WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Періодичні видання Східної України початку ХХ століття у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського: надходження, зберігання, вивче - Курсова робота

Періодичні видання Східної України початку ХХ століття у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського: надходження, зберігання, вивче - Курсова робота

Український сатиричний журнал „Шершень" згуртував навколо себе групу двох поколінь художників. До молодшого покоління належав Павло Наумов (псевдонім Заступець), який навчався у Київській школі Миколи Мурашка та Петербурзькій академії мистецтв. Найбільш відомі його карикатури − це „Взявшись за плуг, назад не оглядайся!" та „Ми в раю пекло розвели...". Перша робота, базована на народньому прислів'ї, закликає селянство боротися за кращу свою долю і за визволення з-під царського гніту.

Журнал друкував графічні праці Михайла Яковлева під назвами: „Село прокидається", „Слов'янський бог Перун", „Друкарня чорної сотні", „Наша дума, наша пісня...", „Суд Сатира" та деякі інші.

Видання "Шершня" припинилося у липні 1906 р. без офіційного розпорядження з боку влади. Постійні переслідування, штрафи, конфіскації зломали наполегливість та силу осіб, які готували та видавали журнал.

В українській політичній журналістиці періоду революції 1905 – 1907 рр. журнал „Шершень" займає провідне місце. Це єдиний із сатиричних журналів України, який неодноразово привертав увагу філологів, мистецтвознавців та істориків. На сьогоднішній день цей журнал є найбільш вивченим і достатньо яскраво висвітленим у літературі як орган політичної сатири досліджуваного періоду.

У фондах НБУ ім. В. І. Вернадського, у відділі рідкісної книги зберігаються всі номери журналу „Шершень", окрім останнього (№ 26) за 1906 р.: № 1 – 25.

2.4.2 „Киевская заря" − найпоширеніший сатиричний журнал Києва

Після виходу „Дополнений" до „Временных правил" про періодичні видання, сатира продовжувала боротись з державним устроєм. Ініціатори сатиричних видань усіляко обходили поставлені владою перепони, міняли назви газет, типографії, прізвища видавців та редакторів, приховували імена авторів і художників під псевдонімами.

Так, з 22 березня 1906 р. під назвою „Киевская заря" відродилось видання забороненої газети „Киевская жизнь". Появі нового видання передував дозвіл влади, виданий київському журналісту С. Бердяєву на випуск газети „Справедливость". Наступного дня після виходу першого номеру „Киевской зари" С. Бердяєв повідомив про зміну назви та типографії дозволеної раніше йому газети [13, с. 49].

„Киевская заря" користувалась великим попитом і була найбільш поширеною газетою Києва. Ілюстровані додатки до газети привабили нові сили художників. Разом з цим фейлетони та карикатури частіше ніж раніше почали давати привід для штрафів та судових переслідувань. В ілюстрованих додатках до „Киевской зари" почав виступати один з найяскравіших представників київських карикатуристів – В. Кадулін.

До середини 1906 р., коли редакція газети активно переходила у наступ, у поле зору цензури потрапили популярні у Києві фейлетоністи і публіцисти, активні співробітники „Киевской зари": А. Мельницький, Н. Пономарев, А. Ачкасов, П. Падашевський, В. Чаговець, В. Юревич, Л. Мунштейн, І. Левинський та багато інших.

Цензура відмічала, що статті і особливо тенденційні фейлетони в цій газеті пишуться особливою мовою,в якій прямому та ясному викладу фактів і тенденцій надається перевага алегоріям, натякам, напівнатякам. Київський генерал-губернатор писав до Головного управління у справах друку, що: „Киевская заря" охотно применяет оружие насмешки, шаржа, карикатур, которыми некоторые сотрудники, в том числе и Левинский, пользуются достаточно ловко и умело" [13, с. 50]. Дійсно, приводом для штрафів не раз слугувала „Хлопушка" та „Арабески" − сатиричні рубрики газети, які вели Л. Мунштейн та І. Левинський.

Існують підстави думати, що між співробітниками редакції „Киевской зари" були протиріччя, що утрудняли активне використання газети для більш радикальної пропаганди. Не виключено, що у зв'язку з цим С. Бердяєв передав її видання іншій особі, а сам залишився лише редактором (до № 12) і почав добиватися дозволу на випуск у Києві нового періодичного органу.

24 квітня 1906 р. С. Бердяєв отимав дозвіл на право видання газети „Свободный труд", яку у світ не випускав,а через місяць змінив її назву на „Работник". При ній передбачалося видання щотижневого журналу під тією ж назвою за програмою газети з малюнками та карикатурами.

„Киевская заря" продовжувала видаватися до 19 серпня 1906 р. Після її заборони стала виходити „Киевская речь", яка змогла протриматись майже до кінця року. Завершальною ланкою ланцюга цих газет (починаючи з „Киевской газеты") була „Киевская мысль",яка проіснувала до 1918 р. Недивлячись на те, що цензурні переслідуванн посилювалися, „Киевская мысль" повністю не втратила опозиційний характер по відношенню до тогочасної влади. Ця газета була власністю тих осіб, які у її виданні бачили комерційне, прибуткове підприємство. Бюджет газети був доволі великим, тому, виходячи зі своїх фінансових інтересів, її власники притримувались „золотої середини" для того, щоб не бути ні монархістами, ні активними революціонерами.

У газетному фонді НБУВ зберігаються такі випуски газети „Киевская заря": № 1 – 17, 19 – 22, 24 – 26, 29, 31, 35, 38, 40, 42 – 44, 47 – 49, 52, 54, 56 – 58, 61, 65, 68, 69, 72 – 87, 89, 91 – 95, 98 – 100, 102 – 107, 109 – 112, 115, 116, 118, 119, 121, 124 – 133, 136, 137, 140, 142, 144, 145, 147, 148 за 1906 р. Зберігаються тут і випуски забороненої „Киевской жизни": № 1 – 43 за 1906 р.

2.5 Надходження Катеринославської періодики до книгосховищ бібліотеки ім. В. І. Вернадського

Катеринославська губернія, утворена 1802 р., була однією з найбільших у Російській імперії. Нині її територію поділено між Дніпропетровською, Запорізькою, Донецькою та Луганською областями. Цей густонаселений і потужний у господарському та інтелектуальному відношенні край потребував інформаційного забезпечення. Цю функцію успішно виконувала регіональна система періодичної преси, що рік за роком розросталася та вдосконалювалася.

Події 1905 – 1907 рр., що модернізували та дещо видозмінили суспільство, вплинули на розвиток місцевої преси, вивели її на якісно новий рівень і, навпаки, багато в чому зумовлювалися діяльністю тієї ж преси. На час розгортання революційної ситуації в інформаційному полі Катеринославщини більш чи менш успішно діяли понад 20 періодичних видань різноманітного спрямування.

Передусім, це були офіційні видання, що висловлювали, пропагували та підтримували точку зору владних інституцій, як центральних, так і місцевих. Це „Екатеринославские губернские ведомости" (1838 – 1918), „Вестник Екатеринославского земства" (1903 – 1905), „Верхнеднепровский земский листок сельскохозяйственных объявлений" / „Верхнеднепровский земский листок" (1903 –1917), „Александровский городской вестник" (1904 – 1906). До них долучилися 1906 р. „Народная газета Бахмутского земства" (1906 – 1917), 1907 – „Известия Екатеринославского городского общественного управлений" (1907 – 1917).

У фондах НБУВ зберігаються такі номери газет: „Екатеринославские губернские ведомости" за 1914 р. − № 1 – 44, 46 – 56, 58 – 60, 62 – 67, 69 – 102 та за 1916 р. − № 1 – 8, 10 – 65, 67, 70, 78 – 81, 84 – 104; „Вестник Екатеринославского земства" за 1904 р. − № 16 – 24, 26 – 28, 30, 31, 33 – 38, 40, 43 – 47, 49 – 52 та за 1905 р. − № 31, 35, 36; „Верхнеднепровский земский листок" за 1915 р. − № 42, 43 та за 1916 р. − № 4 – 8, 12 – 17, 19 – 21, 24, 27 – 33, 37, 41 – 50; „Народная газети Бахмутского земства" за 1912 р. − № 29 – 39 та за 1914 р. − № 1 – 45.

З 7 січня 1838 р. до 1918 р. виходили „Екатеринославские губернские ведомости", де видавцем позначено Губернське правління. Мета видавців – інформування про ухвали місцевої влади, про події в губернії, країні, за кордоном. Матеріали підбирали працівники газетного столу, які користувалися офіційними джерелами інформації, обов'язковими звітами установ. Обов'язки редакторів виконували начальники або заступники начальників газетного столу. Газета ділилася на офіційну та неофіційнучастини. Офіційна частина мала два відділи: у першому подавалися матеріали, що складалися з розпоряджень уряду та місцевої влади, постанов, наказів, статистичних звітів різних губернських установ, повідомлень про переміщення на службі, оголошень про боржників і банкрутства, розшук осіб, втрачені та недійсні документи, виклики до судових установ; у другому повідомлялося про ярмарки, продаж майна.

Loading...

 
 

Цікаве