WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Періодичні видання Східної України початку ХХ століття у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського: надходження, зберігання, вивче - Курсова робота

Періодичні видання Східної України початку ХХ століття у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського: надходження, зберігання, вивче - Курсова робота

Видавався щоденник недовго: в ніч на 18 серпня 1906 р. в приміщенні редакції поліція вчинила погром, заарештувала одинадцять працівників. Наступного дня, 19 серпня, згідно з розпорядженням генерал-губернатора, „Громадську думку" закрили. Її ідеї продовжила газета „Рада", яка вийшла через місяць, 15 вересня. Вона проіснувала до середини 1914 р. і була закрита через введення воєнного стану. Як видання загальнополітичне, економічне та літературне, „Громадська думка" / „Рада" значну частину площі відводила подіям в Україні, Росії, за кордоном. Але жодного номера не вийшло без матеріалів, присвячених життю тогочасного Києва. Газета видавала статті, присвячені важливим моментам й особливостям формування української культури та побуту губернського центру, достовірно відтворювала факти тогочасної дійсності. У постійних рубриках„У Києві", „З українського життя" вміщувалися повідомлення про конкретні події з царини українознавства.

У наукових працях сучасних дослідників української преси початку ХХ ст. (І. Крупський [37], А. Животко [17], Н. Сидоренко[54], О. Сидоренко [57], О. Школьна [74], Є. Демченко [13], М. Тимошик [62], Б. Черняков [67]) київська хроніка поки не вирізнена окремими дослідженнями. Тому логічно на прикладі публікацій цього щоденника простежити, як розвивалося київське міське життя з огляду на процес формування елементів самобутнього національного характеру. Варто вирізнити такі аспекти, як загальнокультурні події, виховання поваги до рідної мови, репресивні дії російської влади проти українського національно-духовного руху.

Потрібно вирізнити роботу таких товариств: Українське наукове товариство (УНТ) та Товариство прихильників миру. Упродовж 1907 − 1913 рр. їхній діяльності присвячено ряд заміток. Зокрема, згадуються перші збори УНТ та імена членів ради товариства, зазначається, що головою обрано М. Грушевського. Написано про роботу Київського товариства прихильників миру, передусім про те, що на четвертому році існування видано книгу про його діяльність, причому 300 примірників роздано безкоштовно. Про авторитет киян свідчить запрошення від голів Московського та Петербурзького товариств миру взяти участь у роботі з'їзду пацифістів, що відбувся 12 травня 1914 року в Петербурзі [33, с. 93].

Важливим чинником діяльності редколегії щоденника стало акцентування уваги на інформаційних жанрах, що дозволяли стисло, змістовно, оперативно повідомляти про актуальні події, злободенні факти, важливу діяльність різних установ, політичних партій, громадських об'єднань тощо. Істотно, що інформаційні жанри (серед них повідомлення, дописи, телеграми, звіти) зайняли майже 50 відсотків площі видання. Передусім багато місця відводилося поточному громадсько-політичному та культурному життю Києва (рубрика „У Києві" іноді займала третину газетної сторінки), причому оперативності тодішніх газетярів можна позаздрити: увечері відбувалася подія, а вранці вона вже потрапляла в номер.

Увагу до себе газета привертала не лише актуальністю, а й гостротою публікацій, в яких містилася критика існуючого ладу. Особливо це помітно з фейлетонів. Розквіт цього жанру на сторінках щоденника був стрімким і успішним: практично щономера під рубриками „Маленький фейлетон" і „Фейлетон" (в оригінальному написанні „фельєтон") вміщувалися сатиричні твори, які стосувалися всіх аспектів суспільного життя. Сатира була спрямована на адресу урядовців, чиновників, думських парламентаріїв, бюрократів різного ґатунку, деяких друкованих видань, шовіністично настроєних представників влади чи інтелігенції. Загалом злободенна сатира щоденника представлена конкретними і безадресними фейлетонами. Вправними творцями фейлетону зарекомендували себе В. Самійленко (фактично він „відкрив" цю самобутню рубрику), С. Черкасенко, С. Єфремов, М. Вороний, М. Чернявський, М. Павловський, О. Кузьмінський, А. Терниченко, С. Пригара, Г. Чупринка, О. Олесь та ін.

На сторінках „Громадської думки" друкувалися фейлетони „Дума-цяця", „Вже не можу вдержатись", „Нові способи до заспокоєння Російської держави (дісертація на степень статського совітника)", „Надзвичайна пригода з титулярним совітником" В. Cамійленка; „Жарти життя", „Преса про третю Думу" С. Черкасенка; „Трошки провокації" О. Кузьмінського; „Маленький фейлетон" О. Олеся; цикл „Дрібнички" („Цигане, цигане...", „Про оповістки, чуби, каміння і т. інше", „Свободное слово", „Біржа та патріотизм", „Двома стежками", „Півень і педагоги", „Господь умудряє сліпців") С. Єфремова та ціла низка інших матеріалів [34, с. 62].

Як газета загальнополітична, „Громадська думка" на своїх шпальтах значне місце віддавала політичній тематиці. Вона розповідала читачам про життя і проблеми різних політичних партій та організацій, які існували на той час на території підросійської України. Це такі партії, як Союз 17 жовтня, конституційно-демократична, українська соціал-демократична, українська демократично-радикальна та інші.

Також щоденне київське видання стежило й висвітлювало не лише різні аспекти суспільного життя (насамперед діяльність Державної думи), а й зверталося до злободенних проблем селянства, робітників, інтелігенції. Зокрема, розголос дістали на сторінках "Громадської думки" відомі тоді на всю Росію події в Юзівці. Газета регулярно подавала замітки на цю тему. Підсумком її стала стаття Б. Грінченка „Події в Юзівці". Наслідком цієї публікації була конфіскація номера, а також притягнення редактора до судової відповідальності.

Хроніка культурного життя в Києві на шпальтах "Ради" представлена діяльністю Українського клубу. Його перші кроки тісно пов'язані з виданням хоча б тому, що саме в редакції в травні 1908 р. приймалися членські внески. Крім того, на перших загальних зборах до „старшини клубу" (ради) увійшли працівники редакції − Л. Жебуньов, В. Леонтович, М. Синицький. Замітки повідомляли, що в клубі влаштовувалися літературні вечори (з рефератами виступали і „радяни" С. Єфремов та Ф. Матушевський), відбувалося навчання народним танцям. Тут організовувалися дитячі ранки (перший − 26 жовтня 1908 р.), літературно-музичні вечори, свята ялинки, зустрічі Нового року, маскаради, тощо [39, с. 23].

Були у газети і гіркі будні, коли поліція (у вересні 1912 р.) опечатала читальню Українського клубу та всі книжкові шафи. Менше ніж за місяць відбулися ліквідаційні збори УК, де було прийнято рішення оскаржити в сенат постанову про його закриття, а також передати все майно і помешкання новоствореному клубу „Родина", який фактично став його правонаступником.

Культурно-просвітній рух на початку ХХ ст. нерідко зазнавав репресій. Це, в першу чергу, стосувалося київського щоденника. Було обшукано видання і арештовано і видавця Є. Чикаленка і співробітників: Л. Пахаревського, Гр. Коваленка та Б. Ярошевського, Б. Грінченка, М. Лисенка, К. Стеценка, М. Левицького, В. Степаненка, Л. Драгоманову, Ларису (Леся Українка) та Ольгу Косачевих, М. Синицького.

Схожу тематику публікацій мав журнал „Нова громада". У січні 1906 р. вийшов перший номер щомісячного журналу „Нова Громада". Це був перший в Східній Україні повноформатний (обсяг – десять друкованих аркушів) українськомовний журнал загальнодемократичного спрямування. Протягом 1906 р. вийшло 12 номерів: у січні – перший номер, у грудні – останній.

У журналі були літературний, науковий, інформаційний та публіцистичний відділи, редакторами яких – Б. Грінченко, Б. Ярошевський, М. Лозинський, Ф. Матушевський. Журнал друкував твори близько 90 письменників, зокрема таких, як Леся Українка, М. Коцюбинський, ознайомлюючи читачів з високохудожніми літературними творами. Тираж журналу був незначним – 400 примірників. Це створювало великі фінансові труднощі, що і призвело до припинення його діяльності [44, с. 60].

У фондах НБУ ім. В. І. Вернадського зберігаються такі номери „Громадської думки":

  1. № 1 за 1905 р.;

  2. № 1 – 190 за 1906 р.; наступні номери „Нової громади":

№ 1 – 12 за 1906 р. та такі номери „Ради":

  1. № 1 – 92 за 1906 р.;

  2. № 1 – 291 за 1907 р.;

  3. № 1 – 297 за 1908 р.;

  4. № 1 – 295 за 1909 р.;

  5. № 1 – 297 за 1910 р.;

  6. № 1 – 294 за 1911 р.;

  7. № 1 – 296 за 1912 р.;

  8. № 1 – 296 за 1913 р.;

  9. № 1 – 163 за 1914 р., знаходяться вони у газетному фонді НБУВ.

2.3 Зберігання часописів православної церкви

Система преси православної церкви на початку ХХ ст. досягла своєї кількісної і якісної вершини. Значно зросла загальна кількість газет і журналів, що виходили під егідою православної церкви; сформувався значний прошарок віруючої інтелігенції, у тому числі й духівництва, представники якого були їх постійною автурою. Суспільні події сприяли урізноманітненню тематики, безпосередньо пов'язаної з життям народу. Лібералізація урядової політики спричинила появу приватних періодичних видань, де висвітлювалась релігійна тематика, членами редколегій яких були представники духівництва. Нарешті, вихід у світ 1905 р. Біблії та Євангелії у перекладі українською літературною мовою сприяв не лише концептуальній трансформації публікацій часописів цього сегмента, а й привернув увагу церковників до духовних потреб українського народу [4, с. 53].

Loading...

 
 

Цікаве