полістилістичному суспільстві твій особистий стиль в одязі й у поведінці — тільки твоя особиста справа. Для приклада можна привести тих же стиляг. Свої попугайські піджаки, краватки з мавпами й вигадливі черевики на товстій підошві вони не шили самі, а купували готовими. Індустрія стилю цивілізованих держав, відкритих у стилістичному культурному значенні, робить одяг і різні речі не тільки розраховуючи на якийсь пристойний конформістський середній клас, а охоплює ще й субкультури.

Щось подібне можна бачити й сфері культури. Всі стилі й напрямки мирно співіснують між собою, жорстко конкуруючи лише при безпосередньому виході на ринок. Ринок добутків художньої культури вкрай нестійкий, у ньому є свої віяння й мода. У якийсь момент можуть "добре йти" на ринку твору класичної школи, а в якийсь момент імпресіоністи, яких потім перемінять експресіоністи, а їх — продовжувачі справи Сальвадору Дали й так далі нескінченно.

2.2 Концепції функцій журналістики

Діяльність журналіста в просторі культури припускає виразне усвідомлення всіх можливостей журналістики як соціального об'єкта, як сфери діяльності і як сфери творчості.

Тому треба особливо зупинитися на функціях журналістики.

Функціями (від лат. functio — обов'язок, призначення, роль) у журналістиці прийнято називати "сукупність її обов'язків і виконуваних завдань", а також спосіб її "життєдіяльності в суспільстві". Функції журналістики досить стійкі, і завдяки цьому є можливість їх спостерігати й описувати. У той же час вони досить різноманітні, складно структуровані, різноманітні у своїх взаємодіях і мають розвинену ієрархію [4, с. 59].

Склад функцій журналістики і їхня структура — об'єктивні, але визначення різних що складають і взаємодіючих елементів, у силу ряду причин, можуть бути представлені по-різному в різний історичний час. Так, спочатку в радянській теорії журналістики переважали концепції, що спираються на твердження В. Леніна, що "газета не тільки колективний пропагандист і колективний агітатор, але також і колективний організатор" [4, с. 65].

Для даної концепції були характерні однозначні об'єкт-суб'єктні стосунки між журналістикою й аудиторією, тобто вплив "культурної складової" масової інформації на аудиторію повинне було відбуватися строго дозовано, до публікації допускалася лише інформація про події, визнаних державою гідними висвітлення, у тому числі й про події, що відбуваються в сфері культури (творів письменників, театральних постановок і багато чого іншого), а також публікація приписань йдучи в руслі й стилі даних подій [4, з. 67].

Але в рамках даної концепції час від часу робилися спроби якоїсь деталізації функцій журналістики, у тому числі обґрунтовувалася наявність таких функцій, які в даній роботі названі культуроформуючими.

Ленінська концепція функцій журналістики вже в ті роки була все-таки не єдиною. До початку 70-х років на основі досліджень по соціології преси й психології журналістської творчості, а також на основі методологічних досліджень у даній сфері й деяких інших, склалися трохи інші концепції функцій журналістики.

Паралельно шли дослідження функцій журналістики, що опираються на теорію інформації, кібернетики й інші науки, які привели до створення досить оригінальних, хоча й схожих в основних рисах концепцій функцій журналістики.

З'єднання цих двох потоків досліджень не могло не привести до появи таких концепцій функцій журналістики, у яких прямо ставилося питання про їхній взаємозв'язок й їхню єдність. Так, Е. Прохоров представив комплексний і структурований опис взаємодії журналістики з масовою аудиторією й соціальними інститутами й показав, що журналістика виконує велику кількість функцій. Це функції:

  • ідеологічні;

  • безпосередньо-організаторські;

  • культурно-освітні (пізніше даний автор назвав цю групу функцій журналістики культуроформуючими);

  • рекламно-довідкові;

  • рекреативні,

  • комунікативні [22, с. 154155].

Loading...

 
 

Цікаве