WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЖурналістика, ЗМІ → Періодичні видання Східної України початку ХХ століття у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського: надходження, зберігання, вивче - Курсова робота

Періодичні видання Східної України початку ХХ століття у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського: надходження, зберігання, вивче - Курсова робота

Варто зазначити, що усі публікації були концептуально спрямовані на активне формування громадської думки, спрямованої проти атеїстичного кривавого уряду. Проте жодного разу часопис не друкував відверто пропагандистських або агітаційних матеріалів. Представники ліберально-демократичної гілки українського духівництва тлумачили факти з позицій православ'я, звертались до аудиторії емоційно насиченим тоном, доцільним у публіцистичних матеріалах, намагались надавати повну та об'єктивну інформацію читачам, допомагаючи їм виробити власне ставлення до суспільно-політичних подій.

Професор А. Бойко у своїй статті про цей часопис зазначає: „Церковно-общественная мысль був часописом для церковної інтелігенції, яка мала чітко виявлені проукраїнські погляди та переконання, а також для всіх тих, хто співчував проблемам становлення української церкви. Немає підстав вважати цей друкований орган концептуальним продовжувачем „Вестника военного и морского духовенства", оскільки ідеї, висловлені в цьому часописі, суперечать настановам офіційної церкви Російської імперії та не вкладаються у рамки самодержавної церковної політики, що ґрунтувалася на принципах повної залежності церкви від держави" [6, с. 65].

У газетних фондах НБУ ім. В. І. Вернадського зберігаються такі номери „Церковно-общественной мысли"за 1917 р.: № 1, 3 – 5, 6,7, 10, 11.

2.4 Сатирично-гумористична преса України початку ХХ ст. як складова газетного фонду бібліотеки

Першими на території України друкованими органами, які ще наприкінці 1905 р. набули характеру сатиричних видань, були ілюстровані додатки до „Одесского листка", „Киевской газеты", „Одесских новостей". Пізніше з'явились додатки і до інших газет Києва та Одеси. Та на відміну від газет Харкова та Одеси, в ілюстрованих додатках до київських газет широко викоритовувались різноманітні малюнки на актуальні теми і політичні карикатури, що створювались місцевими художниками.

Разом з ілюстрованими додатками до газет наприкінці 1905 р. в Україні з'являються спеціальні сатиричні журнали. Влада усіляко боролася з сатиричними журналами, їх редактори та автори зазнавали репресій.

10 грудня 1905 року побачив світ перший випуск сатиричного журналу „Звон". Видавався він в Одесі, ідея його створення зародилася на одному із вечорів Товариства південно-руських художників – революційно налаштованих одеських інтелігентів. Редакторами журналу були поет А. Федоров та художник П. Нілус.

„Звон" став своєрідною друкованою трибуною прогресивних літературних та художніх сил Одеси. Епіграф журналу звучав таким чином: „Вставай, подымайся, рабочий народ..." [13, с. 43].

Проіснував журнал недовго. Його випуск було зупинено тимчасовим генерал-губернатором Одеси на другому номері (29 грудня 1905 р.) за карикатури, які були направлені проти вищих посадових осіб держави.

Така сама доля спіткала і такі одеські журнали, як „Свисток" та „Чайка".

Значну увагу потрібно приділити таким студентським сатиричним жураналам, як „Заклепка" та „Гвоздь", які були підготовлені для добродійних вечорів у Політехнічному інституті, а у ківтні 1908 р. вийшов єдиний номер сатиричного журналу на українській мові „Хрін", який продовжив традиції „Шершня".

Окрім Києва і Одеси, сатиричні видання випускали в Полтаві, Харкові, Миколаєві, Єкатеринославі. Єдиним сатиричним журналом Харкова на початку ХХ ст. був „Злой дух". Редакція журналу відмічала, що по незалежним від неї причинам журнал не міг відрізнятися особливою злободенністю змісту, а також „Злой дух" не зміг повести людей у боротьбу для того, щоб знищити устрої старого світу покірності і страху. Проти „Злого духа" було розпочато судове слідство за цілий ряд статей і малюнків, які на думку цензорів, ображали армію. Основна частина тиражу першого і єдиного номеру була конфіскована і знищена.

Через декілька місяців після „Злого духа" з'явилися такі харківські сатиричні журнали, як „Брызги" та „Буфф". Проте, вони вже не выдрызнялись гостротою своїх статей і тому були прийняті в місті доволі спокійно. Існують документи, які підтверджують, що обидва видання перестали виходити у світ після перших номерів без втручання місцевої влади.

У другій половині 1906 р., коли у найбільших містах України уже майже не існувало сатиричної періодики, у Миколаєві з'явився журнал „Оса", який відрізнявся високим художнім рівнем карикатур. Головним художником „Осы" і редактором-видавцем наступного миколаївського журналу „Паяц" став професійний художник Н. Лепетич. Для видання „Осы" було обрано саме найближче місто від Одеси, яке мало свою типографію. Кліше для малюнків готувалися в Одеській цинкографії „Новак и Побуда".

У фондах НБУВ зберігаються номери таких сатиричних журналів:

  1. „Звон" − № 2 за 1905 р.;

  2. „Злой дух" − № 1 за 1906 р.(відділ рідкісної книги);

  3. „Гвоздь" − № 2 за 1906 р. та № 1 за 1907 р.;

  4. „Оса" − № 1, 3, 21 за 1909 р.; № 2 за 1910 р. та № 21 за 1912 р.

Сатиричні журнали зберігаються у газетному фонді НБУВ.

2.4.1 Перший україномовний сатиричний журнал „Шершень"

Першим київським сатиричним журналом був „Шершень". Цей гумористично-ілюстрований тижневик виходив від 6 січня до 14 липня

1906 р. в Києві. Його видавцем і редактором був В. Лозинський. За цей період з'явилося 26 чисел, з них три були подвійні. Було встановлено, що причиною виходу у світ подвійних номерів була конфіскація матеріалів, в основному малюнків, що готувалися до наступних випусків. Перший подвійний номер „Шершня" (16 − 17) вийшов 28 квітня 1906 р. Досі не встановлено який саме матеріал № 16 потрапив під заборону, але було зрозуміло, що подальше видання журналу було під загрозою. Боючись заборони видання „Шершня", редакція вирішила негайно отримати дозвіл на випуск іншого аналогічного видання. Ним мав стати ілюстрований гумористично-сатиричний журнал „Чміль". Дозвіл на його видання отримав секретар журналу „Шершень" А. Коваленко 15 квітня. Але „Шершень" не заборонили і дозвіл на новий журнал залишився невикористаним [13, с. 48].

Над випускоми „Шершня" працювали такі автори ілюстрацій та політичних карикатур, як І. Бурячок, Ф. Красицький, В. Масляников, П. Наумов, В. Різниченко, О. Сластіон та інші, а також літературні постаті: М. Коцюбинський, А. Кримський, І. Липа, І. Франко, Л. Українка, О. Маковей, В. Стефаник та інші.

На обгортці першого номера „Шершня" − малюнок Ф. Красицького, родича Т. Шевченка. Малюнок без назви і супровідного тексту, але його

зміст зрозумілий. Художник висвітлив класовий поділ суспільства та його

боротьбу. Через проломану тюремну стіну молодий робітник лівою рукою передає ув'язненій українській дівчині прапор з написом „Воля". Біля неї лежать на бруку тіла вбитих. А далі зображені фабрики, оточені густим чорним димом [41, с. 3].

Ф. Красицькому належать й інші гострі карикатури, в яких зображував в'язня, котрий через ґрати дивиться на ластівки, що звили гніздо, або п'яного довговусого і череватого пана-росіянина, що солодко спить на мальованій печі, а в дверях товпляться селяни, чекаючи його наказів про розподіл роботи. На сторінках „Шершня" були і деякі карикатури Красицького на слова Т. Шевченка, котрими осміює царських міністрів Вітте, Дурнова, Ігнатьєва, Побєдоносцева та інших, викриваючи їхні брехливі обличчя.

Активним співпрацівником „Шершня" був І. Бурячок. Його карикатура „Потоп", що надрукована у першому номері журналу, зображувала величезну хвилю, що котилася на берег і несла на собі човен з вітрилом і написом „Воля" на ньому. Гострою сатирою відзначаються наступні малюнки Бурячка: „Під сучасним режимом" („Шершень", число 6), „Од молдаванина до фінна на всіх язиках все мовчить... благоденствує" („Шершень", число 9), „Весняний мотив" („Шершень", число 12).

Боротьбі простого робітника за восьмигодинний робочий день І. Бурячок присвятив малюнок „Сон буржуя", а знущанню царських поліцаїв та земських діячів над селянською масою, що голодує, він призначив карикатуру „В голодній губернії".

Володимир Різниченко, закінчивши Харківський університет 1890 р., був поетом і письменником, але як художник працював у галузі політичної карикатури, спрямованої проти захисників царату. Його сатиричні малюнки з номера в номер друкувалися на сторінках журналу. Слід навести заголовки таких його малюнків: „Геть з царатом!", „Після скасування кріпацтва",Обніміте, брати мої, найстаршого брата" і „Весна". Весну В. Різніченко зображує у вигляді тендітної дівчини, яку супроводжують амури з луками і стрілами, а поліція тягне її до дільниці. Образ весни тут сприймається як символ революції, а інколи і як визволення [ 41, с. 6].

Loading...

 
 

Цікаве