WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Основи журналістикознавчих досліджень. Українська школа журналістикознавства та теорії масової комунікації - Курсова робота

Основи журналістикознавчих досліджень. Українська школа журналістикознавства та теорії масової комунікації - Курсова робота

Зародження української періодики в основі таких досліджень: І. Брик "Початки української преси в Галичині і львівська Ставропигія" (1921), М. Ясинський "До питання про початок української преси" (1923), В. Ігнатенко "Історія української преси та її вивчення" (1923), "Українська преса (1816–1923 рр.): Історико-бібліографічний етюд" (1926), І. Кревецький "Перша газета на Україні (Gazette de Leopol із 1776 р.)", "Початки преси на Україні, 1776–1850" (1927).

Українська преса, яка виходила протягом ста років, склала "Бібліографію української преси (1816-1916)" (1930) В. Ігнатенка.

Питання формування історії української преси покладені в основу таких досліджень: П. Федченко "Матеріали історії української журналістики: Випуск І. Перша половина ХІХ століття" (1959), О. Дей "Українська революційно-демократична журналістика. Проблеми виникнення і становлення" (1959), М. Бернштейн "Журнал "Основа" і літературний процес кінця 50-х – початку 60-х років ХІХ століття" (1959), В. Дмитрук "Нарис з історії української журналістики ХІХ століття" (1969), колективна "Історія української дожовтневої журналістики" (1983) та "Історія партійно-радянської преси в Україні" (1989).

Проблемам публіцистики присвячені такі праці: Ю. Лазебник "Проблеми літературної майстерності в журналістиці" (1963), "Публіцистика в літературі. Літературно-критичне дослідження" (1971), В. Здоровега "Мистецтво публіциста: Літературно-критичний нарис" (1966), "У майстерні публіциста. Проблеми теорії, психології, публіцистичної майстерності" (1969), "Пошуки істини, утвердження переконань. Деякі гносеологічні та психологічні проблеми публіцистики" (1975), "Слово тоже есть дело. Некоторые вопросы теории публицистики" (1979), "Питання психології публіцистичної творчості" (1982).

Загальних питань журналістської творчості торкаються праці: Д. Прилюк "Теорія і практика журналістської творчості. Методологічні проблеми" (1973), "Теорія і практика журналістської творчості. Проблеми майстерності" (1983), довідник Д. Григораша "Журналістика у термінах і виразах" (1974).

3 Іван Франко, будучи журналістом європейського рівня, став одним із перших в Україні теоретиком журналістики. Він не залишив окремої теоретичної праці про журналістику, разом з тим в багатьох працях торкається журналістикознавчих проблем. Статті: "Альманах чи газета" (1891), "Поза межами можливого" (1900), "Журнал і публіка" (1900), "Принципи і безпринципність" (1903), "Дещо про нашу пресу" (1905), "Новини нашої літератури" (1907), "Передмова (до збірки "В наймах у сусідів")" (1914), "Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва " (1895) та монографія "Іван Вишенський і його твори" (1895) – складають чітку систему поглядів на журналістику як важливий чинник суспільного і культурного життя. Франко теоретично обґрунтував принципи і функції публіцистики, визначив її властивості й внутрішні закономірності. Він створив свою концепцію історії української журналістики, змалював цілі етапи розвитку української преси, дав характеристику багатьох періодичних видань від "Русалки Дністрової" (1837) до періодики початку ХХ століття, вказавши на їхню роль у політичному та культурному житті. Це такі праці, як "Симптоми розкладу в галицькій суспільності" (1878), "Українська альманахова література" (1887), "З останніх десятиліть ХІХ століття" (1901), "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р." (1910).

Визначаючи шляхи розвитку української журналістики, Франко використав науковий метод історико-літературних досліджень, який передбачає розгляд культурних явищ залежно від національної свідомості народу, насиченості політичного життя та інших чинників.

Роздуми Франка – це ціла система наукових поглядів на журналістику (яку він вважав "вчителем і просвітителем суспільства") як соціальний інститут.

Одним із головних положень журналістикознавчої спадщини Франка є осмислення публіцистики, з'ясування її природи. Основне для публіциста – підтримка постійного контакту з життям суспільства, тобто критерієм будь-якого журналістського матеріалу є суспільно-політична функція опублікованого тексту. Головною функцією Франко вважав формування громадської думки, а основним завданням публіциста – "показати, крім моментального освітлення біжучих справ, також розвій найважливіших суспільно-політичних питань у короткій, по змозі популярній формі" [Т.39, 262].

Від журналіста він вимагав глибокого розуміння конкретної соціальної ситуації. Актуальність (основна ознака публіцистики), за Франком, – це відгук на ту чи іншу суспільно-політичну подію. Завдання автора – побачити в ній значне соціальне явище і проникнути у саму її суть.

У гостропубліцистичній статті "Наша публіка" він розкриває своє бачення взаємозв'язків: видання – журналіст – публіка та відстоює право читача отримувати різноманітну і правдиву інформацію, яка б задовольняла "економічні, громадські чи духовні" потреби [Т.18, 89 – 98].

Завдання публіцистики – впливати на громадськість, торкатися життєвих проблем читача, цікавити його. Вчений був переконаний: найголовніше знаряддя журналіста – слово.

Франко вважав, що цінність видання визначається не кількістю передплатників, а його якістю: змістом, тематикою, актуальністю, те, яке "не нехтуючи високими вселюдськими і народними ідеалами, вміє промовляти до широкої громади зрозумілою для неї мовою, вміє зацікавити, зігріти її до тих ідеалів".

Франко першим визначив принцип міжпартійності преси. Характеризуючи "Літературно-науковий вісник", який редагував з 1898-1906 рр., він писав, що це видання не могло бути органом "ані жодної політичної партії, ані жодної літературної школи: навпаки, задля свойого становища як одинокий літературно-науковий орган українсько-руської нації мусив давати місце різним поглядам" [Т.34, 494-495].

Значне місце у журналістикознавчому доробку вченого відведене ролі редактора, який повинен цінувати різні погляди та різні літературно-естетичні уподобання: "Всякий літературний твір, у кому видно іскру таланту та працю автора, всякий публіцистичний чи критичний голос, продиктований любов'ю до рідного слова й його поваги та щирим змаганням, автора до вияснення речі, а не якихось особистих, побічних цілей знаходив і знайде й на ділі місце на сторінках нашого видання (Л.-н. в.). Редакція, шануючи права своїх співробітників на свобідний вислів думки, особливо коли вони підписані і власною особою відповідають за неї" [Т.34, 495].

Торкався Франко й проблеми добору та вивчення фактів. Про їх важливість йдеться у повісті "Лель і Полель" [Т.17, 283 – 473].

Серед важливих чинників журналістської діяльності дослідник називає особистість журналіста, його моральні і людські цінності: чесність, порядність, відповідальність тих, у чиїх руках знаходиться друкований орган. Питання журналістської етики Франко порушує у статті "Дещо про нашу пресу" [Т.31, 62 – 68, 174 - 188]. Вказував він і на необхідність існування "пресового закону", про що йдеться в статті "Наша публіка" [Т.18, 89 – 98].

Отже, Франко одним із перших в Україні визначив завдання журналістики:

інформувати читачів про поточні події. Інформація має бути оперативною, систематичною, об'єктивною, правдивою. Від якості інформації залежать успіх і популярність газети;

формувати громадську думку шляхом загострення уваги до актуальних суспільних проблем та ведення публічної дискусії;

головний і визначальний принцип журналістики – принцип міжпартійності, що є запорукою об'єктивності та правдивості преси;

мати тісний контакт з політичним життям. Журналіст – літописець суспільних подій, активний їх учасник, аналітик соціальних явищ;

дотримуватися морально-етичних норм суспільного життя.

4. Методологія наукової діяльності

1 Методологія наукової діяльності – це процес, який передбачає сукупність конкретних прийомів, підходів, способів, дій, спрямованих на отримання нових наукових результатів, досягнення поставленої мети та виконання запланованих завдань. Методологія – сукупність методів дослідження, що застосовується в науці відповідно до специфіки об'єкта її пізнання.

Метод – спосіб пізнання явищ природи чи суспільного життя, прийом або система прийомів, що застосовуються в якій-небудь галузі діяльності (науці, виробництві тощо). Існує багато методів наукових досліджень. Серед найголовніших можна назвати такі: описові, аналізу документальної інформації, дослідження текстів.

Loading...

 
 

Цікаве